Справа № 755/1162/16-ц
"15" червня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді БАРТАЩУК Л.П.
при секретарях: Ізвольській С.С., Бондарчук М.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача - адвоката Козлова В.С.
представників відповідача П'явки С.С., Митрофанова М.М.,
третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6
представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрветсанзавод», треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила визнати дії відповідача -ДП «Укрветсанзавод» стосовно накладання на неї дисциплінарного стягнення у формі догани незаконними; скасувати наказ №113 від 29.10.2015 року; визнати незаконними дії відповідача щодо звільнення позивача; скасувати наказу №3-к/16 від 04.01.2016 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати за всі випадки затримки виплати заробітної плати; стягнути з відповідача моральну шкоди в розмірі 16 500,00 грн..
У письмовій заяві про зміну предмету позову від 06.04.2016 року позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №113 від 29.10.2015 року про оголошення догани; визнати незаконним наказ №3-к/16 від 04.01.2016 року про звільнення; поновити її на посаді провідного бухгалтера в Державному підприємстві «Укрветсанзавод»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.01.2016 року по день винесення судового рішення; зобов'язати відповідача оплатити Листок непрацездатності серії АГЧ №693730 від 04.01.2016, стягнувши відповідні кошти; стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 16 500,00 грн., а також судові витрати, до яких належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до розрахунків позивач просить виплатити заробітну плату за період з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року в сумі 987,43 грн. (оплата лікарняного), індексацію в розмірі 87,25 грн., а разом 1 074,68 грн.; середній заробіток за затримку остаточного розрахунку з 14.01.2016 року по 15.06.2016 року, який складається з 4 801,44 грн. (за 12 робочих днів січня) + 32 510,56 грн. (за повні місяці: лютий, березень, квітень, травень) + 4 401,32 грн. (за 11 робочих днів червня до 15.06.2016 року включно), а разом 41 713,22 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.01.2016 року по 15.06.2016 року, який складає 6 401,92 грн. (за 16. робочих днів січня) + 32 510,56 грн. (за повні місяц: лютий, березень, квітень, травень) + 4 401,32 грн. (за 11 робочих днів червня до 15.06.2016 року включно), що разом становить 43 313,80 грн.; заподіяну відповідачем моральну шкоду в розмірі двох посадових окладів згідно штатного розкладу станом на 02.11.2015 року в сумі 16 500,00 грн.; витрати на правову допомогу згідно договору в сумі 5 000,00 грн.
В судовому засіданні позивач і її представник підтримали позовні вимоги, викладені у заяві про міну предмету позову.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 17.02.2014 року була прийнята на роботу в ДП «Укрветсанзавод» на по саду провідного бухгалтера. За весь час роботи належно та в повному обсязі виконувала свої службові обовязи, у зв'язку з чим не мала жодного зауваження, а тим більш дисциплінарних стягнень.
19.10.2015 року наказом №106-П/15 «Про службове розслідування причин відсутності на роботі ОСОБА_8.» її було включено до складу Комісії по встановленню причин відсутності на роботі першого заступника генерального директора ОСОБА_8
Згідно з даним наказом, робота Комісії повинна була бути проведеною в цей же день, а 20.10.2015 року мала надати результати генеральному директору.
Включення позивача до складу Комісії про з'ясування причин відсутності на роботі працівника ні з ОСОБА_1, ні з головним бухгалтером, якому вона безпосередньо підпорядковувалася, не узгоджувалось. В цей же день позивач повинна була виконувати роботу як член комісії соціального страхування на підприємстві, а тому фізично не встигала виконати ще роботу, передбачену наказом директора, у зв'язку з чим нею було запропоновано залучити іншого спеціаліста.
29.10.2015 року генеральним директором позивачці було винесено догану за невиконання наказу №106-П/15 від 19.10.2015 року.
Того ж дня, позивач подала заяву про надання завірених копій документів, на підставі яких їй було винесено догану, з метою оскарження дисциплінарного стягнення в суді, проте, так і не отримала копій зазначених документів.
Також, без пред'явлення наказу і повідомлення про підстави скорочення, 02.11.2015 року їй було повідомлено про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату. 04.01.2016 року позивач вийшла на роботу, проте, як і раніше без пред'явлення наказу їй було повідомлено про те, що вона звільнена.
На вимогу надати копію наказу про звільнення було відмовлено, запропоновано отримати трудову книжку в відділі кадрів та розрахунок.
Несподіване звільнення призвело до погіршення самопочуття, у зв'язку з чим позивач була вимушена звернутися до лікаря, який поставив діагноз - гіпертонічний криз, та відкрив лікарняний з 04.01.2016 року.
14.01.2016 року позивач звернулась до відділу кадрів для отримання трудової книжки, де і отримала копію наказу №3-к/16 про своє звільнення від 04.01.2016 року.
Дані накази та звільнення позивач вважає безпідставним та незаконним з наступних причин.
Відповідно до ст. 31 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 29 КЗпП України передбачає, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Оскільки письмової трудової угоди з позивачем не укладалось, умови трудового договори були передбачені наказом при прийняття на роботу та посадовою інструкцією провідного бухгалтера з розрахунку заробітної плати.
Дана інструкція не передбачає обов'язку щодо проведення роботи про з'ясування причин відсутності працівників на робочому місці, та участі у відповідних комісіях.
Наказ №106-П/15 «Про службове розслідування причин відсутності нароботі ОСОБА_8» є таким що порушує ст. 31 КЗпП України а його невиконання не може бути причиною накладання дисциплінарного стягнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗПп України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Позивач вважає, що має переважне право на залишення на роботі, що підтверджуєтся відповідними документами (стаж роботи, ІНФОРМАЦІЯ_1, підвищення кваліфікації).
За весь час роботи ОСОБА_1 жодного разу не брала відпустки за власний рахунок, весь час присвячувала виконанню своїх посадових обов'язків, не була на лікарняному, виконувала усі доручення свого керівництва, що виходили і за межі посадової інструкції (коли була фізична можливість), в акті перевірки Податкової служби та Контрольно-ревізійного управління за час роботи з 2014 року не має жодного зауваження.
Крім цього, позивачу, всупереч вимог Закону, не була запропонована жодна інша робота на підприємстві, хоча на той момент були вакантні посади на підприємстві.
14.01.2016 року позивач пред'явила відповідачу листок непрацездатності серія АГЧ №693730 від 04.01.2016 року, проте на даний час він не оплачений.
Затримка у виплаті заробітної плати змусили позивача взяти кредит для забезпечення існування.
Дії відповідача призвели до додаткових витрат на існування, морального тиску, що дає підстави для стгяннення з відповідача моральної шкоди. Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі її двох середньомясчних заробітних плат у розмірі 16 500,00 грн.
З наведених підстав позивач і її представник у судовому засіданні просили позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, наведених у письмових запереченнях, які ґрунтуються на тому, що наказом генерального директора від 19.10.2015 року про службове розслідування причин відсутності на роботі ОСОБА_8 позивача разом з іншими працівниками ДП «Укрветсанзавод» було визначено, як члена комісії по здійсненню службового розслідування.
Позивач в присутності свідків відмовилася підписати даний наказ, про що було складено акт від 19.10.2015 року. Факт наявності підписаного співробітниками акту засвідчує ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 19.10.2015 року та необхідності його виконання. Члени комісії вчинили дії передбачені в плані перевірки, проте позивач, яка зазначена в наказі, і є членом комісії, участі в роботі комісії не приймала чим порушила наказ керівника підприємства та трудову дисципліну. Свою відмову щодо невиконання наказу керівника позивач не обґрунтувала, жодних пояснень з цього питання не надала.
Наказом від 29.10.2015 року №113-П/15 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.» за невиконання письмового наказу Генерального директора позивачці оголошено догану.
З наказом від 29.10.2015 року № 113 позивач була ознайомлена в присутності свідків, проте, відмовилась ставити підпис про ознайомлення з ним, свою відмову ні чим не мотивувала, про що був складений акт від 29.10.2015 року.
Щодо звільнення позивача за п.1 ст 40 КЗпП України наказом № 3- к/16 від 4 січня 2016 року представники відповідача пояснили наступне.
Наказом Генерального директора ДП «Укрветсанзавод» від 02.11.2015 року № 121-П/15 «Про зміни в організації виробництва і праці та штату апарату управління підприємства» з метою раціоналізації робочих місць, підвищення продуктивності праці та оптимізації ефективного здійснення фінансово господарської діяльності підприємства було здійснено ряд певних заходів, а саме - проведено скорочення семи посад, у тому числі, провідного бухгалтера (з заробітної плати ) ОСОБА_1
Позивач у присутності свідків була ознайомлена з наказом, проте, відмовилась ставити підпис про ознайомлення з ним, свою відмову ні чим не мотивувала, про що був складений акт від 02.11.2015 року.
03.11.2015 року ОСОБА_1 було вручене попередження про наступне звільнення.
Позивач, в присутності свідків, з попередженням була ознайомлена проте відмовилась ставити підпис про ознайомлення з ним, свою відмову ні чим не мотивувала, про що був складений акт від 03.11.2015 року.
Жодних посад, які могли бути запропоновані позивачеві, на момент вручення попередження про наступне звільнення, на підприємстві не було.
Згідно наказу № 3-к/16 від 04.01.2016 року за п.1 ст 40 КЗпП України з позивачем був припинений трудовий договору, яка в присутності свідків була ознайомлена з наказом, проте, відмовилась ставити підпис про ознайомлення з ним, свою відмову ні чим не мотивувала, про що був складений акт від 04.01.2016 року.
Позивачка також відмовилась від отримання належним чином завіреної трудової книжки та підписуватись в книжці обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.
Про те, що 04.01.2016р. позивач відрила лікарняний стло відомо пізніше, після того, як вона подала його на підприємство для оплати. Оплата лікарняного, дійсно, не здійснена в силу того, що арештовані кошти підприємства, які визнали і те, що мав факт затримки в розрахунку при звільненні з позивачем на два дні.
Також, представники відповідача пояснили, що наказів про зміну дати звільненні позивачки у зв»язку зі звільненням її у період тимчасової непрацездатності на підприємстві не приймалося.
Підстав для моральної шкоди, згідно доводів представників відповідача, немає, оскілки позивачем не доведений ні факт її завдання, ні причинно-наслідковий зв»язок між хворобою у період часу з 4 по 6 січня 2016 року, ні вина відповідача у хворобі, ні її розмір.
Просили також відмовити у стягненні витрат на парвову допомогу через їх невідповідність Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Третя особа - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову з тих підстав, зокрема, що догана позивачу була оголошена обґрунтовано та законно, так як ОСОБА_1 не виконала розпорядження генерального директора, оформлене наказом № 106-П/15 від 19.10.2015 року. Заперечував щодо доводів позивачки про незаконність її звільнення, пояснивши, що про скорочення чисельності штату працівників ОСОБА_1 була повідомлена завчасно у встановлений Законом строк та порядку, відмовилась підписувати будь-які документи, про що було складено акти.
Зазначив, що 04.01.2016 року саме він виконував обов'язки генерального директора.
Враховуючи те, що мала місце мінусова температура, приміщення підприємства не обігрівалося, був видани наказ про скорочений робочий день 04.01.2016р. до 13-00 год., лікарняний позивач відкрила після обіду, а повідомила про нього набагато пізніше. Вимоги позивача стосовно оплати листка непрацездатності вважає безпідставними, оскільки вказані виплати не входять до суми остаточного розрахунку з працівником при звільненні.
По суті підстав звільнення пояснив, що позивач на момент скорочення чисельності штату мала догану, погано характеризувалась зі сторони свого безпосереднього начальника, не мала переважного права на залишення на роботі. Оскільки вона не мала переважного права на залишення на роботі, то він і не повинен був пропонувати їй усі вакантні посади на підприємстві, а на момент вручення позивачці попередження про наступне звільнення вільних посад не було.
Третя особа ОСОБА_6 та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним, скасування наказу про оголошення догани і стягнення моральної шкоди, пояснивши, що Правилами внутршнього трудового розпорядку, з якими під особистий підпис ознайомлена озивач, встановлені обов»язки працівників підприємства своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця (адміністрації), дотримуватися трудової дисципліни тощо, а Посадовою інструкцією провідного бухгалтера з розрахунку заробітної плати чітко передбачено, що позивач, яка обіймала цю посаду, має у своїй дільності керуватися наказами і розпорядженнями генерального директора. Наказ генерального директора позивач не виконала, за що й отримала догану, тому її доводи про те, що виконання наказу генерального директора та участь у роботі комісії не входили до її посадових обов»зків просили оцінити критично, як і доводи про підстави для стягнення моральної шкоди, яка не є доведеною.
Вислухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, судом встановлено наступне.
Згідно довідки № 86-1/16-112 від 19.02.2016 року ОСОБА_1 з 17.02.2014 року по 04.01.2016 року працювала в ДП «Укрветсанзавод» на посаді провідного бухгалтера (а.с. 63).
19.10.2015 року наказом генерального директора ОСОБА_6 №106-П/15 «Про службове розслідування причин відсутності на роботі ОСОБА_8.» ОСОБА_1 була включена до комісії по встановленню причин відсутності на роботі першого заступника генерального директора ОСОБА_8 (а.с. 38, 39).
Вищезазначений наказ з метою встановлення причин відсутності на роботі першого заступника генерального директора ОСОБА_8 передбачав: створення комісії у складі голови комісії - начальника відділу кадрів ОСОБА_5, членів комісії: провідного бухгалтера ОСОБА_1, завідувачого господарством ОСОБА_9, начальника виробничого відділу ОСОБА_10
Комісії даним наказом доручено в термін до 20.10.2015 року провести роботу з встановлення причин відсутності на роботі ОСОБА_8 та його місця знаходження з відвідуванням місця проживання та, за необхідністю, лікувальних закладів.
З акту від 19.10.2015 року вбачається, що провідний бухгалтер головної бухгалтерії ОСОБА_1 19.10.2015 року о 12 год. 30 хв. в кабінеті директора ДП «Укрветсанзавод» в присутності генерального директора, начальника відділу кадрів та начальника юридичної служби була ознайомлена з наказом від 19.10.2015 року № 106-П/15 та відмовилась ставити підпис про ознайомлення з наказом. Одночасно ОСОБА_1 заявила, що відмовляється виконувати наказ (а.с. 44).
Факт відмови виконувати даний наказ позивач визнала і в судовому засіданні.
Розпорядженням від 20.10.2015 року №78-Р/15 «Про надання письмового пояснення ОСОБА_1.» позивачці було запропоновано в строк до 20.10.2015 року надати до відділу кадрів письмове пояснення про причини невиконання наказу від 19.10.2015 року № 106-П/15 (а.с. 90).
З акту від 27.10.2015 року вбачається, що провідний бухгалтер головної бухгалтерії ОСОБА_1 26.10.2015 року о 12 год. 15 хв. в кабінеті директора ДП «Укрветсанзавод» в присутності генерального директора, начальника відділу кадрів, начальника виробничого відділу та провідного бухгалтера відмовилась надавати пояснення про причини невиконання нею наказу від 19.10.2015 року № 106-П/15.
ОСОБА_1 не надала письмових пояснень про причини грубого порушення трудової дисципліни (а.с. 43).
Наказом від 29.10.2015 року № 113-П/15 за невиконання письмового наказу генерального директора оголошено догану ОСОБА_1 - провідному бухгалтеру головної бухгалтерії (а.с. 40).
Згідно з акту від 29.10.2015 року вбачається, що провідний бухгалтер головної бухгалтерії ОСОБА_1 29.10.2015 року під час проведення робочої наради в кабінеті генерального директора була ознайомлена з наказом від 29.10.2015 року №113-П/15 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.», відмовилась ставити підпис про ознайомлення з наказом (а.с. 42).
Відповідно до п. 9.2 Статуту ДП «Укрветсанзавод» затвердженого наказом Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України від 17.12.2012 року № 446, управління підприємством здійснюється генеральним директором, який призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління.
Згідно з п. 9.8 Генеральний директор Підприємства самостіно вирішує питання діяльності Підприємства в межах компетенції відповідно до цього статуту.
Відповідно до п. 20 розділу ІІ Посадової інструкції провідного бухгалтера з розрахунку заробітної плати від 04.03.2015 року №12, затвердженої Генеральним директором ДП «Укрветсанзавод», провідний бухгалтер з розрахунку заробітої плати: виконує окремі службові доручення свого безпосереднього керівника, а згідно з п. 4 розділу має керуватися Статутом, наказами і розпорядженнями генерального директора.
Згідно з п. 10 р. ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку, з яким під особистий підпис ознайомлена позивач, працівники підприємства зобов»язані працюати чітко і сумлінно,.. вчасно й точно виконувати розпорядження адміністрації.
Відтак, невиконання позивачем, як працівником підприємства, наказу генерального директора, є порушенням як Правил внутрішнього трудового розпорядку, так і положень Посадової інструкції провідного бухгалтера з розрахунку заробітної плати, тобто, трудової дисципліни.
Згідно з ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Відповідно до ч.1 ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Відповідно до ч. 4 ст. 149 КЗпП України, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як роз'яснено в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Позивачем не доведено тих обставин, що відповідачем, як і третьою особою під час видачі наказу про стоврення комісії, розпоряджень про отримання письмових пояснень та наказом про оголошення догани, були порушені правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, натомість, доводи позивачки про незаконність цього наказу спростовуються наданими суду відповідачем і третіми особами доказами.
Відтак, правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №113 від 29.10.2015 року про оголошення догани суд не убачає, тому приходить до висновку про відмову у її задоволенні.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Як роз'яснено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як було вище зазначено, ОСОБА_1 з 17.02.2014 року працювала на посаді провідного бухгалтера (з заробітної плати).
Відповідно до наказу заступника голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України№15-7-6/900 від 21.01.2015 року, який був адресований керівникам державних підприємств, що відносяться до сфери управління Держветфітослужби, з якого вбачається, що Законом України «Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (пункт 15 розділу ІІІ) передбачено скорочення на 20 % чисельності адміністративно-управлінського персоналу підприємств державного сектору економіки, скорочення на таких підприємствах кількості легкових автомобілі, припинення придбання меблів, мобільних телефонів, побутової техніки (а.с. 140).
Згідно з наказом №89-П/15 від 04.09.2015 року «Про створення комісії», на підприємстві було створено комісію для розробки заходів щодо оптимізації штатного розпису та чисельності працівників апарату управління, якій доручено, (зокрема, голові комісії) до 10.10.2015 року надати генеральному директору звіт комісії щодо оптимізації штатного розпису та чисельності працівників апарату управління Підприємства (а.с. 133).
Як убачається з наказу №121-П/15 від 02.11.2015 року «Про зміни в організації виробництва і праці та штату апарату управління підприємства», з метою раціоналізації робочих місць, підвищення продуктивності праці та оптимізації ефективного здійснення фінансово господарської діяльності підприємства, на підставі звіту комісії від 02.11.2015 року №86/15-700, було вирішено скоротити 02.01.2016 року посади, у тому числі, й посаду провідного бухгалтера (з заробітної плати) - 1 (ОСОБА_1.) (а.с. 53, 54).
Суд не вправі надавати оцінку правомірності чи доцільності цих змін, оскільки це стосується суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб'єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах.
У відповідності з ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників вони персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з актом від 02.11.2015 року, - ОСОБА_1 о 17 год. 57 хв. 02.11.2015 року в кабінеті генерального директора ДП «Укрветсанзавод» у присутності 16 працівників була ознайомлена з наказом від 02.11.2015 року №121-П/15 «Про зміну в організації виробництва і праці та штату управління підприємства», а саме - про скорочення з 02.01.2016 року посади провідного бухгалтера (з заробітної плати), проте, відмовилась поставити підпис про ознайомлення з наказом. Свою відмову нічим не мотивувала та погрожувала генеральному деректорові, що звернеться до міліції (а.с. 55).
За змістом цього попередження від 03.11.2015 року №б/н, провідного бухгалтера ДП «Укрветсанзавод» ОСОБА_1 було попереджено про те, що у зв'язку із скороченням штату працівників апарату управління відповідно до наказу ДП «Укрветсанзавод» від 02.11.2015 року №121-П/15 «Про зміни в організації виробництва і праці та штату апарату управління підприємства», відповідно до ст. 49-2 КЗпП України матиме місце її майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України 04.01.2016 року (а.с. 56).
Згідно акту від 03.11.2015 року, ОСОБА_1 об 11 год. 37 хв. 03.11.2015 року в кабінеті генерального генерального директора ДП «Укрветсанзавод» відмовилась отримувати письмове попередження про майбутнє звільнення 04.01.2016 року у зв'язку із скороченням 02.01.2016 року посади провідного бухгалтера (з заробітної плати), яку займає та відмовилась ставити підпис про ознайомлення з попереджнням (а.с. 57).
Отже, відповідачем дотримані вимоги законодавства щодо порядку персонального попередження працівника про наступне вивільнення.
Як убачається з наказу заступника голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 31.12.2015 року №512-к виконання обов'язків генерального директора ДП «Укрветсанзавод» з 31.12.2015 року по 06.01.2016 року покладено на ОСОБА_5 (а.с. 167).
Згідно з наказом № 305-К/15 від 31.12.2015 року ОСОБА_5 приступив до виконання обов'язків генерального директора ДП «Укрветсанзавод» по 06.01.2016 року (а.с. 166).
Наказом від 04.01.2016 року № 3-К/16 за його підписом ОСОБА_1 з 04.01.2016 року булозвільнено з посади провідного бухгалтера, - у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 58).
Відповідно до акту «Про відмову в ознайомленні з наказом про звільнення» від 04.01.2016 року ОСОБА_1 о 12 год. 55 хв. 04.01.2016 року в кабінеті відділу кадрів ДП «Укрветсанзавод», була ознайомлена з наказом від 04.01.2016 року №3-К/16 «Про припинення трудового договору ОСОБА_1.» та відмовилася ставити підпис про ознайомлення з наазом, відмовившись і від отримання належним чином оформленої трудової книжки (а.с. 59).
Відповідно до розписок від 14.01.2016 року, позивач саме в цей день отримала в ДП «Укрветсанзавод» наказ № 3-К/16 від 04.01.2016 року про звільнення, належним чином оформлену трудову книжку НОМЕР_1 та вкладиш до трудової книжки НОМЕР_2 (а.с. 60, 61).
Згідно з довідкою № 86-1/16-112 від 19.02.2016 року, ОСОБА_1 отримала на ДП «Укрветсанзавод» за період часу 01.01.2016 року по 04.01.2016 року розрахункові кошти, які склали 13 137,63 грн., в тому числі 8 802,64 грн. - вихідна допомога; 3 900,78 грн. - компенсація невикористаної відпустки; 434,21 грн. - оклад, надбавка.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 06.01.2016 року (а.с. 63).
Отже, має місце затримка розрахунку при звільненні на два дні, що визнається представниками відповідача.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.
Отже, з відповідача на користь позивача за вказаний період слід стягнути грошові кошти за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України, в сумі 800,24 грн. (середньоденна заробітна палат * 2 дні).
Аналізуючи доводи сторін з приводу наявності/відсутності на підприємстві вільних/вакантних посад, необхідності їх запропонувати позивачці з часу вручення попередження про наступне вивільнення і до часу звільнення, а також оцінюючи наявні у справі письмові докази, на підставі яких можна дійти до висновку про їх наявність на підприємстві після вручення позичці попередження по наступне вивільнення, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При ухваленні постанови Верховного Суду України у справі № 6-40цс15 від 01.04.2015 року, було викладено правову позицію:
«Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця».
З урахуванням даної правової позиції суд оцінює критично доводи представників відповідача, а також третьої особи ОСОБА_5 про те, що позивачці не мали пропонуватися усі наявні на підприємстві вакантні посади.
Доказів того, що вакантні на підприємстві посади були запропоновані позивачці, доказів того, що вона відмовилася від них, матеріали справи не містять, що дає підстави для висновку про порушення відповідачем вимог статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.
Згідно із ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що при звільненні позивача було проведено перевірку переважного права позивачки на залишення на роботі.
Також, згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як роз'яснено в п. 17. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст. 40 КЗпП (322-08) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Відповідно до Листка непрацездатності серії АГЧ №693730 від 04.01.2016 року, ОСОБА_1 з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року перебувала на амбулаторному лікуванні у зв'язку з чим була звільнена від роботи (а.с. 148).
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір. Крім того, ст. 367 ЦПК України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді є обґрунтованими, доведеними належними і допустимим доказами, які наявні в матеріалах справи, а відтак, є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Як убачається з довідки, наданої ДП «Укрветсанзавод» від 19.02.2016 року № 86-1/16-111 за липень 2015 року позивачем отримано сукупний дохід в розмірі 9 238,42 грн.; за серпень 2015 року - 8 783,07 грн.; за вересень 2015 - 10 838,78 грн.; за жовтень, листопад та грудень 2015 року дані в довідці відсутні (а.с. 62).
Відповідно до довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1, яка підтверджує виплати за липень, серпень, вересень 2015 року довідки від 19.02.2016 року № 86-1/16-111, за останні два місяці до дати звільнення позивачці була нарахована заробітна плата у наступних розмірах: за листопад 2015 року - 8 802,58 грн.; за грудень 2015 - 8 951,41 грн. (а.с. 152).
З урахуванням вимог Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995р., суд при розрахунку середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача, виходить з наступного.
Кількість робочих днів становить 22 дня (21 робочих днів у у листопаді 2015 р., 23 робочих днів у грудню 2015р.); з урахуванням середньомісячної заробітної плати, середньоденна заробітна плата позивача = 400,12 грн. (8 802,64 грн. / 22 роб. днів).
Середній заробіток за затримку остаточного розрахунку, згідно з розрахунком позивача складає 41 713,22 грн., а розмір середнього заробітку час вимушеного прогулу 43313, 80грн.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові по справі №6-837цс15 від 23.12.2015 року, у разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, тож, визначений судом вище розмір відшкодування за час затримки розрахунку в сумі 800,24 грн. відповідає засадам розумності та справедливості.
Відповідно до ст.32 Закону України №1105 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.
Жодних доказів не було надано суду про призначення або про відмову в оплаті лікарняного.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру, а відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно п. 2. Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 , індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пунктом 11 Порядку визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Відповідно до п. 4 Порядку, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, який не спростований належними доказами в судовому засіданні відповідачем, заробітня плата (оплата лікарняного) позивачці не здійснена, а з урахуванням періоду з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року, стягненню з відповідача підлягає 987,43 грн. (оплата лікарняного), з урахуванням індексації в розмірі 87,25 грн., що загалом складає 1 074,68 грн.
Середній заробіток час вимушеного прогулу з 07.01.2016р. складає 46 013, 80 грн. (400, 12 грн.*23* 5), на підставі ст. 235 КЗпП України він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимог про стягнення мральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної школи працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Належних доказів того, що порушення прав позивача призвели до моральних, фізичних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків суду не надано, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, як і вини відповідача у тому, що позивач лікувалася у спраіі немає, а як зазначається у Рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії», від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», - в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якщо навість вона була завдана особі.
Отже, підстав для задоволення вимог позивач про стягнення моральної шкоди суд не убачає та приходить до висновку щодо відмови у їх задоволенні.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, серед іншого, витрати на олату судового збору і витрати на правову допомогу.
Від сплати судового збору позивач була звільнена, тож пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, але в розмірі, не меншому ніж той, що визначений Законом України «Про судовий збір» для юридичних осіб (1378, 00 грн.), в дохід держави його слід стягнути з відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн., які позивач просить їй компенсувати за рахунок відповідача, встановлено наступне
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).
Як підтверджується наданими суду доказами, для отримання правової допомоги позивач звернулася до адвоката Козлова В.С., з яким уклала договір, провела розрахунки.
Вказаний адвокат приймав участь у судових засіданнях в даній справі.
Згідно з п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справа» від 17.10.2014 р. № 10, - підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з наданого суду акту виконаних робіт, вартість оплат правової допомоги становить 5 600, грн., з яких: 800,00 грн. складання позовної заяви (2 години роботи); 800,00 грн. - підготовка інших процесуальних документів (2 години роботи); 2 800,00 грн. представництво інтересів у судовому засіданні (7 годин роботи); 1 200,00 грн. ознайомлення з матеріалами справи (3 години роботи).
Як вбачається з журналів судових засідань, адвокат приймав участь у 4 судових засіданнях, а саме: 22.02.2016 року з 12 год. 37 хв. по 13 год. 00 хв.; 06.04.2016 року з 11 год. 02 хв. по 12 год. 09 хв.; 26.04.2016 року з 11 год 13 хв. по 12 год. 08 хв.; 15.06.2016 року з 14 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв.
З урахуванням положень Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (40% від мінімальної заробітної плати; розмірів мінімальної заробітної плати у період з 01.01.2016р. - 1378 грн.; з 01.05.2016р. - 1450 грн.), граничний розмір компенсації витрат на оплату послуг адвоката за участь у вказаних судових засіданнях складає 1450 грн., та за складання позовної заяви 800 грн., що загалом становить 2250, 00 грн.
Відповідно, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума итрат на правову допомогу.
Відповідно до п. 4) ч. 1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 40, 42, 49-2, 116, 117, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 1, 2, 29 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 367 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрветсанзавод», треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ № 3-к/16 «Про припинення трудового договору (контракту)» від 04.01.2016р.
Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера Державного підприємства «Укрветсанзавод».
Стягнути з Державного підприємства «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі (оплаті листка непрацездатності) в сумі 1074, 68 грн., компенсацію за час затримки розрахунку в сумі 800, 24 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46 013, 80 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2 250, 00 грн., а всього стягнути 50 138, 72 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Укрветсанзавод» в дохід держави 1378, 00 грн. судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера Державного підприємства «Укрветсанзавод», а також в частині стягнення заборгованості по заробітній платі сумі 1074, 68 грн.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Дніпровський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.