"02" червня 2016 р. м. Київ К/800/8846/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року
у справі № 826/13586/13-а
за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗК України»; позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003912202 від 01 квітня 2013 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «ДПЗК України» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Приватним підприємством «Будівельна Планета» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 232/22-2/37243279 від 14 березня 2013 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003912202 від 01 квітня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 960 000,00 грн. (2 640 000,00 грн. - основний платіж, 1 320 000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 201.2, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ПП «Будівельна Планета» машин для перероблення сільськогосподарської продукції (зернових сушарок UGT 6413), а також монтажних та налагоджувальних робіт, послуг з навчання персоналу за нікчемним правочином (договором № 89 від 23 липня 2012 року).
Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на акт № 5381/22-9/37701919 від 12 грудня 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 квітня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, в якому зазначено про відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування ПП «Будівельна Планета» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думку про здійснення ним діяльності поза межами правового поля. Крім того, відповідач звертав увагу на пояснення ОСОБА_3 (засновника та директора ПП «Будівельна Планета») щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного підприємства.
Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання розглядуваних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами, а також постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2013 року у справі № 826/1623/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року; контрагент ПАТ «ДПЗК України» на час здійснення відповідних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; придбані у ПП «Будівельна Планета» зернові сушарки використано позивачем у власній господарській діяльності; відповідачем на підтвердження викладених в акті перевірки доводів не подано відповідного вироку або судового рішення про визнання укладеного між названими особами договору недійсним.
Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
За правилами частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на пояснення посадової особи контрагента, яка заперечувала свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.
Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, судові інстанції не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційної особи контрагента не було постановлено вироку, не може спростовувати достовірність її пояснень стосовно характеру укладеної угоди і фактичного здійснення за цією угодою операцій. Ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на податковий кредит за розглядуваними поставками.
При цьому судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між товариством та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадову особу контрагента, задіяну в такому процесі, як свідка з метою з'ясування достовірності її пояснень, наданих у рамках кримінального провадження.
Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість ПП «Будівельна Планета» виконати спірні поставки з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).
При вирішенні даного спору судами не проаналізовано і критерії, якими керувався позивач при виборі названого суб'єкта господарювання як постачальника, здійснення ним заходів розумної обережності при виборі ПП «Будівельна Планета» контрагентом.
Адже, без встановлення вказаних обставин факт подальшого використання розглядуваних зернових сушарок у власній господарській діяльності товариства також не може підтверджувати реальність виконання операцій між ним та ПП «Будівельна Планета», позаяк може свідчити про отримання товару від іншої особи, ніж та, що зазначена в первинних документах.
Безпідставно суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судових актів посилались і на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2013 року у справі № 826/1623/13-а, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, якою встановлено реальний характер взаємовідносин між ПАТ «ДПЗК України» та ПП «Будівельна Планета», позаяк суд під час розгляду справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно кваліфікувати поведінку платника та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Крім того, податковим органом до матеріалів касаційного провадження долучено вирок Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 757/9004/14-к, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ПП «Будівельна Планета». І ця обставина не може бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.