08 червня 2016 року м. Київ К/800/45337/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
розглянувши в порядку попереднього розгляду адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алден-Вет» про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року,
У травні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алден-Вет» на його користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 9609 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 355,57 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що 2 березня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алден-Вет» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік по формі № 10-П1, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), - 1 особа. Позивачем за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону № 875-ХІІ, та розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 9967,57 грн.
За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом із тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з частиною першою та третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом частини третьої статті 18-1 зазначеного Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 2 квітня 2013 року (справа № 21-95а13), яка відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем 3 квітня 2014 року подавалася до Київського міського центру зайнятості форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». У цій формі містяться відомості щодо відкритих вакансій у кількості, що відповідає встановленому Законом № 875-ХІІ нормативу. Згідно листа Печерського районного центру зайнятості від 20 травня 2015 року №07-2278 протягом 2014 року безробітні з числа інвалідів, що перебували на обліку, зокрема, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алден-Вет» не направлялися.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).
Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 17 червня 2013 року за № 988/23520).
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Порядку форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» кожного місяця чинним законодавством не передбачено.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.
СУДДІ Амєлін С.Є.
Іваненко Я.Л.