15 червня 2016 року Справа № 922/6197/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого, Полянського А.Г. Костенко Т.Ф.
перевіривши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Завод "Електроважмаш"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2016
у справігосподарського суду Харківської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Комункомплект"
додержавного підприємства "Завод "Електроважмаш"
простягнення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:Будецький Р.В., дов. б/н від 29.01.2016;
від відповідача:Ростовец В.В., дов №248-1359 від 14.12.2015;
Рішенням від 25.01.2016 господарського суду Харківської області (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково: в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №266-01/303 від 25.07.2014 у розмірі 43082,94 грн.; за договором №266-01/305 від 26.08.2014 у розмірі 19712,34 грн. - провадження у справі припинено. Стягнуто з Державного підприємства заводу "Електроважмаш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Комункомплект" пеню за договорами: №266-01/303 від 25.07.2014 в розмірі 5086,14 грн.; №266-01/305 від 26.08.2014 у розмірі 2129,46 грн., 1% річних від простроченої суми за договорами: №266-01/303 від 25.07.2014 в розмірі 246,70 грн.; №266-01/305 від 26.08.2014р. у розмірі 112,87 грн., інфляційні втрати за договорами: №266-01/303 від 25.07.2014 у розмірі 16931,67 грн.; №266-01/305 від 26.08.2014 у розмірі 8570,60 грн. та судовий збір у розмірі 496,16 грн.; в частині позовних вимог щодо стягнення 2165,51 грн. - у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі мотивоване наявністю заяви про залік зустрічних однорідних вимог, яка не оскаржена та не визнана недійсною, тому зобов'язання зі стягнення основної суми заборгованості припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог; в частині стягнення пені, інфляційних, 1% річних - позовні вимоги є обґрунтованими.
Постановою від 04.04.2016 Харківського апеляційного господарського суду України (судді: Плахов О.В.- головуючий, Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) рішення господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Постанова мотивована тим, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за договором №266-01/303 від 25.07.2014 та №266-01/305 від 26.08.2014. Заборгованість за договором №266-01/278 від 18.04.2014 та №266-01/268 від 31.03.2014 про поставку продукції не є предметом розгляду даної справи, крім того, дана заборгованість позивача перед відповідачем за поставку неналежної якості продукції не доведено належними доказами, зокрема відсутнє судове рішення, яким встановлені обставини щодо заборгованості постачальника (позивача) перед відповідачем (покупцем) за поставку продукції неналежної якості за договором №266-01/278 від 18.04.2014 та №266-01/268 від 31.03.2014.
Крім того, позивач не погодився із заявою відповідача про проведення заліку, про що свідчать лист позивача на адресу відповідача від 04.09.2015 за №37 з додатками до нього актів звірок взаємних розрахунків за укладеними договорами, а також запереченням на акт звірки взаєморозрахунків за підприємством від 04.09.2015, в жодному з яких не враховано заяву відповідача про залік зустрічних однорідних вимог, навпаки зазначено заборгованість відповідача перед позивачем.
Ухвалою від 27.05.2016 Вищого господарського суду України касаційну скаргу державного підприємства "Завод "Електроважмаш" прийнято до провадження у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючий, судді Кравчука Г.А., Костенко Т.Ф.
Розпорядженням Вищого господарського суду України №08.03-04/2000 від 13.06.2016, в зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, відповідно п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у даній справі.
Згідно протоколу від 14.06.2016 автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №920/983/14 визначено наступний склад колегії суддів: Божок В.С. - головуючий, Полянського А.Г., Костенко Т.Ф.
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду державне підприємство "Завод "Електроважмаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову від 04.04.2016 Харківського апеляційного господарського суду, а рішення від 25.01.2016 господарського суду Харківської області залишити без змін, посилаючись на те, що судами порушенні норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 601 Цивільного кодексу України, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарськими судами встановлено, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки продукції №266-01/303 від 25.07.2014 та договір поставки №266-01/305 від 26.08.2014.
Згідно з п. п. 1.1., 1.2. п. 1 договорів поставки позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором. Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, вказуються у специфікації №1 (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.
У відповідності п.п. 3.1. п. 3 договору поставки від 25.07.2014 за №266-01/303, загальна сума договору складає 67922, 34 грн. в тому числі ПДВ 20% 11320, 39 грн.
За умовами договору поставки від 26.08.2014 за №266-01/305, загальна сума цього договору складає 26598,66 грн. в тому числі ПДВ 20% 4433,11грн.
Згідно п.п. 4.1. п. 4 договорів поставки відповідач здійснює оплату продукції протягом 60 днів календарних днів з моменту постачання і приймання її за якістю та кількістю.
Відповідач прийняв товар на виконання поставки продукції за договором №266-01/303 від 25.07.2014, що підтверджується видатковими накладними: №ТД-0929 від 22.08.2014 на суму 55006,14грн.; №ТД-1268 від 16.10.2014 на суму 11916,00 грн. (а.с. 32-33). грн. Датою останньої поставки продукції є 16.10.2014, тому 15.12.2014 - є останнім днем оплати за поставлену продукцію.
Відповідач прийняв товар на виконання поставки продукції за договором №266-01/305 від 26.08.2014, що підтверджується видатковими накладними: № ТД- 1100 від 15.09.2014р. на суму 6886,32 грн., №ТД-1175 від 25.09.2014 на суму 19712,34 грн. Датою останньої поставки продукції є 25.09.2014, а тому 24.11.2014 - є останнім днем оплати за поставлену продукцію.
Відповідач, отримавши товар, оплатив його частково, у зв'язку із чим виникла заборгованість перед позивачем за договором №266-01/303 від 25.07.2014 у розмірі 43082,94 грн.; за договором №266-01/305 від 26.08.2014 у розмірі 19712,34 грн. За таких обставин, ТОВ "Торгівельний будинок "Комункомплект", вважаючи свої права порушеними, звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом до ДП завод "Електроважмаш" про стягнення основної суми заборгованості за договорами №266-01/303 від 25.07.2014 та №266-01/305 від 26.08.2014, а також пені, річних та інфляційних.
ДП завод "Електроважмаш" звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою про стягнення заборгованості за договором №266-01/278 від 18.04.2014 та №266-01/268 від 31.03.2014 про поставку продукції.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Господарськими судами встановлено, що відповідачем не було виконано належним чином умов укладених між сторонами договорів №266-01/303 від 25.07.2014 у розмірі 43082,94 грн. та №266-01/305 від 26.08.2014 у розмірі 19712,34 грн., а тому вимоги позивача є обґрунтованими щодо стягнення з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договорів №266-01/303 від 25.07.2014 та №266-01/305 від 26.08.2014 основної суми заборгованості за поставлений товар.
Апеляційний господарський суд не погодився з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача в частині стягнення частково основної суми заборгованості шляхом задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на наступне.
Господарськими судами встановлено, що ДП "Завод "Електроважмаш" направило на адресу ТОВ "Торгівельний будинок "Комункомплект" заяву від 13.07.2015 вих. №248-357 про припинення зобов'язання за договорами №266-01/303 від 25.07.2014 та №266-01/305 від 26.08.2014 зарахуванням зустрічних однорідних вимог, враховуючи, що між позивачем та відповідачем укладено договори поставки продукції: №266-01/268 від 31.03.2014; №266-01/278 від 18.04.2014, відповідно до умов яких позивач зобов'язується поставити, а відповідач оплатити продукцію передбачену договором.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що як у ТОВ "ТБ "Комункомплект", так і у ДП "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" існували грошові зобов'язання один перед одним строк виконання яких настав, тому, заява про зарахування однорідних зустрічних вимог задоволена.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 602 Цивільного кодексу України унормовано, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Крім того, відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).
Частиною 3 статті 203 Кодексу унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов. По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.
Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в матеріалах справи, відсутні докази наявності зустрічних зобов'язань, оскільки укладені договори поставки, за яким постачальник (позивач) зобов'язується поставити продукцію у власність відповідача, відповідач зобов'язується прийняти від позивача продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором. Однак, відповідач посилається на те, що позивач поставив продукцію неналежної якості, у зв'язку з чим просить повернути сплачені за неї кошти. Однак, доказів, що свідчили б про виникнення заборгованості позивача перед відповідачем внаслідок протиправних дій позивача відповідач не надав. Таким чином, відсутня наявність двох зобов'язань, при яких особа (позивач), яка виступає кредитором в першому з них, повинна бути боржником за другим зобов'язанням. І навпаки - боржник (відповідач) за першим зобов'язанням повинен бути кредитором в другому.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Апеляційний господарський суд встановив, що предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за договором №266-01/303 від 25.07.2014 та №266-01/305 від 26.08.2014. А заборгованість за договором №266-01/278 від 18.04.2014 та №266-01/268 від 31.03.2014 про поставку продукції не є предметом розгляду даної справи, крім того, дана заборгованість позивача перед відповідачем за поставку неналежної якості продукції не доведено належними доказами, зокрема відсутнє судове рішення, яким встановлені обставини щодо заборгованості постачальника (позивача) перед відповідачем (покупцем) за поставку продукції неналежної якості за договором №266-01/278 від 18.04.2014 та №266-01/268 від 31.03.2014.
Крім того, апеляційний господарський суд, зазначає, що матеріали справи містять докази того, що позивач не погодився із заявою відповідача про проведення заліку, про що свідчать лист позивача на адресу відповідача від 04.09.2015 №37 з додатками до нього актів звірок взаємних розрахунків за укладеними договорами, а також запереченням на акт звірки взаєморозрахунків за підприємством від 04.09.2015, в жодному з яких не враховано заяву відповідача про залік зустрічних однорідних вимог, навпаки зазначено заборгованість відповідача перед позивачем.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського Кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 ст. 232 Господарського Кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
П.п. 10.4. п. 10 договорів була передбачена відповідальність відповідача за порушення термінів оплати, передбачених цим договором, постачальник має право пред'явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше однієї облікової ставки НБУ.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 10.5 договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.
Апеляційний господарський суд перевіривши надані позивачем розрахунок 1% річних у сумі 394,24 грн. за невиконання договору №266-01/303 від 25.07.2014 та 191,72 грн. за невиконання договору №266-01/305 від 26.08.2014 дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
Апеляційний господарський суд також встановив правомірність стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки відповідно чинного законодавства, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники, згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач повинен сплатити інфляційні у розмірі 8614,29грн. за договором №266-01/303 від 25.07.2014 та суму інфляційних втрат - 18827,24 грн. за договором №266-01/305 від 26.08.2014.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 04.04.2016 Харківського апеляційного господарського суду зі справи №922/6197/15 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок А.Г.
Судді А.Г. Полянський
Т.Ф. Костенко