Справа № 755/4288/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Ластовка Н.Д.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
15 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мамчура Я.С.,
за участю секретаря Нагорної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспектора Управління патрульної поліції роти № 9 батальйону № 4 міста Києва Департаменту патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України лейтенанта поліції Мельник Вероніки Валеріївни про визнання дій незаконними, визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора Управління патрульної поліції роти № 9 батальйону № 4 міста Києва Департаменту патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України лейтенанта поліції Мельник Вероніки Валеріївни (далі - відповідач) про:
- визнання незаконними дій відповідача щодо складання постанови від 26.02.2016 р. серії ПОЗ № 072790 про визнання позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.;
- визнання протиправною і скасування постанови від 26.02.2016 р. серії ПСЗ № 072790 про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі, у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2016 р. інспектором управління патрульної поліції роти № 9 батальйону № 4 м. Києва Департаменту патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України лейтенантом поліції Мельник Веронікою Валеріївною було складено постанову серії ПСЗ № 072790 відповідно до якої до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП .
У вказаній постанові зазначено, що 26.02.2016 р. близько 22:30 год. позивач, керуючи транспортним засобом Нyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, здійснив зупинку (стоянку) на зупинці громадського транспорту, що призвело до порушення п. 15.9 Правил дорожнього руху.
Позивач свою вину заперечує і стверджує, що 26.02.2016 р., близько 22:30 год., він дійсно керував транспортним засобом Нyundai Accent, державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на ньому в м. Києві по вул. Гетьмана в напрямку Чоколовского бульвару, здійснив вимушену зупинку неподалік будинку 16/40 по вул. Гетьмана з дотриманням всіх правил дорожнього руху, зокрема п.п. 15.2, 15.9 «е» ПДР, переконався в тому, що його зупинка буде безпечна для інших учасників дорожнього руху, увімкнув аварійну світлову сигналізацію, здійснив зупинку з правого краю проїзної частини по вул. Гетьмана, 16 у м. Києві, не менше ніж за 30 метрів від дорожнього знака зупинки маршрутних транспортних засобів. Однак, після зупинки в задню частину його автомобіля в'їхав автомобіль Subaru impresa, державний номерний знак НОМЕР_2, від поштовху він та його пасажирка отримали тілесні ушкодження, а автомобіль від удару відкинуло вперед.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо складання постанови від 26.02.2016 р. серії ПСЗ № 072790, а також зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак, вважає, що судом першої інстанції було помилково задоволено позовні вимоги в частині закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 р. № 1395 (далі - Інструкція № 1395), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (далі - ПДР).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У п.п. 15.1, 15.2 ПДР закріплено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Згідно з пп. «е» п. 15.9 ПДР зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
У ст. 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У п. 3 Р. І, пп. 4 п. 5 Р. ІІІ Інструкції № 1395 закріплено, що сталий орієнтир - стаціонарно встановлений об'єкт (кут будівлі або павільйону зупинки маршрутних транспортних засобів, дорожній знак 5.60 «Кілометровий знак», опора електропередач, об'єкт дорожнього сервісу, порядковий елемент інженерної конструкції дороги тощо), який має свою назву, порядковий номер, іншу видиму відмінність серед подібних об'єктів та розташований уздовж вулиці або смуги відведення дороги (сталим орієнтиром не є дерева, кущі, транспортні засоби, які стоять, тимчасові споруди або конструкції, пересувні торговельні споруди, огорожі будівельних майданчиків або місць проведення дорожніх робіт, інші об'єкти, розташування яких на місцевості в подальшому неможливо об'єктивно визначити чи геометрія, розміри або місце розташування яких можуть з часом змінюватись).
Поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення, наряду з іншим, вирішує чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за ч. 1 ст. 122 КУпАП, є наявність складу вчиненого нею адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами і встановлюється шляхом повного, всебічного та об'єктивного з'ясування компетентним суб'єктом владних повноважень всіх обставин справи, а також причин та умов, що сприяли його вчиненню.
Разом з тим, колегія суддів встановила, що у відповідності до постанови у справі про адміністративне правопорушення від 26.02.2016 р. серії ПСЗ № 072790 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: за зупинку (стоянку) на зупинці громадського транспорту /а.с. 7/.
При цьому, відповідачем не визначено відстані від автомобіля позивача до зупинки громадського транспорту та/або знаку зупинки до в'їзду в нього автомобіля Subaru Impresa та після цього по відношенню до сталого орієнтиру, у відповідності до п. 3 Інструкції 1395, не зафіксовано, як того вимагає ст. 251 КУпАП, показань свідків цієї події, які б підтверджували або спростовували факт первісної зупинки автомобіля позивача на зупинці громадського транспорту, а отже, не було здійснено повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи про адміністративне правопорушення, по якій позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, не встановлено причин і умов його вчинення, чим порушено вимоги ст. 245 КУпАП.
Більш того, апеляційний суд відзначає, що у постанові у справі про адміністративне правопорушення від 26.02.2016 р. серії ПСЗ № 072790 відповідачем не визначено конкретного складу адміністративного правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, а натомість зазначено, що він вчинив «зупинку (стоянку) на зупинці громадського транспорту», але у відповідності до ПДР зупинка та стоянка є різними діями, їх вчинення призводить до порушення різних пунктів ПДР та, відповідно, вони утворюють різні склади адміністративного правопорушення.
Доводи апелянта про те, що позивачем вчинено подвійне правопорушення (зупинку і стоянку одночасно), посилання на те, що його автомобіль не могло відкинути на 10-15 метрів і навіть за таких умов він би все одно знаходився ближче, ніж за 30 метрів до зупинки, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки засновуються на припущеннях апелянта і не зафіксовані та не встановлені у порядку визначеному законодавством, зокрема шляхом повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи про адміністративне правопорушення як того вимагає ст. 245 КУпАП.
Крім того, колегія суддів звертає увагу й на те, що зазначені спірні обставини не видається можливим встановити й з копії схеми місця ДТП /а.с.10/, в якій, за твердженням представника апелянта, зафіксовано розміщення транспортних засобів після ДТП, оскілки на цьому аркуші не зафіксовано обставини щодо зупинки (стоянки) транспортного засобу позивача до цього ДТП, відстань, на яку його було зміщено внаслідок такої події, та, власне, не зображено сам знак зупинки, від якого, згідно з поясненнями представника апелянта відраховувалась відстань до автомобіля позивача, а отже, такий документ не є належним і допустимим, у розумінні ст. 70 КАС України, доказом.
Таким чином, жодних доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КАС України, апелянтом надано не було.
При цьому, слід зазначити, що в залучені до матеріалів справи відеодисків, які апелянт просив суд долучити в якості додаткових доказів у справі, що не були ним подані в суді першої інстанції, колегією суддів було відмовлено у зв'язку з відсутністю поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції. Крім того, як було зазначено самим представником апелянта, на цих відеодисках не зафіксовані обставини щодо місця розташування транспортного засобу позивача до ДТП, тобто обставин правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, а лише зафіксовані наслідки ДТП за участю автомобіля Subaru Impresa з водієм у стані сп'яніння, що мали місце вже після його зштовхування з автомобілем позивача і прибуття екіпажу поліції, тобі обставини, які не впливають на встановлення істини у справі.
Доводи апелянта про те, що факт зупинки позивача на зупинці громадського транспорту підтверджується його письмовими поясненнями, апеляційний суд також вважає такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані письмові пояснення не містять ані дати, коли вони були відібрані у позивача, ані прізвища, імені та по батькові посадової особи патрульної служби, яка їх відібрала у позивача, а отже, не є належним і допустимим доказом у розумінні ст. 70 КАС України.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими, безпідставними і такими, що засновані на його припущеннях і не підтверджуються відповідними доказами, а рішення суду, відповідно до ст. 159 КАС України, повинно бути обґрунтованим і, згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, саме на відповідача, який є суб'єктом владних повноважень покладено обов'язок довести правомірність його рішення, дій чи бездіяльності.
Враховуючи вищезазначені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача при складанні оскаржуваної постанови від 26.02.2016 р. серії ПОЗ № 072790 та необхідності її скасування та вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в цій частині було повно встановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 200 КАС України, є правовою підставою для залишення його без змін.
Разом з тим, перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, положеннями статей 287, 288 КУпАП регламентовано право особи, щодо якої винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, оскаржити її до суду.
При цьому, відповідно до ст. 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, у справах про адміністративні правопорушення судом перевіряється правомірність рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким було здійснено притягнення особи до адміністративної відповідальності, та приймається відповідне рішення щодо правомірності/протиправності таких дій (бездіяльності) та наявності правових підстав для скасування вказаного рішення.
Водночас, адміністративні суди не наділені повноваженнями закривати провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки вирішення такого питання, у відповідності до змісту ст. 247 КУпАП, належить до дискреційних повноважень відповідного суб'єкта влади.
Тож, належним способом захисту порушеного права та законного інтересу позивача у таких справах є визнання протиправними дій відповідача та визнання протиправною та/або скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності.
З огляду на це, апеляційний суд вважає, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення і задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 в іншій частині позовних вимог є достатнім способом захисту його прав та законних інтересів, що помилково не було враховано судом першої інстанції та призвело до порушення ним зазначених вище норм матеріального права і, відповідно до ст.202 КАС України, є підставою для його скасування в цій частині.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає задоволенню частково, а постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2, а в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог - відмовити.
В іншій частині постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 16.06.2016 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Мамчур Я.С