Справа: № 826/24203/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
09 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_2 до Національний банк України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ТОВ "Промислова інноваційна компанія", Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, кожен окремо, подали апеляційні скарги.
Апелянти - представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ТОВ "Промислова інноваційна компанія" в своїй апеляційній скарзі просять постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення про визнання протиправним Розпорядження Національного банку України від 01.07.2015 р. №330-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» та визнання протиправними дій Національного банку України з проведення перевірки ПАТ «Радикал Банк» на підставі Розпорядження Національного банку України від 01.07.2015 р. №330-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк». В іншій частині резолютивну частину оскаржуваної постанови залишити без змін. Витрати ТОВ «Промислова інноваційна компанія» та ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Національний банк України.
Апелянти - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, кожен окремо, в своїх апеляційних скаргах просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Вищевказані апелянти в своїх апеляційних скаргах посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на їх переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення сторін по справі, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Розпорядження Національного банку України від 01.07.2015 р. №330-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» (надалі - Розпорядження НБУ від 01.07.2015 р. №330-р) здійснено позапланову інспекційну перевірку операційних кас ПАТ «Радикал Банк» про що складено Довідку про результати позапланової інспекційної перевірки операційних кас ПАТ «Радикал Банк» 02,03 липня 2015 року.
Згідно з розпорядженням Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області від 03 липня 2015 року №33-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» (надалі - Розпорядження НБУ від 03.07.2015 р. №33-р) здійснено позапланову інспекційну перевірку ПАТ «Радикал Банк» про що складено Довідку про результати позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» від 03 липня 2015 року.
Також, на підставі Розпорядження директора виконавчого Управління Національного банку України в Дніпропетровській області від 07 липня 2015 року №11-043/3448 здійснено позапланову інспекційну перевірку ПАТ «Радикал Банк» про що складено Довідку про результати позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» від 07 липня 2015 року.
Правлінням Національного банку України 09.07.2015 року прийняте рішення про віднесення ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних, що зафіксовано у постанові Правління Національного банку України від 09.07.2015 р. №452/БТ «Про віднесення ПАТ «Радикал Банк» (далі - Постанова НБУ від 09.07.2015 р.№452/БТ).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 р. №452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до неплатоспроможних».
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, Постанову НБУ від 09.07.2015 р.№452/БТ було прийнято за результатами розгляду пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду про необхідність віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та інформації, викладеної в доповідній записці Департаменту банківського нагляду від 08.07.2015 №В/20-03008/43824, складеної після виїзних позапланових інспекційних перевірок Банку.
В даній доповідній записці зафіксовані результати проведених перевірок, зокрема: перевірка операційної каси ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» станом на 02 липня 2015 року встановила розбіжності між даними бухгалтерського обліку за рахунком 1001 «Банкноти та монети в касі банку», внутрішніх документів з обліку готівки та інших цінностей та фактичним залишком готівки; у зв'язку з відсутністю записів у внутрішніх документах з обліку готівки та інших цінностей про передавання готівки між працівниками, які виконують касові операції, та враховуючи розбіжності, наведені вище, встановити фактичну суму готівки, що мала бути в грошовому сховищі операційної каси ПАТ «Радикал Банк» станом на 02 липня 2015 року, неможливо; за результатами перегляду внутрішніх документів з обліку готівки та інших цінностей ПАТ «Радикал Банк» встановлена відсутність підписів відповідальних осіб ПАТ «Радикал Банк» з 15 травня (у національній валюті) та 18 травня 2015 року (в іноземних валютах) до 02 липня 2015 року;
Зазначене було кваліфіковано відповідачем як порушення вимог пункту 8 розділу І Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174.
Також вищезазначеною довідкою було встановлено: що для зберігання цінностей у Дніпропетровському відділенні № З облаштовано сейфосховище у якому встановлено два сейфи V класу опору за ДСТУ 4012-1, з яких використовується тільки один в якості сховища цінностей цього відділення. Згідно з наданими документами протягом періоду з 01 липня до 02 липня 2015 року у Дніпропетровському відділенні № 3 зберігалися 652 пачки 3 банкнотами (в сейфі відділення фактично може зберігатися до 80 пачок). Це було кваліфіковано відповідачем як порушення вимог пункту 10 розділу І Інструкції № 174; Суми валютних цінностей, які, згідно з наданими документами, перевозилися на панцерованому автомобілі 3 класу захисту значно перевищували максимально дозволені. Так, 01 липня 2015 року, згідно з наданими документами, здійснена доставка готівкових коштів ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» від відділення № 12, що знаходиться у м.Києві до відділення № 3 у м.Дніпропетровськ у сумі 169 850 000,00 грн. При цьому, відсутня інформація про залучення оперативного автотранспорту для супроводження та додаткової охорони, озброєної вогнепальною зброєю, чим порушено вимоги п.3 додатку 2 до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року № 45.
З огляду на вищенаведене у вищезазначеній довідці сформульовано висновок про допущення позивачем одноразового грубого порушення законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. На підставі даного висновку запропоновано внести на розгляд Правління Національного банку України питання про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Згідно з абз. 19 та 25 ч. 1 ст. 15 зазначеного Закону Правління Національного банку приймає рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України; про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
Отже, законодавством регламентовано повноваження Національного банку України здійснювати нагляд за банками та в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидом яких є визнання банку неплатоспроможним.
Нормативно-правовою основою регулювання відносин з прийняття Правлінням Національного банку України рішень про застосування заходів впливу до банків є положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 73, 74 і 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 р. №346 (надалі - Положення №346.
Частиною першою статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження;
2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;
8) заборона надавати бланкові кредити;
9) накладення штрафів;
10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
Отже, враховуючи подальше прийняття постанови про ліквідацію банку, Національним банком України було застосовано до ПАТ «Радикал Банк» найсуворіший засіб впливу, з усіх можливих, передбачених відповідною правовою нормою.
Проте, як передбачено п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі одноразового грубого або систематичного порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Пунктом 3.2 глави 3 розділу І Положення № 346 встановлено, що заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування. Пунктом 13.1 глави 13 розділу ІІ Положення № 346 встановлено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.
Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що гіпотеза та диспозиція вказаних правових норми полягають у необхідності встановлення: порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу; таке порушення повинно бути грубим або систематичним; такі порушення повинно створювати загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Тобто сукупність таких складових в цілому і зумовлює наявність підстав для застосування такого заходу впливу як віднесення банку до категорії неплатоспроможного.
В той же час ані норми Закону України «Про банки та банківську діяльність», ані норми Положення №346 не визначають зміст та характер порушення, яке відноситься до категорії «грубе», що зумовлює наявність підстав для застосування саме адекватних такому порушенню заходів впливу.
Разом із тим, згідно з положеннями пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Положенню вказаної статті дано офіційне тлумачення в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30.05.2001 р., у п. 2 якого зазначено таке: «Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».
Таким чином, зі змісту Постанови НБУ від 09.07.2015 р. №452/БТ вбачається, що в ній відсутні встановлені та задокументовані факти вчинення ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» саме грубого порушення, оскільки, по-перше, законом не встановлено критерії, за наявності яких відповідне порушення вважається «грубим», по-друге, до висновку про вчинення саме грубого порушення Правління НБУ дійшло не на підставі норми Закону, а на підставі власного внутрішнього переконання.
При цьому, слід оцінювати питання про грубість порушення в контексті того, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності. У сфері обсягу повноважень органів державної влади цей принцип передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. При цьому презумується неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України при здійсненні своїх повноважень.
Як вже було зазначено вище, нормою ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплено такий захід впливу як віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
Стаття 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає підстави для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможного, зокрема:
- неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;
- зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;
- невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;
- та інш.
Аналіз вказаних положень закону дає підстави для висновку, що застосування до банку такого заходу впливу як віднесення його до категорії неплатоспроможних безпосередньо обумовлено наявністю у банку проблем в фінансовому стані, які зумовлюють його неплатоспроможність.
Проте, навпаки, в матеріалах справи містяться докази того, що на момент прийняття Постанови НБУ від 09.07.2015 р. №452/БТ ознак неплатоспроможності ПАТ «Радикал Банк» не існувало. Натомість, в Доповідній та Пояснювальній записках чітко продемонстровано, що показники ПАТ «Радикал Банк» станом на 08.07.2015 р. не були порушені.
Таким чином, системний аналіз норм ст.ст. 73, 75, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дає підстави дійти до висновку, що застосування такого заходу впливу як віднесення банку до категорії неплатоспроможного у разі одноразового грубого або систематичного порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, буде адекватним вчиненому порушенню або рівню загрози інтересів вкладників чи інших кредиторів банку, якщо буде встановлено причинно-наслідковий зв'язок між вчиненим порушенням та його наслідками, які зумовлюють неплатоспроможний стан банку. Відсутність наявності ознак (стану) неплатоспроможності банку, внаслідок вчинення відповідного правопорушення, зумовлює відсутність ознак адекватності застосованому заходу впливу до вчиненого порушення.
Також, колегія суддів звертає увагу, що під час судового засідання в апеляційному суді представником Національного Банку України неодноразово було наголошено, що одноразовим грубим порушенням законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку є саме перевезення цінностей у значних сумах без додаткової охорони, озброєної вогнепальною зброєю. Таку ж позицію підтримав й інший апелянт - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Однак, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами не доведено факту саме створення загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та зміст такої загрози, її вплив на можливий фінансовий стан банку.
Також, у своїх апеляційних скаргах Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, на підтвердження своїх позицій, зазначають про те, що правомірність прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 09.07.2015 р. №452/БТ підтверджена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року по справі №826/18667/15, що в силу приписів ч. 1 ст. 72 КАС України є встановленою обставиною, що не потребує доказування при розгляді цієї справи.
Однак, колегія суддів спростовує вказані доводи тим, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року по справі №826/18667/15 була прийнята з інших підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. За змістом цієї норми преюдиційне значення для суду мають саме фактичні обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а не юридична оцінка цих обставин судом.
До того ж, Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в порушення вимог ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 195 КАС України, без поважних причин ці докази не були надані до суду першої інстанції.
Що стосується вимог апеляційної скарги позивачів в частині визнання протиправним Розпорядження Національного банку України від 01.07.2015 р. №330-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк» та протиправними дії Національного банку України з проведення перевірки ПАТ «Радикал Банк» на підставі Розпорядження Національного банку України від 01.07.2015 р. №330-р «Про проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Радикал Банк», то колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що такими діями прав позивачів не порушувалося, жодних наслідків для позивачів, крім оскаржуваної постанови, проведені перевірки не мали. Доводи з цього приводу, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 14.06.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.