Справа: № 826/1261/16 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Гром Л.М.
Іменем України
15 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді - Гром Л.М.;
суддів - Безименної Н.В.,
Бєлової Л.В.,
при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Вищого господарського суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищого господарського суду України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити дії,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано неправомірною відмову Вищого господарського суду України, оформлену листом від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно із пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»; зобов'язано Вищий господарський суд України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які прибули в судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що листом Вищого господарського суду України від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви від 18.12.2015 р. про виплату вихідної допомоги, як судді, який вийшов у відставку.
Відмова мотивована відсутністю правових умов для нарахування та виплати вихідної допомоги на момент прийняття рішення про відставку позивача.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, вперше була обрана суддею 15.04.1984 р. Суддею безстроково обрана постановою Верховної Ради України від 23.12.2002 р. № 413-IV.
Постановою Верховної Ради України від 17.05.2007 р. № 1035-V ОСОБА_3 було обрано суддею Вищого господарського суду України. На посаду призначена наказом голови Вищого господарського суду України 15.06.2007 р.
04.10.2013 р. позивач звернулась із заявами про відставку до Вищої ради юстиції та до Верховної ради України.
22.10.2013 р. Вищою радою юстиції було прийнято рішення № 1115/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Вищого господарського суду України, у зв'язку з поданням заяви про відставку», яким вирішено внести відповідне подання до Верховної Ради України.
23.10.2013 р. подання Вищої ради юстиції та проект постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 3516-1, зокрема, і щодо ОСОБА_3 було зареєстровано у Верховній Раді України і внесено на розгляд на 05.11.2013 р. Однак, постанова прийнята не була.
Питання про звільнення суддів, зокрема, ОСОБА_3 також 04 березня 2014 р., 05 червня 2014 р. виносилося на розгляд Верховної Ради України, проте рішення прийнято не було.
25.12.2014 р. постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 59-VII ОСОБА_3 було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до вказаної постанови 29.12.2014 р. наказом Голови Вищого господарського суду України № 465-к від 29.12.2014 р. позивача було звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.
Частина перша статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Так, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена обставина не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано нею до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Так, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Крім того, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Отже, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею прав на відставку.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, своє право на відставку позивач реалізувала шляхом подання відповідних заяв до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України у жовтні 2013 року, тобто до набрання чинності Законами України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», яким доповнено Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6.4, абзацом 4, якими максимальний місячний розмір суддівської винагороди було обмежено 15 розмірами мінімальної заробітної плати, чим обмежено право позивача на матеріальне забезпечення судді при виході у відставку.
Разом з тим, фактичне звільнення позивача відбулося 29.12.2014 р., тобто майже через чотирнадцять місяців після прийняття Вищою радою юстиції рішення про відставку ОСОБА_3
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Крім того, опираючись на практику Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що в пункті 61 рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» йдеться про те, що складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин, визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Водночас, Верховний Суд України у конституційному поданні від 8 липня 2015 року 201-2154/0/8-15 щодо конституційності окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", зокрема вказав, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку чи набуття статусу судді у відставці. Статус судді та елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, не є його особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності діючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду й очікують неупередженого правосуддя.
Відтак, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», ОСОБА_3 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів».
Як було вказано вище, проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі й ОСОБА_3, неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, однак з незалежних від позивача причин, постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», якою позивача було звільнено з посади судді Вищого господарського суду України, Верховною Радою України було прийнято лише 25.12.2014р.
За таких обставин, несвоєчасне звільнення позивача із незалежних від неї причин та за відсутності її вини не може бути підставою для позбавлення останньої виплати вихідної допомоги, що було гарантовано їй як судді на конституційному та законодавчому рівні протягом усієї її роботи суддею, зокрема, суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Вищого господарського суду України, оформлена листом від 22.12.2015 р. № 13-31/4351/2435/15 щодо здійснити нарахування та виплати ОСОБА_3 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно із пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статтею 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є протиправною, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині зобов'язання Вищого господарського суду України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді, оскільки право на отримання вихідної допомоги поставлено в залежність від реалізації права судді на відставку, в даному випадку виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів" має здійснюватись, виходячи з дати досягнення ОСОБА_3 65-річного віку.
Водночас, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.
Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.
Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Вищого господарського суду України - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Ухвала складена у повному обсязі 15.06.2016р.
Головуючий суддя Гром Л.М.
Судді: Безименна Н.В.
Бєлова Л.В.