02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14
справа № 753/8151/16-а
провадження № 2-а/753/440/16
"14" червня 2016 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Каліушко Ф.А., розглянувши в приміщенні суду в місті Києві у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Адміністративний позов мотивований тим, що з 19 липня 2011 року позивач на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» звільнився з посади старшого помічника прокурора Генеральної прокурора України, за власним бажанням.
Також вказує, що 05 квітня 2016 року він звернувся до Лівобережного об'єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про проведення перерахунку пенсії у відповідності до вказаного закону, подавши при цьому довідку про заробітну плату №18-511зп від 24.03.2016 року видану Генеральною прокуратурою України, проте відповідачем 12 квітня 2016 року йому було у цьому відмовлено, а відтак позивач вважає своє конституційне право на отримання пенсії у визначеному законодавством розмірі порушеним та просить суд визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов'язати його здійснити дії, зокрема: зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Генеральної прокуратури №18-511зп від 24.03.2016 року у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону на час призначення пенсії), без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 грудня 2016 року та виплатити різницю в розмірі пенсії за минулий час з 01 грудня 2015 року.
Розгляд справи здійснюється у передбаченому ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі, надав письмові заперечення на позов, в яких просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Підстав для розгляду справи в судовому засіданні немає.
Суддя, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером органів прокуратури та перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. У вересні 2002 року йому була призначена пенсія відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із максимального розміру 90% від його місячної заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з частиною першою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, чинній на момент призначення позивачу пенсії) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом №3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1780-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії».
Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом №3668-VI.
Разом з тим підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють частини тринадцята, вісімнадцята ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Законом №3668-VI змін не зазнали (змінилася лише нумерація частин цієї статті).
Так, відповідно до частини тринадцятої ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною вісімнадцятою ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом, однак якщо призначена раніше пенсія перевищує максимальний розмір, то її перерахунок не здійснюється до того часу, коли розмір пенсії відповідатиме максимальному розміру пенсії, встановленому цим Законом.
Ураховуючи наведене, суддя вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому дійшов такого правового висновку: внесені Законом №3668-VI зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які змін у зв'язку із прийняттям Закону №3668-VI не зазнали.
Таким чином, перерахунок пенсії проводиться в разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, виходячи з розміру (у відсотках від заробітної плати), встановленого на час призначення пенсії, з урахуванням визначеної законом граничної межі.
Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суддя виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постановах зокрема, у постановах від 10.12.2013р. (№ 21-348а13) та від 06.10.2015р. (№21-2432/15). При цьому, за приписами ч. 2 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відмова відповідача у перерахунку позивачу пенсії, є такою, що не ґрунтується на чинному законодавстві, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного та керуючись статтями 7, 71, 86, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведені перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на підставі довідки Генеральної прокуратури України №18-511зп від 24 березня 2016 року.
Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої Генеральною прокуратурою України довідки №18-1511зп від 24.03.2016 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 квітня 2016 року.
В решті вимог адміністративного позову - відмовити.
Стягнути з Лівобережного об'єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.