ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18137/15-ц
провадження № 2/753/8338/15
"30" грудня 2015 р. суддя Дарницького районного суду м.Києва Вовк Є.І., розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5: щодо зобов»язання відповідача публічно вибачитись перед позивачами, родиною ОСОБА_3 за розповсюдження неправдивих відомостей; щодо зобов»язання відповідача публічно вибачитись за звинувачення ОСОБА_4. у кримінальних злочинах, яких він не скоював та спростування письмово поширеної відповідачем неправдивоїінформації; щодо зобов»язання відповідача спростувати письмово та визнати, що поширення нею відомості про скоєння родинами ОСОБА_3/ОСОБА_4 бійки у стані алкогольного сп»яніння не відповідають дійсності; щодо зобов»язання відповідача спростувати письмово та визнати, що поширена та вигадана нею неправдива інформація про позивача 1 та 2 є умисно нею вигадана з метою охарактеризувати цих позивачів з негативного боку серед широкого кола осіб; щодо стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди по 3000 грн. на кожну особу та судовий збір у сумі 487 грн.,
Встановив:
До Дарницького районного суду м. Києва надійшов вказаний позов.
Вказану заяву було подано без додержання вимог, викладених у ст.119 ЦПК України, а саме: судовий збір не сплачено у повному обсязі; не вказано поштового індексу ОСОБА_4; зміст позовних вимог викладено не конкретно; відсутнє обгрунтування щодо кожної обставини, в тому числі, щодо заподіяння моральної шкоди конкретній особі та посилання на відповідні докази.
Враховуючи викладене, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року було вирішено залишити без руху позовну заяву з наданням строку для виправлення недоліків - 5 днів, копія якої двічі була направлена на адресу сторони позивача, яка зазначена у позові.
Проте, до Дарницького районного суду м. Києва повернулося вказане поштове відправлення (з вказаної в позові адреси позивача ОСОБА_3 - АДРЕСА_1)з відміткою поштового відділення - за закінченням терміну зберігання, з якого вбачається відсутність за вказаною адресою цього позивача.
При цьому, відповідно до положень ч.5 ст.74 ЦПК України: у разі ненадання фізичною особою, яка бере участь у справі інформації щодо її адреси, судова повістка надсилається цій особі за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, при цьому, у разі відсутності особи, яка бере участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Крім того, відповідно до положень ст.77 ЦПК України: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, суд приходить до висновку, що вказана відсутність за вказаною в позові адресою, неотримання поштового відправлення (його повернення за закінченням терміну зберігання) свідчить про належне повідомлення судом про залишення позову без руху (до аналогічного висновку щодо аналогічної ситуації дійшов 05 серпня 2015 року і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ - витяг з ЄДРСР міститься в матеріалах справи).
А отже, судом враховано, що в силу вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов»язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (параграф 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому, позивач ОСОБА_2 отримала копію вказаної ухвали 26.11.2015 року, а позивач ОСОБА_4 - 01 грудня 2015 року (згідно з розписками у рекомендованих листах).
Вказані недоліки не усунуті.
При цьому, судом зокрема враховано, що відповідно до п.12 та п.13 Постанови ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 17.10.2014 року №10:у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно(при цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами); якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, судом встановлено, що вказану позовну заяву було подано без додержання вимог, викладених у ч.5 ст.119 ЦПК України, а саме позивачем не сплачено судовий збір, який згідно з ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" становить 487 грн. 20 коп. за кожну з вищевказаних самостійних позовних вимог.
Судом також враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
При цьому з положень ч.2 ст.121 ЦПК України вбачається: якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями статтями 119 і 120 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду; інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до положень ч.5 ст.121 ЦПК України - повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, враховуючи також положення ч.5 ст.74 ЦПК України, вважаю, що відповідно до ст.121 ЦПК України заяву належить повернути.
Керуючись ст.121 ЦПК України,
Ухвалив:
Повернути позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 5 днів з дня отримання її копії.
Суддя: