номер провадження справи 20/43/16
14.06.2016 Справа № 908/1087/16
За позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)
до відповідача: Запорізької обласної організації українського товариства охорони пам'яток історії та культури (69035, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міське комунальне підприємство “Основаніє” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А)
про стягнення заборгованості в сумі 4564,91 грн., усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - ОСОБА_1 (дов. № 01/02-17/00030 від 05.01.2016 р.,
дов. № 01/02-17/00034 від 05.01.2016 р.);
Від відповідача - не з'явився;
Від третьої особи - ОСОБА_2 (дов. № 379 від 04.01.2016 р.)
Заявлений позов про стягнення з відповідача на користь позивача до місцевого бюджету заборгованості з орендної плати в сумі 4564,91 грн., усунення перешкод у користуванні позивачем нежитловим приміщенням, вбудованим у І поверх 4-поверхового житлового будинку відповідно до плану інвентарної справи, загальною площею 23,90 кв.м, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14, шляхом виселення відповідача.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.04.2016 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1087/16, справі присвоєно номер провадження 20/43/16, справу призначено до розгляду на 18.05.2016 р., на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі Міське комунальне підприємство “Основаніє” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 30.05.2016 р., 14.06.2016 р.
У судовому засіданні 14.06.2016 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
09.06.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшла письмова заява про уточнення позовних вимог. У даній заяві позивач зазначає, що 26.05.2016 р. представником орендаря в добровільному порядку передано орендодавцю спірне приміщення згідно з актом прийому-передачі. Таким чином, у зв'язку з добровільним виконанням відповідачем вимоги щодо повернення спірного нежитлового приміщення, відсутній предмет спору в частині усунення перешкод у користуванні Запорізькою міською радою нежитловим приміщенням. У зв'язку з викладеним просить на підставі п. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинити провадження в справі № 908/1087/16 у частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні Запорізькою міською радою нежитловим приміщенням загальною площею 23,90 кв.м, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 14, шляхом виселення Запорізької обласної організації українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Також даною заявою позивач уточнює прохальну частину позовної заяви, зокрема, наводить рахунок місцевого бюджету, на який слід перерахувати борг за орендну плату , а також період виникнення заборгованості з орендної плати: з 01.01.2012 р. по 30.09.2015 р. Також у заяві викладено клопотання про повернення на користь виконавчого комітету Запорізької міської ради судового збору в розмірі 1378,00 грн. Копія заяви направлена відповідачу, що підтверджується фіскальним чеком № 8828 від 07.06.2016 р. та описом вкладення у цінний лист. Враховуючи, що дана заява не змінює ані предмету, ані підстав позову, не порушує чиї-небудь права та законні інтереси, заява прийнята судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог. Позовні вимоги мотивовані такими обставинами. 23.01.2004 р. між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець), КП «ВРЕЖО № 13» (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) укладено договір № 650/13 оренди нежитлового приміщення площею 23,90 кв.м по вул. Лермонтова, 14. Акт прийому-передачі приміщення було підписано сторонами 23.01.2004 р., договір діє з 23.01.2004 р. по 23.01.2014 р. Згідно з рішенням № 6 від 18.02.2011 р. Запорізької міської ради Управління житлового господарства Запорізької міської ради ліквідовано з 10.05.2011 р., правонаступники орендодавця відсутні. Запис про державну реєстрацію припинення орендодавця внесено до ЄДРЮОтаФОП 23.03.2012 р. Таким чином, договір оренди є припиненим. Спірне нежитлове приміщення з користування відповідача станом на дату подачі позову не повернуто, що створює позивачу перешкоди в користуванні та здійсненні права власності на нежитлове приміщення. Власником спірного нежитлового приміщення є територіальна громада в особі Запорізької міської ради. Знаходження нежитлового приміщення без правових підстав у фактичному володінні відповідача обмежує права власника, та є перешкодою у володінні, користуванні та розпорядженні майном на власний розсуд територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Під час розгляду спору в суді, 26.05.2016 р. представником орендаря в добровільному порядку передано орендодавцю спірне приміщення згідно з актом прийому-передачі. Заборгованість за користування відповідачем нежитловим приміщенням з 01.01.2012 р. по 30.09.2015 р. складає 4564,91 грн. Позов просить задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача до місцевого бюджету Орджонікідзевського району ГУДКСУ в Запорізькій області р/р 33212871700007, ОКПО 38025409, МФО 813015, призначення платежу: за оренду 22080401 згідно з договору від 23.01.2004 р. № 650/13, суму боргу за орендну плату за період із 01.01.2012 р. по 30.09.2015 р. у розмірі 4564,91 грн.; провадження в справі № 908/1087/16 у частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні Запорізькою міською радою нежитловим приміщенням загальною площею 23,90 кв.м, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 14, шляхом виселення Запорізької обласної організації українського товариства охорони пам'яток історії та культури припинити за відсутністю предмету спору. Позов обґрунтовано ст.ст. 142, 144 Конституції України, ст.ст. 16, 327, 511, 526, 781, 785 ЦК України, ст.ст. 78, 136, 193, 285, 291 ГК України, ст.ст. 17, 26, 27, 29 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 10, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідач у судові засідання не з'являвся, причини неявки суду не повідомив, письмовий відзив на позов не надав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надійшло. Про час та місце судового слухання повідомлений відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України: ухвали суду направлялися на адресу, вказану в позовній заяві та у ОСОБА_1 з ЄДРЮОФОПтаГО: 69035, м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14. Ухвала про порушення провадження в справі повернута на адресу суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Третя особа (МКП «Основаніє») надала письмове пояснення по суті спору, в якому зазначено, що спірне приміщення було передано відповідачу 23.01.2004 р. про акту приймання-передачі. Власником спірного нежитлового приміщенні є територіальна громада в особі Запорізької міської ради. Відповідно до розрахунку заборгованість за користування відповідачем нежитловим приміщенням складає 4564,91 грн. У судовому засіданні представник третьої особи зазначив, що відповідачем представнику балансоутримувача (МКП «Основаніє») було передано нежитлове приміщення площею 23,9 кв.м по вул. Лермонтова, 14, про що підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 26.05.2016 р.
Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України у відсутність відповідача, за наявними в ній матеріалами, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд
На підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 444/21 від 26.12.2003 р. між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець за договором), Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13” (балансоутримувач за договором) та Запорізькою обласною організацією Українського товариства охорони пам'яток історії та культури 23.01.2004 р. був підписаний договір № 650/13 оренди нежитлового приміщення загальною площею 23,90 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14 (вбудоване в І поверх 4-поверхового житлового будинку відповідно до плану з інвентарної справи), що значиться на балансі КП “ВРЕЖО № 13”. Приміщення передається в оренду для розміщення організації (п.п. 1.1, 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору він вважається укладеним із моменту досягнення домовленості з усіх істотних його умов та підписання тексту договору. Вступ орендаря у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням договору та акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення, підписаного з балансоутримувачем (п. 2.1).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 орендна плата визначається на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради від 31.08.2000 р. № 297 та рішення 5 сесії Запорізької міської ради 24 скликання від 30.10.2002 р. № 13. Розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 11,26 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендарем самостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.
Згідно з п. 3.4 (у редакції додаткової угоди від 20.01.2009 р. до договору № 650/13) орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя за місцем знаходження об'єкта, щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті.
Договір діє з 23.01.2004 р. до 23.01.2014 р. (п. 11.1 договору).
Згідно з актом приймання-передачі від 23.01.2004 р. зазначене нежитлове приміщення було передане балансоутримувачем (КП “ВРЕЖО № 13») орендарю (відповідачу).
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що в зв'язку з ліквідацією орендодавця (Управління житлового господарства Запорізької міської ради) та відсутністю його правонаступників, договір № 650/13 від 23.01.2004 р. є припиненим на підставі ст. 781 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 2 ст. 291 ГК України, знаходження нежитлового приміщення без правових підстав у фактичному володінні відповідача обмежує права власника, та є перешкодою у володінні, користуванні та розпорядженні майном на розсуд позивача.
Вирішуючи даний спір, суду необхідно встановити, чи є договір оренди нежитлового приміщення № 650/13 від 23.01.2004 р. припиненим.
Оскільки вказаний у підставі позову договір оренди № 650/13 від 23.01.2004 р. за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна, при вирішення спору судом застосовуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини. Підстави виникнення господарських зобов'язань встановлені також ст. 174 ГК України.
Згідно з ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Запорізької міської ради № 6 від 18.02.2011 р. “Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради та її виконавчих органів” вирішено ліквідувати з 10.05.2011 р. Управління житлового господарства Запорізької міської ради (пункт 4.14).
Відповідно до ОСОБА_1 з ЄДРЮОФОПтаГО станом на 11.04.2016 р., внесено 23.03.2012 р. запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Управління житлового господарства Запорізької міської ради, за рішенням засновників.
Рішенням 21 сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 27.04.2012 р. № 5 «Про припинення діяльності підприємств шляхом приєднання» припинено діяльність комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13»; встановлено, що міське комунальне підприємство «Основаніє» (третя особа в справі) є повним правонаступником КП «ВРЕЖО № 13», до нього переходять все майно, майнові та немайнові права та обов'язки комунального підприємства. Рішенням позачергової сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 25.07.2012 р. № 6 затверджено передавальні акти майна, майнових, немайнових прав та обов'язків від КП «ВРЕЖО № 13»; встановлено, що з моменту прийняття даного рішення МКП «Основаніє» стає повним правонаступником підприємства, що припиняється (КП «ВРЕЖО № 13»), та як правонаступник - є виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій.
Згідно з Витягом з ЄДРЮОФОПтаГО станом на 11.04.2016 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - КП «ВРЕЖО № 13», за рішенням засновників, особою-правонаступником є МКП «Основаніє».
Таким чином, балансоутримувачем нежитлового приміщення по вул. Лермонтова, 14 є МКП «Основаніє».
Згідно з реєстраційним посвідченням серії АБД № 011999, виданим ОП ЗМ БТІ, жилий будинок, розташований в м. Запоріжжя по вул. Лермонтова за № 14 в цілому зареєстрований за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності.
У матеріалах справи мається акт обстеження нежитлового приміщення площею 23,9 кв.м в будинку № 14 по вул. Лермонтова (а.с. 37), складений 11.05.2016 р. комісією МКП «Основаніє». Відповідно до акту дане нежитлове приміщення складається з трьох кімнат, вхід до приміщень через магазин, який належить приватному підприємцю. Кімнати зачинені, ключі знаходяться у орендаря, тому потрапити до приміщень комісії не було можливим.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК).
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до приписів ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У судовому засіданні 30.05.2016 р. представник позивача надав копію акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 26.05.2016 р. (а.с. 65), відповідно до якого відповідач передав балансоутримувачу (МКП «Основаніє») нежитлове приміщення площею 23,9 кв.м по вул. Лермонтова, 14; приміщення знаходиться в технічно-справному стані. Представник третьої особи в судовому засіданні підтвердив передачу (повернення) відповідачем спірного нежитлового приміщення.
Позивач заявив письмове клопотання про припинення провадження в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні позивачем нежитловим приміщенням за відсутністю предмету спору, оскільки визнає, що приміщення повернуто власнику.
Враховуючи, що відповідачем після порушення провадження в справі повернуто з користування спірне нежитлове приміщення, провадження в справі в частині усунення перешкод в користуванні Запорізькою міською радою нежитловим приміщенням, вбудованим у І поверх 4-поверхового житлового будинку відповідно до плану інвентарної справи, загальною площею 23,90 кв.м, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14, шляхом виселення відповідача, підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Із матеріалів справи, зокрема, умов договору оренди № 650/13, акту прийому - передачі від 23.01.2004 р. слідує, що нежитлове приміщення загальною площею 23,90 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 14, яке було передане в оренду відповідачу, вбудоване в І поверх 4-поверхового житлового будинку. Тобто, зазначене нежитлове приміщення є складовою частиною житлового будинку та, відповідно, є нерухомим майном. Зазначене в судовому засіданні підтвердили позивач та третя особа.
Відповідно до приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Приписами ч.ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, при розгляді спору судом застосовуються норми законодавства, які діяли на момент вчинення (підписання) договору оренди від 23.01.2004 р.
Частиною 2 ст. 793 ЦК України (в редакції, яка була чинна на момент підписання договору) встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, згідно з ст. 794 цього Кодексу договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.
Таким чином, законом встановлено вимоги щодо форми договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) - нотаріальна, та передбачено обов'язкову державну реєстрацію договору.
Однак, договір оренди № 650/13 від 23.01.2004 р., за яким позивач просить стягнути заборгованість з орендної плати, підписаний сторонами в простій письмовій формі, доказів його державної реєстрації також не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, станом на день укладення договору оренди № 650/13) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Приписами ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Доказів визнання судом дійсним договору оренди сторони не надали.
Більш того, у п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» роз'яснено, що відповідні приписи ч. 2 ст. 220 ЦК не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним із моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
За змістом даних статей нікчемний правочин є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови. Нікчемний правочин вважається таким з моменту його вчинення, тобто не вважається вчиненим. Нікчемний правочин (у тому числі договір оренди) не є юридичним фактом цивільного права і не породжує будь-яких прав та обов'язків. У зв'язку з цим, він є недійсним із моменту вчинення.
Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими) не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Питання щодо правових наслідків недійсності правочину регулює ст. 216 ЦК України, згідно з якою, зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи викладене вище, те, що договір оренди від 23.01.2004 р. № 650/13 не був посвідчений нотаріально, відсутня державна реєстрація договору, даний договір є недійсним (нікчемним) на підставі закону, не створив юридичних наслідків (виникнення зобов'язань сторін), крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільна права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Позивач просить стягнути з відповідача до місцевого бюджету заборгованість по орендній платі в розмірі 4565,91 грн., яка виникла за договором № 650/13 від 23.01.2004 р.
Оскільки судом встановлена нікчемність (недійсність) договору оренди № 650/13 від 23.01.2004 р., а заявлена до стягнення сума 4565,91 грн. визначена як заборгованість по орендній платі на підставі договору, який є недійсним з моменту вчинення (не вважається укладеним), позовні вимоги про стягнення цієї суми із визначеною правовою природою задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача до місцевого бюджету боргу за орендну плату відмовляється повністю з підстав, викладених вище. Позивач не позбавлений права обрати інших спосіб захисту своїх прав і звернутися до суду в іншому позовному провадженні.
Судовий збір у розмірі 1378,00 грн. за майновою вимогою щодо стягнення 4565,91 грн. згідно з ст. 49 ГПК України покладається на позивача.
Судовий збір у розмірі 1378,00 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням № 381 від 15.04.2016 р. за немайновою вимогою про усунення перешкод, підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду. Тому клопотання позивача повернути судовий збір на користь виконавчого комітету Запорізької міської ради, який є окремою юридичною особою, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 22, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Запорізької обласної організації українського товариства охорони пам'яток історії та культури на користь позивача, Запорізької міської ради, до місцевого бюджету Орджонікідзевського району суми боргу за орендну плату згідно з договором від 23.01.2004 р. № 650/13 за період із 01.01.2012 р. по 30.09.2015 р. у розмірі 4564,91 грн. відмовити повністю.
Провадження в справі в частині усунення перешкод у користуванні Запорізькою міською радою нежитловим приміщенням, вбудованим у І поверх 4-поверхового житлового будинку відповідно до плану інвентарної справи, загальною площею 23,90 кв.м, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 14, шляхом виселення відповідача, припинити за відсутністю предмету спору.
Повне рішення складено 15 червня 2016 р.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів із дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.