06 червня 2016 року м. Київ К/800/14325/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Веденяпіна О.А.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013
у справі №2а-9759/12/2070
за позовом Приватної фірми «Квант»
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позову. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000072200 від 06.03.2012 та №0000082200 від 06.03.2012.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку з питань документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ «Техно-Асавир» за період з 01.03.2010 по 30.11.2010, ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №513/22-014/23920016 від 24.02.2012.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення: п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого завищено валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 461683,33 грн., в т.ч. за 1 квартал 2010 р. на суму 17500,00 грн., за 2 квартал 2010 р. на суму 41333,33 грн., за 3 квартал 2010 р. на суму 236016,67 грн., за 4 квартал 2010 р. на суму 16603,33 грн., та донараховано податок на прибуток всього на суму 115420 грн., у тому числі по періодам за 1 квартал 2010 року на суму 4375 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 10333 гри.. за 3 квартал 2010 року на суму 59004 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 41708 грн.;
п 5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством завищено валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 129500 грн. за 1 квартал 2011, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 32375 грн. за 1 квартал 2011 року; п. 138.1.1 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, підприємством завищено показник витрат операційної діяльності всього у сумі 76501 грн., за 2 квартал 2011 року, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 17595 грн. за 2 квартал 2011 року;
пп. 7.4.5, пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.198.4, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 133534 грн. за березень, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року та лютий - травень 2011 року.
Підставою для таких висновків стали встановлені в ході перевірки обставини віднесення позивачем до складу валових витрат сум витрат по операціям з придбання товару (робіт, послуг) у ТОВ «Техно-Асавир» у 1-4 кварталах 2010 року та у ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» у 1-2 кварталах 2011 року, а також формування позивачем у цих періодах податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Техно-Асавир» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс», по яким відсутній факт реального здійснення господарських операцій за зазначений період.
На підставі акта перевірки відповідачем 06.03.2012 були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000072200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 194246,00 грн., у тому числі за основним платежем - 165390,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 28856,00 грн.; № 0000082200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 121372,00 грн., у тому числі за основним платежем - 133534,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23088,50 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не спростовано доводи податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Техно-Асавир» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс».
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Техно-Асавир» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс», оскільки витрати позивача підтверджені належними первинними бухгалтерськими та платіжними документами, виданими належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що: товари (послуги) придбавались позивачем у вказаних товариств з метою використання у власній господарській діяльності, вартість яких повністю оплачена позивачем, шляхом безготівкових розрахунків, поставка товарів здійснювалась за залученням перевізника ФОП ОСОБА_1 (автомобіль НОМЕР_3), що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, позивачем надано докази подальшої реалізації придбаних ТМЦ. Невідповідність звітних даних по податковому кредиту позивача та податкових зобов?язаннях контрагентів не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника права на формування показників податкової звітності.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права та вважає, що судом повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надано їм вірну правову оцінку.
Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла до 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир» було укладено: договір від 01.03.2010 №34 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи і оновлення механізму) з протоколом узгодження договірної ціни; договір від 01.04.2010 №38 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни; договір від 02.04.2010 №39 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни; договір від 01.07.2010 №40 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 28.07.2010; договір від 02.08.2010 №46 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням; договір від 01.09.2010 №47 щодо надання послуг (консультативні послуги, правові послуги) з протоколом узгодження договірної ціни; договір від 01.10.2010 №48 щодо надання послуг (консультативні послуги, правові послуги) з протоколом узгодження договірної ціни; договір від 01.11.2010 №49 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 01.11.2010.
Виконання умов вказаних договорів підтверджується первинними документами, які залучені до матеріалів справи та наявність яких відповідачем не заперечувалась, а саме, сторонами складені та підписані акти виконаних робіт, ТОВ «Техно-Асавир» виписані податкові накладні, розрахунки ПФ «КВАНТ» проведено у безготівковій формі у сумі 46470,00 грн. відповідно до платіжних доручень, банківських виписок та у вексельній формі (простий вексель серії АА №0912697 від 14.01.2011) у сумі 507550,00 грн.
По взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Асавир» відповідні суми витрат та суми ПДВ позивачем включено до складу валових витрат у 1-4 кварталах 2010 року та до складу податкового кредиту у березні, квітні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди.
Між позивачем та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» було укладено: договір від 04.01.2011 №01-01 щодо надання послуг з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 31.01.2011; договір поставки від 21.02.2011 №189 щодо придбання ТМЦ; договір поставки від 28.03.2011 №195 щодо придбання ТМЦ з додатком №1; договір поставки від 22.04.2011 №200 щодо придбання ТМЦ; договір від 23.05.2011 №212 щодо надання послуг з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням;
Виконання умов вказаних договорів підтверджується первинними документами, які залучені до матеріалів справи та наявність яких відповідачем не заперечувалась, а саме, сторонами складені та підписані акти виконаних робіт, ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» виписані податкові накладні, розрахунки ПФ «КВАНТ» проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.
По взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» відповідні суми витрат та суми ПДВ позивачем включено до складу валових витрат у 1-2 кварталах 2011 року та до складу податкового кредиту за період з січня по травень 2011 року, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди.
Таким чином, виконання вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які були оцінені судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст.86 КАС України.
Висновки суду першої інстанції, що з наданих позивачем документів не вбачається доцільності придбання ним вищезазначених послуг, а саме, наявності реальної та обґрунтованої потреби позивача в отриманні послуг, зокрема, з настроювання та регулювання механізмів, відсутності у нього можливості здійснювати настроювання та регулювання механізмів самостійно, власними силами та засобами, не ґрунтуються на вимогах закону.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваними контрагентами, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Однак, доказів наявності таких обставин на підтвердження доводів відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів, суду не надано.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді О.А.Веденяпін
Н.Г.Пилипчук