07 червня 2016 року 810/465/16
Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі:
головуючий - суддя Брагіна О.Є.;
судді Волков А.С.; Виноградова О.І.;
при секретарі судового засідання - Гай А.В.;
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1;
представників відповідача - ОСОБА_2; ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Державної фінансової інспекції України
про визнання протиправною та скасування вимоги,
до суду звернулось ДП «МА «Бориспіль» з позовом до ДФІ України про визнання протиправною та скасування вимоги №05-14/110 від 26.01.2016 «Щодо усунення порушень законодавства».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок відповідача про реалізацію за заниженою вартістю послуг з обслуговування 90 авіапасажирів - гостей аеропорту у Прем'єр залі терміналу «D» на замовлення ПрАТ «МАУ», внаслідок чого ДП «МА «Бориспіль» недоотримало фінансових ресурсів в сумі 115560 грн. є безпідставним.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечували та зауважили, що ДФІ України за наслідками проведеної ревізії позивача направила лист керівництву аеропорту з вимогами вжити заходів щодо усунення виявлених в ході ревізії порушень та притягнення працівників, винних у порушеннях, до відповідальності. Проте, які саме порушення та у який спосіб їх слід усунути не пояснили.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи та матеріали, встановивши фактичні обставини справи у співставленні з нормами чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявлених вимог, з урахуванням наступного:
ДП «МА «Бориспіль» є юридичною особою, що зареєстрована 23.03.1993 виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.
Відповідно до пункту 6.3 Статуту ДП «МА «Бориспіль» генеральний директор підприємства несе відповідальність за реалізацію стратегії розвитку аеропорту, розробку і виконання фінансового плану аеропорту, результати господарської діяльності аеропорту; укладає договори, видає довіреності, відкриває в установах банків розрахункові та інші рахунки; у межах своєї компетенції видає накази та інші акти, дає вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників аеропорту.
Між позивачем (виконавець) та ПрАТ «МАУ» (замовник) було укладено договір №02.4-14.15-1 від 10.02.2015 про надання послуг Прем'єр VIP зали, відповідно до якого замовник доручав, а виконавець брав на себе зобов'язання надавати комплекс послуг авіапасажирам замовника за гостьовою схемою у Прем'єр VIP залі терміналу «D» ДП «МА «Бориспіль» згідно з діючою технологією обслуговування гостей аеропорту. Обсяг послуг, їх вартість та умови надання визначалися договором та додатковими угодами до нього, а також відповідно до Технології обслуговування гостей аеропорту у Прем'єр VIP залі терміналу «D», яка була затверджена наказом в.о. генерального директора ОСОБА_4 від 24.12.2014 №01-07-1241.
21.12.2015, Держфінінспекцією відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.11.2015 №757/43433/14 та на підставі направлення на проведення ревізії від 24.11.2015 №1657, виданого головою ДФІ, було проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача.
За результатами ревізії відповідач дійшов висновку, що в порушення ч.3 ст.62 Господарського кодексу України, розділу 6.3 Статуту ДП «МА «Бориспіль», п.3.1 Технологій обслуговування гостей аеропорту у Прем'єр VIP залі, затверджених наказом в.о.генерального директора ОСОБА_4 від 24.12.2014 №01-07-1241, позивачем надано послуги 90 особам, як гостям аеропорту на замовлення ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» за вартістю 516 грн., тоді як зазначені особи не мали на те правових підстав. Як наслідок, сплачена вартість послуг, яка дорівнювала установленій вартості обслуговування авіапасажирів за гостьовою схемою у Прем'єр VIP залі терміналу «D» ДП «МА «Бориспіль», була нижчою за встановлену вартість обслуговування цих осіб, визначену в Переліку комплексів послуг у Прем'єр VIP залі, у розмірі 1800 грн. Таким чином, на думку фінансової інспекції, перевіряючими було виявлено реалізацію послуг за заниженими цінами, що призвело до недоотримання ДП «МА «Бориспіль» доходу у сумі 115560 грн., тобто підприємству завдало матеріальної шкоди (збитків) на цю суму.
Після проведення ревізії ДФІ України надіслало на адресу позивача вимогу від 26.01.2016 № 05-14/110 «Щодо усунення порушень законодавства», у якому висунуло вимоги опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення в установленому законодавством порядку та розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених в акті порушеннях, до встановленої законом відповідальності
Не погоджуючись з вимогою контрольно-ревізійного органу, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 3 КАСУ визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Категорії спорів, що складають предмет адміністративної юрисдикції наведені у частині першій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, але основу правил визначення компетенції адміністративного суду складає категорія «публічно-правового спору».
Правовідносини, з яких виникають публічно-правові спори, завжди побудовані на принципі «влади - підпорядкування». Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов'язковим для зобов'язаної особи. Воля суб'єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов'язковими до виконання суб'єктами, яким вони адресовані.
Статус Державної фінансової інспекції України, її функції та правові основи діяльності визначаються Указом Президента України «Про Положення про Державну фінансову інспекцію України» від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення №499/2011) та Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №310 «Про затвердження Положення про Державну фінансову інспекцію України» (далі - Положення №310).
Згідно з нормами Положення №310 основними завданнями Держфінінспекції є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення №310 Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектора економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.
Пунктом 6 Положення №310 визначено, що Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, а також пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Аналогічна норма міститься в п.7 ст.10 Закону України від 26.01.1993 №2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ).
Частиною 2 ст.15 Закону №2939-ХІІ визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Це означає, що вимога органу державного фінансового контролю, адресована підконтрольній особі, в силу її обов'язковості до виконання має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, тому відповідно до ч.2 ст. 17 КАСУ підлягає оскарженню в адміністративному суді.
Згідно із ст. 11, 71 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 3 ст. 2 КАСУ передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Під час судового розгляду суд дослідив обставини, пов'язані з висновками посадових осіб органу державного фінансового контролю, що стосуються реалізації позивачем за заниженою вартістю послуг з обслуговування авіапасажирів у Прем'єр VIP залі терміналу «D».
Суд акцентує увагу на тому, що здійснюючи реалізацію визначеної законом компетенції, згідно із п.2 Положення №310 Держфінінспекція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, у тому числі й положеннями Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ч.5 ст. 19 Господарського кодексу України незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Аналіз положень ст.19 Конституції України, п. 7 ч.1 ст. 10 Закону №2939-ХІІ, ст. 6, ст. 19 Господарського кодексу України у їх системному взаємозв'язку надає підстави для висновку про те, що орган державного фінансового контролю має право пред'являти вимоги суб'єктам господарювання чи зобов'язувати їх вчинити певні дії у господарських правовідносинах лише в тих випадках, коли такі повноваження щодо прийняття управлінських рішень сфері господарювання передбачені законом.
Згідно з положеннями п. 7 ч.1 ст. 10, ст. 15 Закону №2939-XII органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Однак такі вимоги, з точки зору дії в часі, можуть стосуватись виявленого правопорушення, яке є триваючим і вимога має на меті його припинення, або спрямовані на майбутнє і стосуватись недопущення правопорушень у майбутньому (превентивна функція). Вимоги не можуть стосуватися подій минулого, зокрема, завданих у минулому збитків, шкоди тощо, адже те що вже відбулось не можна усунути, а можна лише діяти для подолання негативних наслідків, зокрема, шляхом пред'явлення позову до осіб, діями яких завдано збитків, шкоду тощо.
З матеріалів справи слідує, що вимога Держфініснпекції, викладена у п. 1 листа від 26.01.2016 № 05-14/110 «Щодо усунення порушень законодавства», зобов'язує відповідача опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому порядку.
Аналіз вказаної вимоги свідчить, що вона містить абстрактні пропозиції щодо варіантів усунення невизначеного кола порушень, без зазначення конкретного законодавчого механізму виправлення цих порушень. У судовому засіданні представники відповідача не змогли визначити коло порушень та спосіб їх усунення із посиланням на чинне законодавство.
Крім того, незрозумілою є і вимога, яка міститься у п.2 листа від 26.01.2016 № 05-14/110, оскільки з її змісту слідує, що позивач був зобов'язаний розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у визначених ревізією порушеннях до встановленої законом відповідальності. Водночас, ані в листі № 05-14/110 від 26.01.2016, ані в поясненнях під час судового розгляду справи відповідачем не було встановлено кола осіб, які підлягали притягненню до відповідальності, не зазначено якому виду відповідальності необхідно було їх притягнути.
Таким чином, оскільки вимоги відповідача не містять конкретики та побудовані на обставинах, що не відповідають дійсності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 1378, 00 грн. (платіжне доручення від 09.02.2016 № 949).
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 1378,00 грн.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції України від 26.01.2016 р. №05-14/110 "Щодо усунення порушень законодавства".
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асігнувань Державної фінансової інспекції України 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий - суддя Брагіна О.Є.
Судді: Волков А.С.
ОСОБА_5
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 червня 2016 р.