ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
10 червня 2016 року Справа № 813/336/16
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Грень Н.М.,
секретар судового засідання Гавірко О.О.,
позивач ОСОБА_1,
представника відповідача 1,2 ОСОБА_2,
представник відповідача 3 не прибув,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області, про визнання незаконними та скасування наказів,поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, з вимогами:
- визнати незаконним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 16.07.2015 року №2025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС», в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ;
- визнати незаконним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 27.08.2015 року №599 о/с «По особовому складу», в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ України за п. 64 «є» /за порушення дисципліни/ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (затв. Постановою КМ України №114 від 29.07.1991 р);
- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ/поліції України на посаді старшого начальницького складу (заступник начальника районного відділу), що рівнозначна на день звільнення посаді (заступник начальника районного відділу - начальник кримінальної міліції Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області), з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з керівництва Головного управління МВС України у Львівській області (головного управління Національної поліції у Львівській області) 50000 гривень завданої моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказами Головного управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України у Львівській області від 16.07.2015 року № 2025 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС” до позивача застосовано дисциплінарне стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ за грубі порушення службової дисципліни відповідно до ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, наказу від 27.08.2015р. №599о/с. Вважає, що таке звільнення відбулось незаконно без належних правових підстав, не враховано постанову Апеляційного суду Львівської області від 14.12.2015 р. про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві. Просв позов задовольнити.
Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в запереченнях на позовну заяву. Зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, так як накладенню дисциплінарного стягнення та звільнення позивача передував висновок службового розслідування, яким вина позивача в грубому порушенні службової дисципліни доведена повністю. Відтак, наказом ГУМВС України у Львівській області від 16.07.2015 №2025, за грубі порушення службової дисципліни, ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, присяги працівника ОВС України, правил поведінки професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, що проявилось у керуванні автомобілем сторонньої організації без документів водія з наявними ознаками алкогольного сп'яніння у позаробочий час, заступника начальника кримінальної міліції Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області підполковника міліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення враховувалась тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередня поведінка особи її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо. Крім того,обставини, за яких вчинено дисциплінарний проступок позивачем набули значного суспільного резонансу, підірвали авторитет правоохоронних органів. Вважає, що вина позивача в порушенні службової дисципліни матеріалами службового розслідування, у чіткій відповідності до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, доведена повністю, що підтверджується доказами, зібраними під час проведення службового розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення було враховано всі обставини, тому дії відповідача в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є правомірними і вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Представника відповідачів 2 та 3 у судове засідання не прибули, про дату час та місце його проведення повідомлені належним чином.
Суд заслухав доводи представників сторін, з'ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач з лютого 2000 року по 27.08.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, а з 18.02.2015 року - на посаді заступника начальника районного відділу начальника кримінальної міліції Жовківського районного відділу ГУМВС.
Наказом ГУМВС у Львівській області № 2025 від 16.07.2015 р. “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС” позивача звільнено з органів внутрішніх справ за грубі порушення службової дисципліни, вимог ст..7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, присяги працівника ОВС України, п. 1,2 розділу ІV Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилось у керуванні автомобілем сторонньої організації без документів водія, в стані алкогольного сп'яніння, агресивному та зневажливому ставленні до громадян і працівників ДАІ, передачі керування автомобілем особі без відповідних документів та з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
Наказом ГУМВС у Львівській області від 27.08.2015 року № 599 о/с “По особовому складу” позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з 26.08.2015р року за п. 64 “є” /за порушення дисципліни/.
Вказані накази видані на підставі проведеного службового розслідування, висновок про яке затверджений т.в.о. начальника ГУМВС України у Львівській області 16.07.2015 р.
Службовим розслідуванням встановлено, що 24.06.2015 року близько 22 :00 год. на вул. Личаківській в м.Львові активістами «Автомайдану» громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було помічено автомобіль НОМЕР_1, рух якого викликав підозру у спроможності водія керувати ним. За кермом автомобіля помічено особу чоловічої статі, міцної тіло будови, який був одягнутий в сорочку з галстуком та костюм. Гр. ОСОБА_5З намагався зробити зауваження через відчинене вікно бокової дверки, однак у відповідь почув нецензурну лайку. У зв'язку із тим що на думку ОСОБА_5 водій Фольксвагена перебував у нетверезому стані він телефоном повідомив про це чергову частину ДАІ та активістів «Автомайдану» Прослідкувавши за вказаним автомобілем на вул.. Меедової Печери, гр.. ОСОБА_5 бачив як водій запаркував свій автомобіль а сам підійшов до підїзду житлового будинку та деякий час спілкувався із невідомим громадянином. Після того вказаний громадянин сів за кермо автомобіля Фольксваген і вони поїхали у напрямку вул.. Пасічної де були зупинені працівниками ДАІ. В процесі спілкування з працівниками ДАІ пасажир одягнутий в костюм розмахував руками та кричав «Свої». У подальшому останній намагався втекти з місця події, однак був затриманий працівниками ДАІ та активістами «Автомайдану» та разом з водієм доставлений в Личаківський РВ ЛМУ ГУМВС де було встановлено, що особа яка була одягнена у костюм являється ОСОБА_1 В подальшому ОСОБА_1 доставлено в ОКЗ ОСОБА_6 для проведення медичного обстеження на стан сп'яніння, де від проходження такого останній відмовився.
Такими своїми діями підполковник міліції ОСОБА_1 грубо порушив службову дисципліну, яка у відповідності до ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового та начальницького складу неухильно дотримуватись вимог законодавства, присяги працівника ОВС України, а також вимоги п. 1,2 розділу ІVправил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 року №155, яким від працівника міліції вимагається поводитися з почуттям власної гідності, доброзичливо і відкрито уважно і ввічливо, викликаючи у громадян повагу до органів внутрішніх справ і готовність співпрацювати з ними, постійно контролювати свою поведінку, почуття і емоції, чим скомпрометував звання працівника ОВС, а також підірвав авторитет правоохоронних органів через створення хибної уяви у громадян про вседозволеність і безкарність працівників міліції.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 55 ОСОБА_7 України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 8 ОСОБА_7 України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України повинні відповідати їй.
ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується.
Із наведеними нормами ОСОБА_7 України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності ОСОБА_7 чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відносини публічної служби з приводу прийняття громадян на службу в органи внутрішніх справ, її проходження та звільнення з неї урегульовані спеціальним законодавством, до якого належать: Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затверджене Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV.
Частиною другою статті 19 ОСОБА_7 України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_7 України та Законами України.
Громадянам згідно статті 43 ОСОБА_7 України гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року N 3460-IV визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу ОСОБА_7 і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів ОСОБА_3 внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Відповідно до положень ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, особи рядового та начальницького складу зобов'язані дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Стаття 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачає види дисциплінарних стягнень, що можуть накладатись на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме: усне зауваження, зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну посадову відповідність, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ч.10 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватись тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ відповідно до ч.15 ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни як крайній захід впливу до осіб начальницького складу повинен застосовуватись з урахуванням усіх обставин скоєння порушення, коли інші заходи дисциплінарного впливу виявились безрезультатними або коли працівник міліції скоїв проступок, несумісний з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості.
Слід зауважити, що у даному випадку мова йде не лише про справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень фізичними чи юридичними особами, а про всі адміністративні справи, у яких оскаржується рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Суд також зауважує, що у спірних правовідносинах до спеціального законодавства, яке урегульовує питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням) належать, зокрема:
- Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, який передбачає, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоровя виконувати покладені на міліцію завдання, відповідно до вимог ст.10 цього Закону України "Про міліцію" працівник міліції діє на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу;
- Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №.114 від 29 липня 1991 року, яким визначено умови прийняття на службу, призначення на посади, переміщення та просування по службі, звільнення зі служби;
- Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, прийнятий Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460, який врегульовано порядок застосування до працівників міліції заохочень та накладення стягнень.
Відповідно до п.10 Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені ОСОБА_7 УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Порядок звільнення зі служби осіб середнього начальницького складу визначається розділом VII вказаного Положення, а саме пунктом 64, яким встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), та, зокрема: є) за порушення дисципліни.
Пунктом 23 вищевказаного Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22.02.2006 №3460-IY (надалі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до ст. 16 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.
У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14.12.2015 року закрито провадження у справі та скасовано постанову Личаківського районного суду м. Львова від 17.07.2015 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5950,00 грн.
Відповідно до вказаної постанови, повністю спростовуються висновки службового розслідування відповідача про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що свідчить про поспішне та передчасне прийняття відповідачем спірного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
Крім того, суд також підкреслює, що згідно зі ст.43 КЗпП звільнення може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Проте, відповідно до ст.43-1 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках:
- ліквідації підприємства, установи, організації;
- незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;
- звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;
- поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
- звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;
- звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;
- звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;
- звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
- призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є членом Львівської обласної організації Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, що підтверджується довідкою, виданою первинною профспілковою організацією Жовківського РВ від 30.12.2015 №49. Зі змісту вказаної довідки слідує, що звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України, як члена Профспілки з 19.09.2014 року не погоджувалось Первинною профспілковою організацією Жовківського РВ та Львівською обласною організацією ПАП ОВС України, чим порушено п. а ст. 2.5.3 Статуту професійної спілки атестованих працівників ОВС України.
Крім того, відповідно до ст. 47 КзПП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Судом встановлено, що наказ №599 о/с датований 27 серпня 2015 року, однак у тексті такого зазначено: звільнити з органів внутрішніх справ у запас збройних сил України підполковника міліції ОСОБА_1 з 26 серпня 2015 року. Вказане свідчить про грубе порушення вимог чинного законодавства.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивача не ознайомлено з матеріалами та висновком службового розслідування що є порушенням вимог ст. Закону України про «Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», в порушення вимог ст. 47 КЗпП не видано витягу з наказу про звільнення та трудової книжки, доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не долучено.
Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_7 та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та вищенаведених норм діючого законодавства, суд дійшов висновку про прийняття наказу Головного Управління внутрішніх справ України у Львівській області № 2025 від 16.07.15 р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС", з неповним дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України у Львівській області № 2025 від 16.07.15 р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС" є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З огляду на протиправність наказу ГУ МВС України у Львівській області № 2025 від 16.07.15 р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС" підлягає визнанню протиправним та скасуванню наказ наказ № 599 о/с в частині накладення відносно ОСОБА_1 заходу дисциплінарного стягнення - звільнення з ОВС за ст.64 «ж» (за порушення дисципліни), оскільки такий є похідним.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір. Отже, порушене відповідачем право позивача на проходження служби в органах внутрішніх справ підлягає відновленню шляхом його поновлення на попередній посаді.
Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції то така не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №877 затверджено «Положення про національну поліцію України». Наказом національної поліції №30 від 06.11.2015 року «Про затвердження положення про Головне управління національної поліції у Львівській області» затверджено Положення про Головне управління Національної поліції у Львівській області.
Однак, жодним із вищезазначених документів, а також жодним іншим нормативно правовим актом України не визначено правонаступництва від ГУМВС України у Львівській області до ГУНП у Львівській області.
Закон України «Про національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Оскільки, позивач не приймався та не проходив службу в ГУНП у Львівській області, рішення щодо його звільнення з ГУНП у Львівській області також не приймалось, то вимога про поновлення такого в структурному підрозділі ГУНП у Львівській області на посаді заступника начальника районного відділу є необґрунтованою та безпідставною.
Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.56 ОСОБА_7 України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного Наказу, не визначено, якими доказами це підтверджується. Належних доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем суду також не надано. Відтак, вказана позовна вимога є необґрунтованою, а тому така задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідачем долучено до матеріалів справи довідку грошове забезпечення позивача за останні два місяці 2015 року №4178/52/01 від 05.05.2016 року. Згідно вказаної довідки середньомісячна плата позивача становить 4612,31 грн., середньоденна - 214,52 грн., кількість днів вимушеного прогулу - 199 днів. Відтак, з урахуванням положень п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995р. №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та ОСОБА_3 праці та соціальної політики України від 25.08.2009р. №9681/0/14-07/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010р”, за час вимушеного прогулу позивачу належить до виплати -42690 грн. 72 коп.
Оскільки відповідно до п. 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством, а позивач перебував на посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції у Жовківському районному відділі Головного управління МВС України у Львівській області слід стягнути згідно довідки про грошове забезпечення на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 42690,72 грн.
Згідно з ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ст. 94 КАС України, судові витрати належить стягнути з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати притиправним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 16.07.2015 року №2025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС», в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ;
3. Визнати протиправним та скасувати Наказ ГУМВС України у Львівській області від 27.08.2015 року №599 о/с «По особовому складу», в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ України за п. 64 «є».
4. Поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області з 28.08.2015 року.
5. Стягнути з Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області (м. Жовква, вул. С. Бандери, 13; ЄДРПОУ 23315189) на користь ОСОБА_1 (Львівська область, м. Львів, вул. Г.Сковороди, 6/14; РНОКПП НОМЕР_2) заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 42690 (сорок дві тисячі шістсот дев'яносто) грн. 72 коп.
6. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4612 (чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 31 коп. звернути до негайного виконання.
7. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) з Жовківського районного відділу Головного управління МВС України у Львівській області (ЄДРПОУ 23315189) та Головного управління ОСОБА_3 внутрішніх справ України у Львівській області (ЄДРПОУ 08592247) за рахунок бюджетних асигнувань, пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1602 (одна тисяча шістсот дві) грн. 40 коп.
Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст постанови складено та підписано 14.06.2016 року.