17 травня 2016 року Справа № 808/966/16 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Нечипуренка О.М., при секретарі Резніченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області
про: визнання протиправними та скасування рішень, -
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 1286 від 06.11.2015)
від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №1310/10/10-017 від 28.04.2016)
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2015 №0023151702, в частині основного платежу на суму 69836,96 грн. та штрафних санкцій у розмірі 17459,24 грн.,
- визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2016 № НОМЕР_1 в частині 157141,66 грн.,
- визнання протиправним та скасування рішення від 22.12.2015 № НОМЕР_2, в частині 13796,03 грн.
Ухвалою суду від 08.04.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №808/966/16, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 25.04.2016. Ухвалою від 25.04.2016 провадження у справі зупинено на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України, для надання додаткових доказів до 17.05.2016.
Представник позивача підтримала позовні вимоги та в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначила, що вважає, що розрахунки норм витрат дизельного палива вчинені податковим органом, а на їх основі розраховані валові витрати на дизельне пальне за період 2012-2014 років помилковими і не відповідаючими нормам встановленим наказом №43 Мінтрансу від 10.02.1998р.
Зауважувала, що Наказ № 43 не був поданий на реєстрацію в Мін'юсті, а, отже, не є нормативно-правовим актом, який поширюється на всі без винятків підприємства, які використовують автомобілі.
Про те, що Наказ № 43 має рекомендаційний характер, зазначило й Головне контрольно-ревізійне управління України у своєму листі "Про списання пально-мастильних матеріалів" від 11.08.2010 р. № 02-14/1232.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що списання паливно-мастильних матеріалів повинно здійснюватися згідно з фактичною вартістю витрачених пально-мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат наведених у наказі Мінтрансу від 10.02.1998р. №43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" Відповідно до норм наказу №43 податківцями був зроблений розрахунок норм витрат дизельного палива(додаток №1 до акту). Таким чином, спираючись на проведений розрахунок норм витрат дизельного палива, перевіряючими було встановлено завищення валових витрат на дизельне пальне, а, отже спірні рішення податковим органом винесені у відповідності та на виконання приписів чинного законодавства, а, відтак, підстав для їх скасування немає.
У засіданні 17.05.2016, судом, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу "Камертон".
Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Ленінському районі було проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р.
За результатами перевірки складено акт від 04.12.2015р. №1206/0828-1702/НОМЕР_3.
В ході перевірки встановлено порушення:
- п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.138.1, п. 138.2 ст.138, п."а" п.176.1 ст.176, п.177.1, п.177.2, п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкових зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у загальній сумі 74 765,25 грн., в т.ч. за 2012р. у сумі 17 236,56 грн., за 2013р. у сумі 29 169,57 грн. та за 2014р. у сумі 28 359,12 грн.; включення до декларацій про отримані доходи за 2012р., 2013р. та 2014р. перекручених даних, неналежне ведення обліку доходів і витрат;
- п.п.1 п.2 ст.6, п. 3, ч.2 п.1, п. 5 ст. 7, п. 2, п.8, п.12 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі п.п.3.3 розділу ІІІ, абзацем другим п.п.2 п.4.5 розділу IV, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013р. №455, ФОП ОСОБА_1 своєчасно не нарахована та не сплачена у строки, зазначені відповідно до абзацу другого п.п.2 п.4.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013р. №455, сума єдиного внеску за 2012р. у сумі 39 873,90 грн., сума єдиного внеску за 2013р. у сумі 65 068,81 грн., та сума єдиного внеску за 2014р. у сумі 63 599,73 грн. Загальна сума своєчасно ненарахованого та несплаченого єдиного внеску за 2012р.-2014р. складає 168 542,44 грн.;
- п.п."б" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року, зі змінами та доповненнями, а саме подання податкових розрахунків форми №1ДФ за 4кв. 2012р., 1кв. 2013р., 4кв. 2014р. з неповними відомостями.
За результатами перевірки відповідачем нараховані податки, штрафи і внески та прийняті наступні рішення:
податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_4 від 22.12.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в розмірі 74 765,25 грн. та штрафних фінансових санкції в розмірі 18 691,31 грн.;
вимога про сплату боргу (недоїмки) № НОМЕР_1 від 03.02.2016 року, якорю визначено до сплати єдиного внеску в сумі 168 542,44 грн. та ;
рішення № НОМЕР_2 від 22.12.2015 року, про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 15 67,96 грн. (5%, 10% та 15%).
Не погоджуючись з даними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI із змінами та доповненнями: "до переліку витрат, беспоредньо повязаних з отриманням доходів належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІ цього Кодексу".
Згідно з п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI із змінами та доповненнями: "об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця".
Згідно п. 138.2. ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI із змінами та доповненнями: "витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п.138.1. ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI із змінами та доповненнями: "витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, підставою висновків про допущення позивачем порушення, стало завищення валових витрат на придбання дизельного пального, у зв'язку із неналежним застосуванням приписів Наказу Мінтрансу від 10.02.1998р. №43 "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті".
Норми витрат палива на автомобільному транспорті затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.1998 р. № 43"Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті".
Як зазначено в преамбулі Наказу № 43, норми призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах (далі- ПММ) і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.
Разом з тим, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про неправомірність застосування приписів наказу №43 Мінтрансу від 10.02.1998р. до даних правовідносин, з огляду на таке:
Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду, якщо в них є одна або більше норм, які:
зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті й інші права, свободи та законні інтереси громадян:
мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 р. № 731. далі - Положення про держреєстрацію).
Водночас, якщо акт спрямований на організацію виконання рішень вищих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади і не має нових правових норм або містить інформацію персонального, оперативно-розпорядчого, рекомендаційного, роз'яснювального й інформаційного характеру, такий акт не підлягає реєстрації в Мін'юсті (п. 5 Положення про держреєстрацію).
Як встановлено судом, наказ № 43 не був поданий на реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а, отже, не є нормативно-правовим актом, який поширюється на всі, без винятків, підприємства, які використовують автомобілі.
Крім того, щодо рекомендаційного характеру даного наказу зазначило й Головне контрольно-ревізійне управління України у своєму листі "Про списання пально-мастильних матеріалів" від 11.08.2010 р. № 02-14/1232, згідно якого: "Одночасно повідомляємо, що наказ Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. N 43 не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Враховуючи зазначене, вважаємо, що він є обов'язковим для виконання лише для підприємств, установ і організацій, які входять до сфери управління Мінтрансу. Іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями повинні бути розроблені власні нормативні документи щодо нормування витрат палива та мастильних матеріалів відповідно до законодавства."
Висновки акту ґрунтуються на обов'язковості застосування приписів Наказу №43. Однак, ані Податковий кодекс України, ані інші нормативні акти не встановлюють обов'язкового використання Фізичною особою - підприємцем саме цього Наказу, оскільки, навіть в преамбулі Наказу №43, зазначено такі норми "<...> призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матері снах <...>".
Таким чином, суд приходить до висновку правомірність дій позивача та безпідставність донарахування податковим органом ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб.
Оскільки донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб здійснено неправомірно, то і штрафні санкції є такими, що нараховані неправомірно, всупереч приписам чинного законодавства.
Щодо єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в акті перевірки зазначається, що в порушення п.п.1 п.2 ст.6, п. 3, ч.2 п.1, п. 5 ст. 7, п. 2, п.8, п.12 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі п.п.3.3 розділу ІІІ, абзацем другим п.п.2 п.4.5 розділу IV, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013р. №455, ФОП ОСОБА_1 своєчасно ненараховано та несплаченого єдиного внеску за 2012р.-2014р. у розмірі 168 542,44 грн.
Таке твердження суд вважає безпідставним, з огляду на таке.
Відповідно до пп.2 п.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу(прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.2 п.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 10, 12, 13 та 14 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Пункт 4.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 р. № 455, зареєстровано в Мінюсті України 19.09.2013 р. за № 1622/24154 визначено, що обчислення сум єдиного внеску фізичними особами - підприємцями здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності).
Згідно з п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Таким чином, позивач правомірно нараховував і сплачував єдиний внесок саме у порядок визначений законодавством, виходячи з суми чистого доходу, яка зазначалась ним в податкових деклараціях про майновий стан та доходи за відповідні податкові періоди, і з якої здійснювалось нарахування податку на доходи фізичних осіб.
Натомість, податковим органом, всупереч закону єдиний внесок нараховано не на дохід підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи, а на суму, визначену ним в непередбачений законом спосіб. Наслідком цього є неправомірне винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № НОМЕР_1 від 03.02.2016 і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0023141702 від 22.12.2015.
Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.
Відповідно до ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Як зазначено у частині першій статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 22.12.2015 №0023151702, в частині основного платежу на суму 69836,96 грн. та штрафних санкцій у розмірі 17459,24 грн.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2016 № НОМЕР_1, в частині 157141,66 грн.,
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 22.12.2015 № НОМЕР_2, в частині нарахування 13796,03 грн.
Судовий збір у розмірі 2582,35 грн. (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дві гривні 35 коп.) присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_3) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції
Суддя О.М. Нечипуренко