6 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності; за позовом ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним; за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 7 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, та зобов'язання усунути перешкоди у користуванні власністю задовольнив, постановив: визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування квартирою; зобов'язав ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 та позову ОСОБА_4 відмовлено.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 відхилила, ухвалені у справі судові рішення залишила без змін.
2 червня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 13 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статті 29 Цивільного кодексу України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Верховного Суду України
від 10 листопада 2010 року, 26 жовтня 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 25 грудня 2013 року, 19 березня та 3 вересня 2014 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.
На підтвердження підстави перегляду вищевказаного судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниц посилається на постанови Верховного Суду України від 1 липня
2015 року, 27 січня та 16 березня 2016 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_6 відчужила спірну квартиру та втратила право власності на неї. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що права чи інтереси неповнолітньої дитини не порушені, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу квартири дитина право користування цим жилим приміщенням не мала, оскільки проживала разом з батьком за іншою адресою.
Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах судів касаційної інстанції містяться такі висновки:
- в ухвалах від 25 грудня 2013 року та 19 березня
2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши без змін оскаржувані судові рішення, зазначив, що відчуження житлових приміщень без дозволу органу опіки та піклування суперечить правам та законним інтересам малолітніх дітей, що мають право користування даним будинком;
- в ухвалах від 10 листопада 2010 року, 26 жовтня 2011 року Верховний Суд України та ухвалі від 3 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши ухвалені у справах судові рішення та направивши справи на новий розгляд, указали на порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справ.
Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
Крім того, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю викладеним у постановах Верховного Суду України
від 1 липня 2015 року, 27 січня та 16 березня 2016 року висновкам, оскільки судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не суперечить зазначеним висновкам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності; за позовом ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним; за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 9 березня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема