79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" червня 2016 р. Справа № 907/126/15
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача (скаржника) - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, вих.№143/106/11-2016 від 13 травня 2016 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року (підписане 04.05.2016 року), головуючий суддя: Пригара Л.І., судді: Журавчак Л.С., Йосипчук О.С.
у справі №907/126/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум», м. Київ
до відповідача ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, м. Ужгород
про звільнення майна з-під арешту
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року по справі №907/126/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задоволено. Суд вирішив звільнити з-під арешту, накладеного постановою ст. слідчого відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області від 18.03.2011 року, майно, а саме: квартиру, загальною площею 92,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича, 18/4 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Солум».
Рішення суду мотивоване тим, що ТзОВ «Солум» по кримінальній справі, в межах якої накладено арешт на майно, не є ані обвинуваченим, ані підозрюваним, та не був майновим поручителем обвинувачених чи підозрюваних та відповідно не несе майнову чи матеріальну відповідальність за зобов'язаннями підозрюваних, і не визнавався будь-яким державним органом законним їх представником, а відтак не має нести за законом матеріальної відповідальності за дії підозрюваних чи обвинувачених по кримінальній справі. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що право власності позивача на нерухоме майно не оскаржено і його права щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном порушуються, внесеним до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, записом про обтяження на підставі постанови від 18.03.2011 року ст. слідчого відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області. Враховуючи наведене, а також те, що позивач, який не є учасником кримінального провадження, є законним власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Корятовича, 18/4, суд першої інстанції дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Крім того, у рішенні суд вказує, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту, а в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року по справі №907/126/15 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, скаржник зазначає, що з витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно (№ витягу 31487887 від 23.12.2014 року) вбачається, що інформація про арешт майна згідно з постановою слідчого УМВС про накладення арешту від 18.03.2011 року, внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 13.09.2011 року за реєстраційним №11603823, при цьому, свідоцтво про право власності на квартиру по вул. Корятовича, 18/4 у м. Ужгород за ТзОВ «Солум» видано 03.12.2012 року та внесено відомості про державну реєстрацію права власності 17.01.2013 року, тобто після моменту обтяження за постановою слідчого, яка не скасована та знаходиться у матеріалах кримінальної справи. Відтак, вважає, що накладаючи арешт на квартиру, УМВС України в Закарпатській області жодними діями не порушило прав ТзОВ «Солум», оскільки на момент виникнення обтяження (накладення арешту) останнє не було власником вказаного майна. Апелянт звертає увагу, що на момент накладення арешту на майно останнє належало іншій особі та не перебувало у власності позивача. Поряд з тим, вважає, що ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області є неналежним відповідачем в даній справі, оскільки позивачем не визначено які саме дії повинен вчинити відповідач на захист порушеного права позивача.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року по справі №907/126/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н та б/д). Зокрема, зазначав, що ТзОВ «Солум» не є учасником кримінального провадження №308/4209/13-к, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно, а питання про звільнення майна з-під арешту є цивільно-правовим спором, на спірні правовідносини поширюється законодавство про захист права власності, відтак, даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з'явився, однак, 01.06.2016 року до суду факсограма - клопотання (вих.№169/106/11-2016 від 01.06.2016 року) про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі. При цьому, у вказаному клопотанні представник скаржника вказав, що підтримує доводи апеляційної скарги та просить їх задоволити. Оригінал вказаного клопотання надійшов на поштову адресу суду 03.06.2016 року.
Оскільки, явка представника відповідача не визнавалась обов'язковою, враховуючи клопотання про розгляд справи без участі представника скаржника, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18 березня 2011 року старшим слідчим відділу розслідування злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області капітаном міліції ОСОБА_3, розглянувши матеріали кримінальної справи №1129009 у відношенні ОСОБА_4, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України, накладено арешт на квартиру №4, що в будинку №18 по вул. Корятовича в м. Ужгороді, що зареєстрована за ОСОБА_5.
Слід зазначити, що вказана квартира на момент її арешту не була у власності чи користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум», а належала на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується матеріалами справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 не була стороною у кримінальній справі, однак у постанові про накладення арешту на майно від 18.03.2011 року, зокрема, зазначено, що за ОСОБА_5, яка являється дружиною сина ОСОБА_4 - ОСОБА_6, зареєстровано квартиру за адресою: м. Ужгород, вул. Корятовича, 18/4. В ході досудового слідства, згідно рапорту працівників УБОЗ УМВС встановлено, що вказана квартира придбана ОСОБА_4 за кошти, здобуті злочинним шляхом, а саме: за кошти, привласнені від вкладників кредитної спілки «Централь-Старт», та зареєстрована на ОСОБА_5.
Крім того, судом встановлено, що на примусове виконання виконавчого листа №2п-5048/10, виданого 14.02.2011 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ПАТ «ОСОБА_8 МКБ» 3272301,25 грн. - заборгованості за кредитним договором №135 від 03.03.2008 року та 1820 грн. - судових витрат, 16 липня 2012 року проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, і на той час перебувало під арештом з 18.03.2011 року, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Корятовича, 18/4 та належить ОСОБА_7 на праві власності, що підтверджується протоколом №07-0081/12-4 проведення прилюдних торгів від 16.07.2012 року.
З наведеного вище протоколу вбачається, що переможцем торгів визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Солум».
01 серпня 2012 року головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Закарпатській області складено акт про реалізацію предмета іпотеки: квартири, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Корятовича, 18/4 та належала боржнику - ОСОБА_7 на праві власності.
На підставі вказаного акту, 03 грудня 2012 року ТзОВ «Солум» видано свідоцтво №903 про право власності на майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 92,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича, 18/4.
Право власності ТзОВ «Солум» на вказане нерухоме майно підтверджується також витягом про державну реєстрацію прав від 06.12.2012 року № витягу 36588234 та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2013 року № витягу 156620.
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Солум» зверталось до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з заявою (вих.№24 від 05.03.2013 року) про зняття арешту з майна - квартири, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича, 18/4, у відповідь на яку, суд зазначив, що розглянути заяву ТзОВ «Солум» та зняти арешт з зазначеного майна є неможливим, у зв'язку з перебуванням кримінальної справи, в межах якої накладено арешт, на розгляді в апеляційному суді Закарпатської області (лист суду від 14.03.2013 року).
В подальшому ТзОВ «Солум» неодноразово зверталось з заявами до Ужгородського міськрайонного суду про зняття арешту з майна, однак, у відповідь суд повідомив, що рішення по заяві ТзОВ «Солум» про зняття арешту з майна буде прийнято під час ухвалення вироку суду у кримінальному провадженні (лист суду від 26.01.2015 року).
У кримінальній справі №308/4209/13-к, в межах якої у 2011 році накладено арешт на нерухоме майно (квартиру) ОСОБА_7 (власника майна станом на момент накладення арешту), Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 11 червня 2015 року винесено вирок, яким засуджено ОСОБА_4 і ОСОБА_9 та зокрема визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України та призначено відповідне покарання, в тому числі і з конфіскацією усього майна, що належить їм на праві власності. Питання щодо арешту нерухомого майна (квартири) ОСОБА_7 у вказаному вироку вирішено не було.
Наведене також підтверджується листом Ужгородського міськрайонного суду (від 16.11.2015 року), адресованим Господарському суду Закарпатської області, в якому суд повідомив, що за результатами розгляду кримінального провадження №308/4209/13-к відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_9, 11.06.2015 року винесено вирок, проте, як вбачається із змісту ухваленого вироку, колегією суддів питання про зняття арешту з майна по заяві ТзОВ «Солум» вирішено не було. Разом з тим, суд зазначив, що клопотань (подань) про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку суду від 11.06.2015 року від ТзОВ «Солум» до суду не надходило.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Солум» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про звільнення з-під арешту нерухомого майна - квартири, загальною площею 92,2 кв. м, розташованої за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича, 18/4.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року по справі №907/126/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задоволено. Суд вирішив звільнити з-під арешту, накладеного постановою ст. слідчого відділу розслідування злочинів, учинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області від 18.03.2011 року, майно, а саме: квартиру, загальною площею 92,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича, 18/4 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Солум».
Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується зважаючи на наступне:
Постанова старшого слідчого відділу розслідування злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями СУ УМВС України в Закарпатській області від 18 березня 2011 року про накладення арешту на майно (квартиру №4, що в будинку №18 по вул. Корятовича в м. Ужгороді, що зареєстрована за ОСОБА_5), винесена в межах кримінальної справи №1129009 відносно ОСОБА_4, на підставі ст.ст.125, 126 КПК України.
Відповідно до ст.125 КПК України 1960 року (в редакції від 09.03.2011 року - чинної на момент винесення постанови) слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Згідно з ст.126 КПК України 1960 року (в редакції від 09.03.2011 року) забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Отже, як вбачається з постанови слідчого від 18.03.2011 року арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладено з метою забезпечення виконання покарання, яке відповідно до ч.5 ст.191 КК України, передбачає конфіскацію майна.
Разом з тим, частиною 1 ст.174 КПК України 2012 року передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Незважаючи на вище наведене, колегія суддів зазначає, що конституційне право на судовий захист від посягань на майно фізичних та юридичних осіб втілюється у можливості звернення до судів загальної юрисдикції з вимогою про звільнення майна з-під арешту.
Справи за позовами про звільнення майна з-під арешту, накладеного в межах кримінального провадження, можуть бути розглянуті в судах загальної юрисдикції.
Відповідно до ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і будь-яка заінтересована особа має право в порядку, визначеному законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В силу положень ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно з ст.107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
В той час, статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
В даному випадку до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Солум», яке вважає себе власником майна, на яке у 2011 році накладено арешт старшим слідчим в межах здійснення кримінального провадження №308/4209/13-к, з позовною вимогою про звільнення такого майна з-під арешту.
Зважаючи на предмет спору та обставини справи, колегія суддів вважає, що даний спір є цивільно-правовим і відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
Слід зазначити, що постанова Пленуму Верховного суду України №6 від 27.08.1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», на яку посилався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, стосується роз'яснень щодо розгляду вказаної категорії справ саме в порядку цивільного судочинства.
У п.6 вказаної постанови Пленуму ВСУ зазначено, що в силу ст.31 ЦПК України сама по собі вказівка у вироку про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію, незалежно від підстав її застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно, шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.
Також колегія суддів не бере до уваги і посилання суду у рішенні та позивача у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15.05.2013 року у справі №6-26цс13, оскільки у вказаній постанові лише зазначено, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. А в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.
Тобто, у вказаній постанові ВСУ наголосив на наявність у власника майна права на звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, а не лише можливість вирішення питання зняття такого арешту в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, проте, у постанові не вказано, що позов з такою вимогою повинен пред'являтися до місцевого господарського суду та вирішуватись в порядку господарського судочинства.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийняв до провадження позовну заяву ТзОВ «Солум» та розглянув спір по суті, прийнявши рішення про звільнення майна з-під арешту, накладеного старшим слідчим в межах здійснення кримінального провадження №308/4209/13-к, порушивши при цьому правила ст.12 ГПК України щодо підвідомчості даного спору, який слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно з ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Пунктом 3 ст.103 ГПК України передбачено право апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасувати рішення повністю або частково і, зокрема, припинити провадження у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та припинення провадження у справі №907/126/15 на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області слід задоволити частково.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції і припинення провадження у справі, з позивача на користь скаржника слід стягнути 1339,80 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Судовий збір в розмірі 1218 грн. за подання позову слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.49, 80, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області задоволити частково.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2016 року по справі №907/126/15 скасувати.
Провадження у справі №907/126/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» до ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області про звільнення майна з-під арешту - припинити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» (01001, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16, код ЄДРПОУ 36867614) на користь ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, вул. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 08592170) 1339,80 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.
На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
Матеріали справи №907/126/15 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повну постанову складено 10.06.2016 року
Головуючий-суддя Якімець Г.Г.
Судді Бойко С.М.
ОСОБА_10