04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" червня 2016 р. Справа№ 911/4557/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ільєнок Т.В.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін
від позивача: Бабюк І.В. - представник за дов. б/ н від 23.03.2016 року;
від відповідача 1: Гончаров М.В. - представник за дов. б/н від 27.04.2015 року;
від відповідача 2: не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
на рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року
у справі №911/4557/15 (суддя - Бацуца В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"
до відповідача 1. Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер"
про стягнення 169 919,50 грн
за зустрічним позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"
про розірвання договору поставки
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" (далі - відповідач 2) про стягнення у солідарному порядку 147 756, 09 грн основної заборгованості (курсова різниця), 22 163, 41 грн штрафу.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем-1 (за первісним позовом) свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі за товар згідно з договором поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю „Хімагромаркетинг" та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю „Аграрник, та невиконанням відповідачем-2 свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі за товар згідно з договором поруки № ПР-11-0018 від 27.06.2014 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю „Хімагромаркетинг" та ТОВ „Сендер.
26.10.2015 року Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрник" (відповідач-1 за первісним позовом) до початку розгляду Господарським судом справи по суті у справі № 911/4557/15 звернулось в Господарський суд Київської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" (позивач за первісним позовом) про розірвання договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрник".
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем (за зустрічним позовом) істотною зміною обставин, якими Товариство з обмеженою відповідальністю „Хімагромаркетинг" та Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрник» керувались при укладенні договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року у справі № 911/4557/15 первісний позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення солідарно з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" 147 756,09 грн основної заборгованості, 22 163,41 грн штрафу. Присуджено до стягнення з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" судові витрати 1 274,39 грн судового збору. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" судові витрати 1 274,39 грн судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з вищевказаним рішенням, позивач за зустрічним позовом - Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрник" подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року та просить прийняти нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ "Хімагромаркетинг" до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" про стягнення курсової різниці та штрафу, а зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Так, скаржник вказав, що матеріали справи не містять довідку банку ПАТ «ПУМБ» щодо підтвердження фактичного курсу купівлі долара США Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», яка відповідно до п. 2.3 договору є обов'язковою умовою для перерахунку курсової різниці.
Крім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не застосував норми ст. 83 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення суми стягнутих штрафних санкцій.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Шевченко Е.О., судді: Коршун Н.М.,Мартюк А.І.
Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2016 року, у зв'язку з перебування головуючого судді Гончаров С.А. на лікарняному з 22.04.2016 та у зв'язку з тим, що станом на 22.04.2016 року питання щодо прийняття апеляційної скарги зазначеною вище колегією суддів не вирішувалось, призначено проведення повторного автоматичного розподілу, в результаті чого справу № 911/4557/15 передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Ільєнок Т.В., Федорчук Р.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 року прийнято апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" вищевказаною колегією суддів.
У судовому засіданні 07.06.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 07.06.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року по справі №911/4557/15 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
18.04.2016 року через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони, яке було задоволено судом.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
18.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрник" було укладено договір поставки № АП-11-0018 (далі - договір), за умовами якого позивач за первісним позовом зобов'язався передати у власність відповідачу-1 за первісним позовом, а відповідач-1 за первісним позовом зобов'язався прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: герсотил 8 кг на суму 4 059, 04 грн, фітолікар 440 л на суму 77 123, 20 грн, тотал 400 л на суму 25 420, 00 грн (далі - товар).
Згідно п. 1.2 договору, вартість товару на дату укладення цього договору становить 106 602, 24 грн у т.ч. ПДВ 20 %. Вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку передбаченому п. 2.2., при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього договору становить 10, 25 грн/долара США. Під фактичним курсом купівлі долара США розуміється курс купівлі долара США встановлений філією та/або відділенням банку, в якому у позивача за первісним позовом відкрито поточний рахунок, на відповідну дату.
Згідно з п. 1.4 договору кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 даного договору. За бажанням відповідача-1 за первісним позовом кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що загальна вартість товару (ціна договору) визначається як сума поставленого товару на умовах цього договору та додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 2.1 договору відповідач-1 за первісним позовом зобов'язався сплатити позивачу за первісним позовом вартість товару, зазначену в п. 1.2 даного договору, в наступні строки: 21320, 45 грн не пізніше 20.03.2014 року, 10 660, 22 грн не пізніше 20.07.2014 року та 74 621, 57 грн не пізніше 20.10.2014 року.
Згідно з п. 2.2 договору при розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару з врахуванням фактичного курсу долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1. цього договору, за наступною формулою:
S1 = S0*A1/A0, де S0 сума даного договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору;
S1 сума у гривнях, що підлягає сплаті з урахуванням п. 2.2 цього договору;
А0 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору (додаткової угоди) згідно з п. 1.3 даного договору;
А1 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору (додаткової угоди).
У випадку порушення відповідачем-1 за первісним позовом строків оплати встановлених цим договором, перерахунок вартості товару із врахуванням фактичного курсу купівлі долара США буде здійснюватись на дату надходження коштів.
Відповідно до п. 2.3 договору підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 цього договору позивач за первісним позовом виставляє рахунок-фактуру, який відповідач 1 за первісним позовом зобов'язаний оплатити протягом 1 банківського дня. Вартість вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку визначеному в п. 2.2 цього договору, перерахована на розрахунковий рахунок позивача за первісним позовом.
Згідно п. 2.5 договору валютою платежу за даним договором є національна грошова одиниця України гривня.
Згідно з п. 2.6 договору оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у п. 2.1. даного договору.
Пунктом 2.7 договору передбачено, що датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача за первісним позовом.
Відповідно до п. 2.9 договору у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США на момент відвантаження товару позивач за первісним позовом має право, але не зобов'язаний направити для підписання додаткову угоду, яку відповідач-1 за первісним позовом зобов'язаний підписати та повернути позивачу за первісним позовом на протязі 3 днів з моменту отримання.
Згідно з п. 4.3 договору одночасно з передачею товару позивач за первісним позовом зобов'язаний передати відповідачу-1 за первісним позовом наступні документи: рахунок на оплату товару; податкову накладну; видаткову (відвантажувальну) накладну; товарно-транспортну накладну, якщо поставка товару здійснюється на умовах СРТ.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що відповідач-1 за первісним позовом зобов'язаний передати позивачеві за первісним позовом довіреність на одержання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару.
Відповідно до п. 4.5 договору підписання відповідачем-1 за первісним позовом видаткової накладної підтверджує отримання останнім всіх передбачених п. 4.3. цього договору документів.
Згідно з п. 5.2 договору відповідач-1 за первісним позовом відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.
Відповідно до п. 5.4 договору у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.
Згідно з п. 5.5 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений відповідачем 1 за первісним позовом та дев'яносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 2.1 договору, вважається, що позивачем за первісним позовом пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий або майбутній) та відсотків річних.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016 року, а в частині розрахунків до повного виконання відповідачем 1 за первісним позовом своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 7.6 договору сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю у п'ять років, що стосується виконання зобов'язань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань.
02.04.2014 року між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС1 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: оперкот Акро 200 л на суму 63 800, 00 грн; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11,60 грн/долара США; відповідач-1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 12760,00 грн не пізніше 05.04.2014 року, 6 380, 00 грн не пізніше 20.07.2014 року та 44 660, 00 грн не пізніше 20.10.2014 року.
22.04.2014 року між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС2 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: тотал К 500 л на суму 48 300, 00 грн; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11, 50 грн/долара США; відповідач-1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 9 660, 00 грн не пізніше 25.04.2014 р., 4 830, 00 грн не пізніше 20.07.2014 року та 33 810, 00 грн не пізніше 20.10.2014 року.
13.05.2014 року між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом було укладено додатковий договір № АП-11-0018ДС3 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, відповідно до якого сторони домовились доповнити основний договір поставки наступним додатковим переліком захисту рослин: оріон 2 кг на суму 2 606, 98 грн; фактичний курс купівлі долара США на дату складання цього додаткового договору становить 11, 85 грн/долара США; відповідач-1 за первісним позовом зобов'язався згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: 521, 40 грн не пізніше 15.05.2014 р., 260, 70 грн не пізніше 20.07.2014 року та 1 824, 88 грн не пізніше 20.10.2014 року.
23.06.2014 року між позивачем та відповідачем-1 за первісним позовом було укладено додаткову угоду № АП-11-0018ДС4 до договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, відповідно до якої сторони домовилися зменшити кількість та не поставляти наступний товар: герсотил 8 кг на суму 4 059, 04 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року позивач за первісним позовом по видаткових накладних № АП-11-0027 від 20.03.2014 року на суму 77 123, 20 грн, № АП-11-0045 від 02.04.2014 року на суму 25 420, 00 грн, № АП-11-0072 від 08.04.2014 року на суму 63 800, 00 грн, № АП-11-0177 від 14.05.2014 року на суму 2 606, 98 грн та № АП-11-0179 від 14.05.2014 року на суму 48 300, 00 грн поставив відповідачу-1 за первісним позовом товар на загальну суму 217250, 18 грн, а відповідач-1 за первісним позовом, на підставі довіреностей № 15 від 02.04.2014 року, № 18 від 08.04.2014 року та № 25 від 14.05.2014 року, вказаний товар отримав.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач-1 за первісним позовом за вищезазначений поставлений товар станом на 20.04.2015 року розрахувався частково, а саме на суму 87 250, 18 грн, у зв'язку з чим станом на 20.04.2015 року за ним утворилася заборгованість перед позивачем за первісним позовом у розмірі 130 000, 00 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі № 911/361/15 за первісним позовом ТОВ „Хімагромаркетинг до СТОВ „Аграрник, ТОВ „Евромаркетинг" про стягнення 208 744, 72 грн та за зустрічним позовом СТОВ „Аграрник" до ТОВ „Хімагромаркетинг" про визнання недійсними пунктів договору первісний позов задоволено частково і присуджено до солідарного стягнення з СТОВ „Аграрник", ТОВ „Евромаркетинг" на користь ТОВ „Хімагромаркетинг" 130 000,00 грн основного боргу, 1 045, 09 грн пені, 3 258, 75 грн штрафу, 16 936, 20 грн відсотків річних від простроченої суми, 18 770, 07 грн курсової різниці та 4 174, 89 грн судового збору, а в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено і у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 року рішення господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі № 911/361/15 залишено без змін.
Рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2015 року у справі № 911/3264/15 за позовом ТОВ „Хімагромаркетинг" до СТОВ „Аграрник", ТОВ „Евромаркетинг" про стягнення 98 037,81 грн позов задоволено повністю і присуджено до солідарного стягнення з СТОВ „Аграрник, ТОВ „Евромаркетинг" на користь ТОВ „Хімагромаркетинг" 35808, 77 грн пені, 62 229, 04 грн відсотків річних, а також присуджено до стягнення з СТОВ „Аграрник" на користь ТОВ „Хімагромаркетинг" 980,38 грн судового збору та присуджено до стягнення з ТОВ „Евромаркетинг" на користь ТОВ „Хімагромаркетинг" 980, 38 грн судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2015 року у справі № 911/3264/15 залишено без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 цього ж кодексу обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що вищевказані обставини ( заборгованість відповідача 1 за договором поставки) були встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі № 911/361/15 за первісним позовом ТОВ „Хімагромаркетинг" до СТОВ „Аграрник", ТОВ „Евромаркетинг" про стягнення 208 744, 72 грн та за зустрічним позовом СТОВ „Аграрник" до ТОВ „Хімагромаркетинг" про визнання недійсними пунктів договору та рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2015 року у справі № 911/3264/15 за позовом ТОВ „Хімагромаркетинг" до СТОВ „Аграрник", ТОВ „Евромаркетинг" про стягнення 98 037, 81 грн.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
27.06.2014 року між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки № ПР-11-0018-1 (далі - договір поруки), згідно з умовами п. 1.1. якого у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Аграрник (код за ЄДРПОУ 30981635) за договорами передбаченими розділом 2 цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору поруки у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п. 1.3. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо.
Пунктом 2.1. договору поруки передбачено, що під основним договором в цьому договорі розуміють договір поставки № АП-11-0018 від „18 березня 2014 року про поставку засобів захисту рослин та додаткові договори (угоди) до них, укладені між кредитором та боржником.
Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
23.12.2014 року позивач (за первісним позовом) звернувся до боржника відповідача-2 (за первісним позовом) із вимогою б/н від 22.12.2014 року, у якій вимагав у триденний строк із моменту отримання даної вимоги виконати взяті на себе зобов'язання за договором поруки № ПР-11-0018-1 від 27.06.2014 року та сплатити 130 000,00 грн основної заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач-1 (за первісним позовом) свій обов'язок по оплаті поставленого товару згідно з договором поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, укладеним між ТОВ „Хімагромаркетинг" та СТОВ „Аграрник", та рішенням господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі № 911/361/15 виконав у повному обсязі лише 21.09.2015 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (за первісним позовом) за 21.09.2015 року (наявна в матеріалах справи).
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару, забезпеченням виконання зобов'язання здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 543 цього ж кодексу у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 554 цього ж кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене та враховуючи, що у встановлений договором поставки строк відповідачі (за первісним позовом) обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконали і їх основна заборгованість (курсова різниця у відповідності до пунктів 2.2., 2.3. договору поставки) перед позивачем (за первісним позовом) складає 147 756, 09 грн, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідачів (за первісним позовом) у солідарному порядку основної заборгованості (курсова різниця у відповідності до пунктів 2.2., 2.3. договору поставки) у розмірі 147756, 09 грн за договором поставки.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що матеріали справи не містять довідку банку ПАТ «ПУМБ» щодо підтвердження фактичного курсу купівлі долара США Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», яка відповідно до п. 2.3 договору є обов'язковою умовою для перерахунку курсової різниці, оскільки, остання міститься в матеріалах справи ( а.с. 224).
Також, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідач 2 за первісним позовом повністю визнав законність та обґрунтованість грошових вимог позивача, що підтверджується заявою (наявна в матеріалах справи)
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення у солідарному порядку із відповідачів (за первісним позовом) штрафу, передбаченого договором поставки за прострочення відповідачами виконання обов'язку по оплаті товару понад 30 днів всього на загальну суму 22 163, 41 грн, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 цього ж кодексу передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.4. договору поставки передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даних договорів, більше ніж 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15 % від ціни договору.
Київський апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок штрафу від суми основної заборгованості (курсова різниця у відповідності до пунктів 2.2., 2.3. договору поставки) погоджується з розрахунком позивача (за первісним позовом), щодо стягнення суми штрафу у розмірі 22 163, 41 грн.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції не застосував норми ст. 83 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення суми стягнутих штрафних санкцій, з огляду на наступне.
Згідно ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, та правильно встановлено судом першої інстанції, розмір стягуваного штрафу не є надмірно великим порівняно з основною сумою заборгованості, крім того, відповідачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів складності свого фінансового стану.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідач 1 добровільно не сплатив суму основної заборгованості на виконання рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року за №911/361/15.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви про розірвання договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року, з огляду на наступне.
Що стосується вказаної зустрічної позовної вимоги позивача (за зустрічним позовом) суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 цього ж кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.
Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Статтею 632 цього ж кодексу передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ст. 652 цього ж кодексу у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У процесі розгляду справи позивачем (за зустрічним позовом) у відповідності до ст. ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору поставки, що в свою чергу могло б бути підставою у відповідності до положень ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 652 Цивільного кодексу України для розірвання договору на вимогу однієї із сторін у судовому порядку.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору поставки, є суттєве збільшення ціни договору вартості поставленого товару, чого сторони не могли передбачити, що в свою чергу могло б бути підставою у відповідності до положень ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 652 Цивільного кодексу України для розірвання договору поставки, оскільки, як правильно встановлено судом першої інстанції, положеннями пунктів 1.1., 1.2., 1.3., 2.1, 2.2, 2.3. договору поставки № АП-11-0018 від 18.03.2014 року встановлено обов'язок перерахунку вартості товару з врахуванням фактичного курсу долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1. цього договору, що свідчить про передбачення і усвідомлення сторонами можливості зміни ціни товару, у тому числі суттєвої, у зв'язку із зміною фактичного курсу долара США на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1. цього договору.
Тобто, матеріали справи не містять а позивачем (за зустрічним позовом) не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, що б підтверджували істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору поставки.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення первісних позовних вимог та відмові в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року у справі №911/4557/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрник" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2015 року у справі №911/4557/15- залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/4557/15 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Т.В. Ільєнок
Р.В. Федорчук