Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" червня 2016 р.Справа № 922/863/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Терновій М.П.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків
провизнання недійсним рішень
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (дов. № б/н від 28.04.2016 року);
від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № б/н від 01.02.2016 року; ОСОБА_3 (дов. № б/н від 05.04.2016 року).
Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Термолайф" (відповідач) про:
- визнати недійсним рішення від 30.11.2015 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про виділ з Приватного акціонерного товариства "Термолайф" юридичних осіб;
- визнати недійсним рішення від 15.02.2016 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про затвердження розподільчого балансу та про випуск акцій товариства з метою конвертації частини акцій товариства в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень норм чинного законодавства, статті 520 Цивільного кодексу України, прав та інтересів позивача.
Ухвалою від 25.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.04.2016 року.
У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладання у зв'язку із невиконанням відповідачем вимог ухвал суду.
Ухвалою суду від 23.05.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 6.06.2016 року, з 6.06.2016 року на 8.06.2016 року .
8.06.2016 року судом у судовому засіданні винесено окрему ухвалу відповідачу - Приватному акціонерному товариству "Термолайф".
08.06.2016 року відповідач у призначене судове засідання з'явився, витребуваних ухвалами суду документів не надав.
Присутній у судовому засіданні 8.06.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позовні вимоги задовольнити із підстав викладених у позовній заяві та наданих до суду пояснень.
Присутній у судовому засіданні 8.06.2016 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні із підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалами господарського суду Харківської області сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, а також були попередження про застосування вимог статті 90 Господарського процесуального кодексу України та статті 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення Враховуючи вищевикладене, а також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статей 4-3 та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 8.06.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.
4.09.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" (далі-позивач, банк) та Приватним акціонерним товариством "Термолайф" (далі-відповідач, позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО (кредитний договір -1) (т. 1, а.с. 12-18) із наступними змінами та доповненнями, за умовами якого відповідачу було відкрито кредитну лінію та надано кредит у розмірі 30 980 000,00 доларів США (надалі - Кредит).
Як зазначає позивач, станом на 15.02.2016 року за кредитним договором 1 обліковується загальна заборгованість відповідача у сумі 33 338 458,34 дол. США та 124 092 861,38 грн.
Також, 4.09.2012 року між сторонами було укладено договір про відкриття кредитної лінії №31-В/12/66/ЮО з наступними змінами та доповненнями (кредитний договір 2), за умовами якого відповідачу було відкрито кредитну лінію та надано кредит у сумі 1 000 000,00 доларів США (надалі - Кредит) (т. 1, а.с. 19-25).
Як зазначає позивач, станом на 15.02.2016 року за кредитним договором 2 обліковується загальна заборгованість відповідача у сумі 1 170 472,40 дол. США та 5 560 249,79 грн.
Також позивач зазначає, що відповідач є фінансовим поручителем за зобов'язанням товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та публічним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" перед позивачем за договорами про відкриття кредитної лінії: №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, №29-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, №26-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року, №27-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 року - на загальну суму понад 23 933 697,59 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеними вище кредитним договором 1 та кредитним договором 2 в заставу/іпотеку позивача передано наступне майно:
- відповідно до договору застави цінних паперів від 13.09.2012 року, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістік компані" в забезпечення виконання зобов'язань боржника 1 (приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"), боржника 2 ( товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд"); боржника 3 ( публічного акціонерного товариства "Термолайф") в заставу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" відповідно до пункту 3.1. договору, було передано цінні папери, а саме: - прості іменні акції, без документальної форми, емітент публічного акціонерного товариства Термолайф", міжнародний ідентифікаційний номер ЦП UA4000088421, кількість цінних паперів, що передана в заставу 450 штук, номінальна вартість одного ЦП 1 000,00 грн., загальною номінальною вартістю 450 000,00 грн., частка в статутному капіталі емітента, яка відповідає кількості ЦП 90% (т. 1, а.с. 60-64).
- відповідно до договору застави цінних паперів від 13.09.2012 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 в заставу публічного акціонерного товариства "Сбербанк" було передано цінні папери, а саме: прості іменні акції, без документальної форми, емітент публічного акціонерного товариства "Термолайф", міжнародний ідентифікаційний номер ЦП UA4000088421, кількість цінних паперів, що передана в заставу 50 штук, номінальна вартість одного ЦП 1 000,00 грн., загальною номінальною вартістю 50 000,00 грн., частка в статутному капіталі емітента, яка відповідає кількості ЦП 10% (т. 1, а.с. 65-68).
Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 1 та 2 було укладено:
- між позивачем (заставодержатель) та публічним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" (заставодавець) договір застави № 1 від 12.09.2012 року основних засобів - обладнання, в кількості 690 одиниць, що знаходяться за адресою: м. Харків, Карачівське шосе, 44. Вартість предмету застави складає 233 092 180, 00 грн. (т. 1, а.с. 78-81).
- між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) договір застави № 1 від 22.01.2013 року, предметом застави є транспортний засіб, що належить заставодавцю на праві власності, автомобіль марка Volkswagen, Myltivan, вартість застави складає 437 022,00 грн. (т. 1, а.с. 82-85).
- між позивачем (заставодержатель) та публічним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" (заставодавець) договір застави №2 від 12.09.2012 року основних засобів - споруди та передавальні пристрої, у кількості 105 одиниць, які належать заставодавцю на праві власності. Вартість предмету застави складає 34 821 864, 00 грн. (т. 1, а.с. 86-90).
- між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) було укладено договір застави №2 від 12.09.2012 року основних засобів - споруди з передавальними пристроями, у кількості 17 одиниць які належать відповідачу на праві власності, вартість предмету застави складає 4 519 305. 00 грн. (т. 1, а.с. 91-95).
- між позивачем (заставодержатель) та публічним акціонерним товариствам "Харківський коксовий завод" (заставодавець) договір застави №3 від 12.09.2012 року - предметом застави якого є - товари обігу в обігу, а саме вугільний концентрат (вуголь марки Ж і К, класу 0-100), загальною балансовою вартістю 7 400 000,00грн., що належить заставодавцю на праві власності (вугільний концентрат) )т. 1, а.с. 96-99).
- між позивачем (заставодержатель) та публічним акціонерним товариствам "Харківський коксовий завод" (заставодавець) було укладено договір застави від 13.09.2012 року основних засобів в кількості 18 одиниць які належить відповідачу на праві власності, вартість предмету застави складає 9 760 500, 00 грн. (т. 1, а.с. 100-103).
- між позивачем (іпотекодержатель) та іпотекодавцем - Публічним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" договір Іпотеки від 13.09.2012 року (т. 1. а.с. 104-109).
- між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки нерухомого майна від 13.09.2012 року(т. 1 .а.с. 110-113).
Як зазначає позивач, з повідомлення, розміщеного в Бюлетені ЦПУ № 244 від 29.12.2015 року, позивач дізнався, що 30.11.2015 року позачерговими загальними зборами акціонерів відповідача - публічного акціонерного товариства “Термолайф” прийнято рішення про виділ із товариства, без його припинення, юридичних осіб відповідно до чинного законодавства України.
Вимоги кредиторів до товариства в процесі виділу приймаються до 10.02.2016 року включно (т. 1, а.с. 117).
Також, згідно оголошення в Бюлетені ЦПУ № 3 від 12.01.2016 року, відповідач публічне акціонерне товариство “Термолайф” повідомило про проведення позачергових загальних зборів акціонерів, які призначені на 15.02.2016 року об 11:00 із порядком денним (перелік питань, що виносяться на голосування), зокрема: прийняття рішення про затвердження розподільного балансу; прийняття рішення про затвердження плану виділу; прийняття рішення про випуск акцій Товариства з метою конвертації частини акцій Товариства в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації; внесення змін до статуту Товариства; визначення уповноваженого(них) органу(ів) Товариства, якому(им) надаються повноваження щодо випуску акцій, в тому числі щодо затвердження результатів розміщення (обміну) акцій” (т. 1, а.с. 118).
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що відповідач, приймаючи вищевказані рішення про виділ, фактично передає свої права та обов'язки перед позивачем новоствореним підприємствам, що фактично є заміною боржника у зобов'язанні, на яке всупереч положенням статті 520 Цивільного кодексу України свою згоду позивач (як кредитор) не надавав.
На думку позивача в процесі виділу без його згоди, новим підприємствам передається майно, що знаходиться у нього в заставі (іпотеці), що суперечить вимогам частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку" та частини 2 статті 17 Закону України "Про заставу". Окрім того, відповідачем не дотримано процедури виділу, передбаченої статтею 82 Закону України "Про акціонерні товариства", зокрема, щодо письмового повідомлення кредитора про прийняте рішення про виділ.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем права та інтереси позивача при прийнятті рішення від 30.11.2015 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про виділ з Приватного акціонерного товариства "Термолайф" юридичних осіб та рішення від 15.02.2016 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про затвердження розподільчого балансу та про випуск акцій товариства з метою конвертації частини акцій товариства в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації, що і стало причиною звернення із позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин.
Згідно з пунктом 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року №4 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин” до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін, зокрема, спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оспорювання рішень органів управління юридичної особи, прийнятих після його вибуття.
Пунктом 1.5. рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 року N 04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” (які були чинними на час прийняття оскаржуваного рішення та втратили чинність на підставі постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року №4) було передбачено, що спори за позовами осіб, що не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, до господарського товариства за своїм суб'єктним складом не належать до корпоративних. Зокрема, це стосується спорів про визнання недійсними рішень органів управління господарських товариств за позовами кредиторів, заставодержателів, орендарів майна або інших осіб, що не є учасниками (акціонерами) відповідних товариств.
Позивач вважає спірні рішення відповідача правочинами, і просить визнати їх недійсними на підставі статей 11, 202, 203, 215, 520 Цивільного кодексу України, а також частини 3 статті 9 Закону України “Про іпотеку” та частини 2 статті 17 Закону України “Про заставу”.
Проте, суд звертає увагу, що рiшення загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) та iнших органiв господарського товариства не можуть визнаватися правочинами у розумiннi статті 202 Цивільного кодексу України, оскільки вони є актами ненормативного характеру (iндивiдуальними актами).
Положення пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” передбачають, що судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. (До аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України у пункті 2.12. постанови пленуму від 25.02.2016 року №4.) Тому, до цих рiшень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, якi визначають пiдстави недiйсностi правочину, та, вiдповiдно, в даному випадку не можуть бути застосованi правовi наслiдки недiйсностi правочину за статті 216 Цивільного кодексу України.
Окрім того, статтею 109 Цивільного кодексу України передбачено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
За змістом статті 520 Цивільного кодексу України заміна боржника у зобов'язанні передбачає переведення боргу у зобов'язанні на іншу особу.
Отже, "виділ" та "заміна боржника у зобов'язанні" є самостійними та різними за змістом поняттями, що регулюються різними правовими нормами. Поняття виділу є більш широким за змістом, ніж поняття заміни боржника у зобов'язанні, оскільки при виділі може відбуватися перехід від юридичної особи частини майна, прав та обов'язків у речових та/або зобов'язальних правовідносинах та/або інших правовідносинах, а при заміні боржника відбувається лише переведення боргу виключно у існуючих зобов'язальних правовідносинах. Таким чином, “виділ” не може розглядатися як одна з форм “заміни боржника у зобов'язанні”.
Рішення загальних зборів учасників будь-якого господарського товариства є актом органу управління юридичної особи, а не одностороннім правочином, оскільки приймається загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства.
Не є рішення загальних зборів учасників господарського товариства і договором, тому що приймається не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю їх голосів.
Таким чином, оскаржувані рішення загальних зборів акціонерів приватного акціонерного товариства "Термолайф" за своєю правовою природою є індивідуальним актом ненормативного характеру, оскільки визначає правовий статус новостворюваних в результаті виділу юридичних осіб, обов'язки акціонерів та органів управління приватного акціонерного товариства "Термолайф", його посадових осіб та є виключною компетенцією загальних зборів учасників вказаного товариства.
У зв'язку із цим, при вирішенні спорів щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства не можуть застосовуватися норми, які регламентують недійсність правочинів.
Враховуючи вищевикладене, доводи позивача щодо кваліфікації рішень загальних зборів акціонерів приватного акціонерного товариства "Термолайф" від 30.11.2015 року та рішення від 15.02.2016 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", як правочину, а не індивідуального акту ненормативного характеру є безпідставними.
Суд не приймає посилання позивача на норми частини 3 статті 16 Закону України "Про господарські товариства" щодо зменшення статутного капіталу при наявності заперечень кредиторів, оскільки норми на які посилається позивач не застосовуються до акціонерних товариств.
Також, позивач посилається на порушення відповідачем норми статті 520 Цивільного кодексу України, у зв'язку із прийняттям оспорюваного рішення загальних зборів про виділ, оскільки на думку позивача відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення здійснив заміну боржника у зобов'язаннях та таким чином ухиляється від виконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Проте таке твердження є необґрунтованим, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 Цивільного кодексу України встановлено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього кодексу.
Зі змісту вказаних норм випливає, що вони регулюють інститут заміни боржника у зобов'язанні на підставі правочину. Отже встановлене статтею 520 Цивільного кодексу України правило про обов'язковість згоди кредитора на заміну боржника у зобов'язанні поширюється лише на ті випадки, коли переведення боргу здійснюється на підставі правочину. Якщо підставою переведення боргу є інші юридичні факти, то згода кредитора може не мати значення.
Відповідно до статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
Отже, при виділі відбувається сингулярне правонаступництво, тобто перехід від однієї юридичної особи до новоствореної певних прав та обов'язків.
Слід також зазначити, що укладеними між позивачем та відповідачем договорами про відкриття кредитної лінії, застави, поруки та іпотеки встановлені певні умови та правові наслідки прийняття відповідачем рішень про його припинення або припинення шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення без письмової згоди позивача.
Оспорюване рішення загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства "Термолайф" про виділ з товариства не підпадає під зазначені застереження, оскільки виділ є окремою реєстраційною дією, що не охоплюється поняттями "реорганізація" чи "припинення" юридичної особи.
Також не є обґрунтованими посилання позивача щодо здійснення відповідачем, внаслідок прийняття оспорюваних рішень загальних зборів, дій з відчуження заставленого майна без згоди банку всупереч частини З статті 9 Закону України “Про іпотеку”, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 15 Цивільного кодексу України підставами для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Як зазначено в пункті 4.3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" № 1 від 24.11.2014 року, частина 1 статті 27 Закону Украйни "Про заставу" передбачає збереження застави в разі переходу предмета застави у власність іншої особи. При цьому судам слід враховувати, що застава зберігає силу і у випадку переходу предмета застави у повне господарське відання іншої особи та у випадках заміни заставодавця правонаступником з підстав, передбачених законом.
Окрім цього, за змістом частини 3 статті 109 Цивільного кодексу України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
Отже, перехід за результатами виділу частини права та обов'язків відповідача до новоствореної особи жодним чином не свідчить про порушення прав позивача, у тому числі як заставодержателя.
Пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 та пункт 2.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року №4 визначають, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів;
- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства.
Одночасно, господарський суд також не може вважати обґрунтованими доводи позивача, що процес виділу з відповідача нових юридичних осіб є завершеним (якщо його було розпочато), оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні належні та допустимі докази у підтвердження цього.
Крім того, прийняте загальними зборами оспорюване рішення не містить висновків щодо відмови, зупинення чи припинення зобов'язань товариства (відповідача) за кредитними договорами, отже, відсутні підстави стверджувати про порушення прав та інтересів позивача.
Так, відповідно частини 4 статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ст. 89 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 4 статті 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію нових юридичних осіб, які були виділені із відповідача на підставі оспорюваних рішень.
Тому суд не приймає посилання позивача, щодо зміни боржника у зобов'язанні, оскільки у матеріалах справи відсутні докази.
Крім того, слід зазначити, що частиною 2 пункту 23 статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що прийняття рішення про виділ належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства. Передбачене законом право акціонерів прийняти рішення про виділ не може бути обмежене, крім випадків, передбачених законом.
Однак, позивач не навів жодної норми, яка б надавала йому право обмежувати вищезазначене виключне право загальних зборів .
Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем процедури повідомлення позивача, як кредитора про прийняття оспорюваного рішення, яка встановлена частиною 1 статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства".
Відповідач в заперечення порушення вимог частини 1 статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства" надав докази направлення письмового повідомлення позивача про прийняття загальними зборами рішення акціонерів відповідача щодо виділу, відповідне підтверджується копією опису вкладення та фіскальним чеком (т. 1, а.с. 229- 230).
Частиною 1 статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства", протягом 30 днів з дати прийняття загальними зборами рішення про припинення акціонерного товариства шляхом поділу, перетворення, а також про виділ, а в разі припинення шляхом злиття або приєднання - з дати прийняття відповідного рішення загальними зборами останнього з акціонерних товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство зобов'язане письмово повідомити про це кредиторів товариства і опублікувати в офіційному друкованому органі повідомлення про ухвалене рішення. Публічне товариство зобов'язане також повідомити про прийняття такого рішення кожну фондову біржу, на якій воно пройшло процедуру лістингу.
Також суд, вважає за необхідне зазначити, що як зазначає позивач, він був обізнаний про прийняте відповідачем рішення з оголошення в бюлетені ЦПУ і мав можливість скористатися своїм правом на пред'явлення вимог (при цьому, така можливість банком, як забезпеченим кредитором, не втрачена і тепер).
Суд вважає безпідставним посилання позивача на підстави щодо визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф" про виділ з товариства від 30.11.2015р. , у зв'язку із невиконанням вимог частини1 статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства".
Проте суд, не приймає таке посилання позивача, вважає його необґрунтованим та безпідставним та таким спростовується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним та скасування вищезазначених рішеннь загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф".
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнає позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення від 30.11.2015 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про виділ з Приватного акціонерного товариства "Термолайф" юридичних осіб та визнання недійсним рішення від 15.02.2016 року загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Термолайф", про затвердження розподільчого балансу та про випуск акцій товариства з метою конвертації частини акцій товариства в акції створюваних товариств і про порядок такої конвертації, необґрунтованими та такими, що спростовується матеріалами справи, у зв'язку із цим відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір у разі відмові у позові покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.06.2016 р.
Суддя ОСОБА_5