ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.06.2016Справа №910/4979/16
За позовомПриватного підприємства "Нітрохім Інжинірінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАДІНІ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Ганна Олександрівна
провизнання недійсним договору
суддя Усатенко І.В.
Представники:
від позивача не з»явився
від відповідача Аніпко С.В. (за дов.)
від третьої особи не з'явились
На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.06.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Нітрохім Інжинірінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАДІНІ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі № 836 від 18.03.2013 з підстав невідповідності його вимогам цивільного законодавства України, що полягають у неправомірності реєстрації та відчуження 1/2 частини об'єкту, порушенні порядку вчинення нотаріальних дій та наявності ознак удаваного правочину.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.03.2016 порушено провадження у справі № 910/4979/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 06.04.2016.
05.04.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли документи позивача на виконання вимог ухвали суду, що долучені до матеріалів справи.
05.04.2016 через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 06.04.2016 представник відповідача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 06.04.2016 розгляд справи відкладено на 16.05.2016.
Представником позивача в судовому засіданні 16.05.2016 подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить доповнити позовні вимоги вимогою про визнання недійсним та скасування запису про право власності номер 378571 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобіної Ганни Олександрівни, індексний номер: 964286 від 18.03.2013 року.
Позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобіну Ганну Олександрівну, оскільки рішення в даній справі може вплинути на її права та обов'язки.
Представники сторін подали спільне клопотання про продовження строків розгляду спору.
Ухвалою суду від 16.05.2016 залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобіну Ганну Олександрівну; продовжено строк вирішення спору; розгляд справи відкладено на 30.05.2016.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 30.05.2016 позивач надав докази направлення позовної заяви з додатками на адресу третьої особи та додаткові докази; надав додаткові пояснення до позову, відповідно до яких зазначає наступне. В результаті укладення двох правочинів 18.03.2013 та 19.03.2013 до ТОВ "Тадіні" перейшло право власності на 1/1 частку власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Київ. вул. Житньоторзька, буд. 10. За твердженням позивача, сторони при укладенні вказаних правочинів мали на меті купівлю-продаж не двох ? часток, а 1/1 об'єкту нерухомості.
Станом на дату вчинення договорів купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 18.03.2013 та від 19.03.2013, податкові зобов'язання ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" погашені не були, таким чином на момент відчуження нерухомого майна ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" вимагалася згода Дніпродзержинської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області на його реалізацію. Докази надання згоди фіскального органу на відчуження нерухомого майна боржника, активи якого перебувають в податковій заставі, в матеріалах нотаріальної справи відсутні, що свідчить і про відсутність такої згоди. Крім того, позивач зазначає, що при відчуженні ? частки за оспорюваним договором частка або частина нежитлової будівлі загальною площею 3797,1 кв.м. по вул. Житньоторзька, 10 в м. Києві не була виділена у встановленому законом порядку.
За твердженням позивача, під час укладення оспорюваного правочину та його реєстрації були порушені вимоги цивільного законодавства України, зміст правочину не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 № 55 "Про затвердження Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна", Податкового кодексу України, як актів цивільного законодавства, у зв'язку з чим на підставі ч.1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України, оспорюваний правочин має бути визнаний судом недійсним.
В судове засідання 30.05.2016 представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
У судове засідання, призначене на 30.05.2016, з'явився представник позивача, який підтримав подану через канцелярію суду заяву про зміну позовних вимог (предмету позову).
Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Вищезазначена заява, за своєю правовою природою являється заявою про зміну предмету позову була подана до початку розгляду справи по суті, а тому приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 30.05.2016 розгляд справи відкладено на 09.06.2016.
В судове засідання 09.06.2016 представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судове засідання 09.06.2016 з'явився представник відповідача, який надав письмовий відзив на позов. Відповідно до наданого відзиву відповідач проти позову заперечує з наступних підстав. Внаслідок того, що ліквідатор позивача звернувся із позовними вимогами поза межами строку, визначеного ст.. 20 Закону України від 14.05.1992 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", поза процедурою, визначеною даною нормою спеціального закону та без наявності визначених законом підстав, - у нього відсутнє право на звернення з даним позовом.
Щодо відсутності істотної умови договору у вигляді кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, відповідач зазначив, що спірний договір передбачає набуття права власності на ідеальну частку від цілого об'єкту без виділу частки, та таке відчуження не пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки не є істотною умовою договору в силу ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України. Крім того, відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.
Відповідач зазначає, що твердження позивача про порушення нотаріусом Порядку вчинення нотаріальних дій та наявність податкової застави є безпідставними, оскільки відповідно до запису № 2 Витягу № 48062572 від 12.10.2015, 26.03.2013, тобто вже після відчуження за спірним договором від 18.03.2013 ? частки нерухомого майна за № 13594497 було зареєстровано податкову заставу на майно ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" згідно акту опису від 18.03.2013 № 15. На час вчинення нотаріальних дій 18.03.2013 та реєстрації права власності покупцем, було зареєстровано податкову заставу на майно позивача згідно акту опису № 6/1 від 04.13.2013 (зареєстрована 14.03.2013 № 13572824), з якого вбачається, що відчужуване майно не включено до акту опису та не перебуває в податковій заставі.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
встановив :
18 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нітрохім Інжинірінг", що пізніше змінило свою організаційно-правову форму на приватне підприємство "Нітрохім Інжинірінг", (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тадіні" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, який був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., зареєстровано в реєстрі за №836.
Відповідно до п. 1 даного Договору Продавець передає у власність, а Покупець приймає 1/2 (одну другу) частку нежитлової будівлі, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Житньоторзька (площа Житньоторзька), будинок 10 (надалі - Об'єкт або Нежитлова будівля).
Відповідно до опису об'єкта, нежитлова будівля (літера А), загальною площею 3797,10 (три тисячі сімсот дев'яносто сім цілих десять сотих) кв.м.
За заявою власника відчужується 1/2 (одна друга) частка нежитлової будівлі площею 1898,55 (одна тисяча вісімсот дев'яносто вісім цілих п'ятдесят п'ять сотих) кв.м.
Відповідно до п.2 Договору вищевказане нерухоме майно належить ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" на праві приватної власності на підставі Свідоцтва, виданого 20.02.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Драною Н.М. за реєстровим №107, та зареєстроване в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01.08.2012 року в реєстровій книзі №203п-171, номер запису №9898-П. Реєстраційний номер 37273140.
Право власності на вказану частку нежитлової будівлі зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 1349196, сформованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 23551380000, номер запису про право власності 378006.
Згідно вищевказаного Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, загальна площа нежитлової будівлі складає 3797,10 кв.м., площа 1/2 частки нежитлової будівлі складає 1898,55 кв.м.
Відповідно до п. 3 даного Договору оціночна (ринкова) вартість вищевказаної нежитлової будівлі в цілому, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Житньоторзька (площа Житньоторзька), будинок 10, згідно Звіту про незалежну оцінку нежитлової будівлі, складеного ДП "Фінексперт" 11.03.2013 року, становить 3360000,00 гривень 00 копійок без ПДВ.
Оціночна (ринкова) вартість 1/2 (однієї другої) частки нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Житньоторзька (площа Житньоторзька), будинок 10 (десять), згідно Звіту про незалежну оцінку нежитлової будівлі, складеного ДП "ФІНЕКСПЕРТ" 11.03.2013 року, становить 1680000,00 гривень 00 копійок без ПДВ.
Згідно з п.4 оспорюваного Договору продаж 1/2 частки вищевказаної нежитлової будівлі вчинено за 2016000 гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ - 336000 гривень 00 копійок, які Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАДІНІ" зобов'язується сплатити на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "НІТРОХІМ ІНЖИНІРІНГ" протягом 20 банківських днів з дня укладання цього Договору, про що Сторони стверджують своїми підписами на цьому Договорі.
Пунктом 5 договору визначено, що відсутність обтяжень рухомого майна (податкова застава) перевірено в Єдиному реєстрі обтяжень рухомого майна, витяги №40153958, 40154074, сформовані приватним нотаріусом Насобіною 18.03.2013 року. Відсутність будь-яких заборон, арештів, обтяжень та інше на нежитлову будівлю перевірено на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об»єктів нерухомого майна, індексний номер документа 1348693, 1348782, 1348812, сформовані приватним нотаріусом Насобіною 18.03.2013 року.
У п. 6 спірного Договору зазначено, що нежитлова будівля оглянута Покупцем до підписання цього договору. Істотних недоліків, які б перешкоджали її використанню за призначенням, під час огляду нежитлової будівлі не виявлено.
Відповідно до п.8 спірного Договору, Сторони сповіщають та підтверджують, що на момент укладання та підписання цього договору у відчужуваній нежитловій будівлі відсутні будь-які добудови, прибудови, перебудови, реконструкції, самовільне перепланування, які підлягають обов'язковому узаконенню та проведенню державної реєстрації, а також загальна площа нежитлової будівлі дійсно є 3 797,10 (три тисячі сімсот дев'яносто сім цілих десять сотих) кв.м. У разі якщо повідомлена інформація не відповідає дійсності, Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Сторони дійшли згоди, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки нежитлової будівлі. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового та доказового значення та визнаються Сторонами такими, за якими згода не була досягнута (п. 10 договору).
Згідно з п.12 Договору, право власності на придбану 1/2 частки нежитлової будівлі у Покупця виникає з моменту підписання даного договору, нотаріального посвідчення та державної реєстрації, незалежно від факту розрахунку між Сторонами.
Договір зареєстрований в реєстрі за №836.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджує, що спірний договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі № 836 від 18.03.2013 підлягає визнанню недійсним судом з підстав невідповідності його вимогам цивільного законодавства України, що полягають у неправомірності реєстрації та відчуження 1/2 частини об'єкту, порушенні порядку вчинення нотаріальних дій та наявності ознак удаваного правочину.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.. 204 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Щодо тверджень позивача про те, що спірний договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі № 836 від 18.03.2013 було укладено при наявності податкової застави, містить ознаки удаваного правочину та завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд зазначає наступне.
В пункті 5 спірного договору встановлено, що відсутність обтяжень рухомого майна (податкова застава) перевірено в Єдиному реєстрі обтяжень рухомого майна, Витяги №40153958, 40154074, сформовані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. 18.03.2013 року.
Відсутність будь-яких заборон, арештів, обмежень, обтяжень та інше на нежитлову будівлю перевірено на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, індексний номер документа 1348693, 1348782, 1348812, сформовані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. 18.03.2013 року.
Порядок вчинення нотаріальний дії нотаріусами України, визначений Наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. 1.1 п.1 глави 2 розділу II Порядку (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору), правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.
Як вбачається з матеріалів справи, власником нерухомого майна - ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" для вчинення нотаріальної дії щодо відчуження нерухомого майна, було надано Свідоцтво, видане 20.02.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Драною Н.М. за реєстровим № 107, а також Витяг №35023051 про державну реєстрацію прав, виданого 01.08.2012 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 37273140).
Рішення про продаж ? частки об»єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, позначеної діт «А» у технічному паспорті загальною площею - 3797,1 кв.м., що знаходиться за адресою м.Київ, Подільській район, вул.. Житноторзька, буд. 10 прийняті загальними зборами учасників товариства «Нітрохім Інжинірінг» 14.02.2013 року, та 15.03.2014 року.
Крім того, нотаріусом було перевірено відсутність заборони відчуження нерухомого майна та його арешту. Відсутність будь-яких заборон, арештів, обмежень, обтяжень та інше на нежитлову будівлю перевірено на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, індексний номер документа 1348693, 1348782, 1348812, сформовані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. 18.03.2013 року. Даний запис міститься в тексті Договору. Обтяження рухомого майна (податкова застава) перевірено в Єдиному реєстрі обтяжень рухомого майна, Витяги №40153958, 40154074, сформовані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. 18.03.2013 року.
Згідно вказаної інформації будь-які заборони, арешти, обмеження, обтяження та застави, на дату вчинення нотаріальної дії щодо відчуження об'єкту нерухомого майна відсутні.
Відповідно до Постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №804/7401/14 від 20.06.2014 за позовом Дніпродзержинської об»єднаної державної податкової інспекції до ТОВ «Нітрохім інжирінг» про стягнення 453631, 49 податкового боргу встановлено, що податкова заборгованість у відповідача виникла 28.06.2013 року. Податковий борг по податку на додану вартість в розмірі 21822,61 грн. виник з 29.10.2013 по 05.04.2014 року. Борг у сумі 5387,74 грн. виник в результаті не сплати чергової частини розстрочених податкових зобов»язань на підставі рішення №14 від 01.03.2013 та договору №16 від 01.03.2013. Податковий борг з податку на прибуток в розмірі 57342,83 виник за період з 18.10.2013 по 31.10.2014 року. Податковий борг у сумі 374466,05 грн. виник за період з 30.06.2013 по 28.02.2014.
Тобто податковий борг виник після укладання оспорюваного договору.
Так, відповідно до Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №48062572 від 12.10.2015, наданого позивачем, вбачається, що на час вчинення нотаріальної дії 18.03.2013 було зареєстровано податкову заставу на майно ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" згідно Акту опису № 6/1 від 04.03.2013. Податкову заставу зареєстровано в Реєстрі 14.03.2013 за №13572824. В матеріалах справи наявна копія Акта № 6/1 від 04.03.2013, з якого вбачається, що відчужуване нерухоме майно, не є об'єктом обтяження та не включено до опису майна, що підлягає податковій заставі.
Крім того, відповідно до запису № 2 Витягу № 48062572 від 12.10.2015, 26 березня 2013, тобто вже після відчуження предмету Договору купівлі-продажу 1/2 частки від 18.03.2013 та реєстрації права власності за покупцем - ТОВ "Тадіні", за №13594497 було зареєстровано податкову заставу на майно ТОВ "Нітрохім Інжинірінг" згідно Акту опису від 18.03.2013р. № 15. В матеріалах справи наявна копія Акта № 15 від 18.03.2013, з якого вбачається, що відчужуване нерухоме майно, не є об'єктом обтяження та не включено до опису майна, що підлягає податковій заставі.
За обома записами звернення стягнення не зареєстровані.
Таким чином, твердження позивача про порушення нотаріусом Порядку вчинення нотаріальних дій та наявність зареєстрованої в Державному реєстрі податкової застави Дніпродзержинської ОДПІГУ ДФС у Дніпропетровський області спростовані матеріалами справи.
Крім того, відповідно до п.7 спірного Договору, Продавець (позивач у даній справі) свідчить, що:
- до укладення цього договору нежитлова будівля іншим особам не відчужена;
- нежитлова будівля під забороною (арештом) та в заставі, податковій заставі не перебуває;
- нежитлова будівля, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана;
- щодо нежитлової будівлі відсутні судові спори;
- обтяжень, а також будь-яких прав чи вимог у третіх осіб щодо нежитлової будівлі немає, як у межах, так і за межами України.
Якщо повідомлена інформація не відповідає дійсності, Покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на нежитлову будівлю.
Щодо тверджень позивача про наявність ознак удаваного правочину, оскільки укладаючи оспорюваний правочин сторони фактично приховали інший правочин, а саме: купівлю-продаж 1/1 об'єкту нерухомості, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
З урахуванням вищевикладеного, а також тверджень позивача фактично вбачається, що між сторонами склались ті ж таки відносини купівлі-продажу, однак предметом договору виступає інший об'єкт. Тобто між сторонами виникла правовідносини щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Саме купівля-продаж нерухомого майна і є предметом оспорюваного договору. Таким чином, відносини мають регулюватись тими ж таки нормами чинного законодавства, що не може бути підставою для визнання правочину недійсним та застосування ст. 216 ЦК України.
Крім того, пунктом 17 спірного договору сторони визначили, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує в собі інший правочин і укладається на вигідних для сторін умовах які не є результатом впливу помилки, обману, насильства або інших тяжких обставин.
Відповідно до пункту 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:
використання всупереч законові державної або комунальної власності;
незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);
відчуження викраденого майна;
виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);
виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;
приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;
виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;
незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;
використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
У діях сторін судом не встановлено ознак, наявність яких відповідно до ст. 207 ГК України, є необхідною передумовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Судом також не встановлено факту невідповідності в момент вчинення спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у позовній заяві.
Твердження позивача про те, що спірний договір не містить істотної умови договору щодо кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, не може бути підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 18.03.2013, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до ч.6 ст. 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номеру.
Оскільки спірний договір купівлі-продажу передбачав набуття відповідачем права власності на ідеальну частку від цілого об'єкту без виділу частки в натурі, та таке відчуження не пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки не є істотною умовою договору в силу ст. 120 ЗК України та ст.. 377 ЦК України.
В пункті 4 Листа Верховного Суду від 01.03.2015 "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 р зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 6 ст. 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Установивши, що позивач (продавець за договором купівлі-продажу нежилого приміщення) не є власником спірної земельної ділянки та що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв'язку з відсутністю в указаному договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 р. у справі N 6-194цс14).
Крім того, відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договір) недійсними" за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.
В постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 р. у справі N 6-253цс16 сформульовано позицію відповідно до якої, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним з підстав відсутності у ньому посилань на кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться відчужуваний об'єкт.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови спірного договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Відповідач у відзиві на позов зазначив про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що строк позовної давності позивачем пропущений. В обґрунтування своєї заяви про застосування стооку позовної давності, відповідач посилається на встановлений ст. 20 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" строк межах якого ліквідатор може звернутись з позовом про визнання правочину недійсним, а саме: протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство.
Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Оскільки, за заявленими вимогами позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, не надано доказів порушення своїх прав та інтересів укладенням оспорюваного договору, то в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 18.03.2013, зареєстрованого в реєстрі за № 836, та про визнання недійсним та скасування запису про право власності номер 378571 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобіної Ганни Олександрівни, індексний номер: 964286 від 18.03.2013 року, слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.06.2016
Суддя Усатенко І.В.