ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.06.2016Справа №910/6191/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України";
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України";
про стягнення 4 678 281,98 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від позивача: Кость О. Г., представник, довіреність № 14-73 від 21.04.2016 р.;
Від відповідача: Онищенко І. П., представник, довіреність № 138/16 від 01.02.2016 р.
Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 4 293 077,38 грн. інфляційних втрат, 385 204,60 грн. трьох відсотків річних, 884,37 грн. пені, а також 70 174,23 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2016 року порушено провадження у справі № 910/6191/16, розгляд справи призначено на 26.04.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року відкладено розгляд справи до 26.05.2016 р.
У судовому засіданні 26.05.2016 р. оголошено перерву у справі до 07.06.2016 р. відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України.
У судовому засіданні 07.06.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у письмовому відзиві на поовну заяву.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) 29.01.2010 року було укладено договір № 2010-09-06/10-42-Р поставки природного газу (надалі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник передає покупцеві у 2010 році у власність імпортований природний газ з ресурсу 2009 року (далі - газ), в обсязі до 18,0 млн. куб. метрів, для подальшої реалізації промисловим споживачам та газорозподільним підприємствам (додаток № 3 до договору), надалі - споживачам, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що ціна за 1000 куб. м. природного газу у 2009 році становить 2 014,25 грн. без урахування податку на додану вартість (ПДВ), збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів та транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 20% - 402,85 грн., ціна газу разом з ПДВ- 2 417,10 грн.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що розрахунки за газ здійснюються покупцем грошовими коштами у гривнях шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості обсягу газу, що передається, протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання зазначеного у пункті 3.4. акту приймання - передачі газу.
На виконання умов договору, позивач, протягом 2010 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 619 491,53 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу за вказаний період.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. у справі №910/5770/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 619 491,53 грн. заборгованості, 650 708,47 грн. інфляційних нарахувань, 505 894,63 грн. три проценти річних. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 року у справі № 910/5770/13 змінено в частині стягнення інфляційних втрат. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 612 055,72 грн. інфляційних нарахувань та 68 427,72 судовий збір за подачу позовної заяви. В іншій частині рішення залишено без змін.
Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що з огляду на те, що відповідачем не виконані належним чином умови договору № 2010-09-06/10-42-Р від 29.01.2010 р., останній просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 385 204,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 293 077,38 грн., за період з 19.03.2013 по 30.06.2015 р., нараховані на заборгованість з оплати природного газу та послуг з його транспортування, з ресурсу 2009 року.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Спірні відносини виникли між сторонами як підприємствами паливно-енергетичного комплексу України, які врегульовані відповідними нормами чинного законодавства.
04.06.2011 набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011.
Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".
Згідно з пунктом 2.2 статті 2 вказаного Закону підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 2 Закону передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій нарахованих на заборгованість за природний газ.
Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону та п. 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п.2.2 не містить таких обмежень.
А тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.
При цьому, положення п. 2.1 Закону носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст.1 Закону, а не право на списання.
Посилання ж у п. 2.2. ст.2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
А тому, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п.2.2 Закону не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.
Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, спожитий у період з 01.01.1997 до 01.01.2011.
Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" втратив чинність 30.06.2012.
Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, які були нараховані останнім на заборгованість за природний газ, спожитий у період з січня по грудень 2010 року, після втрати Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до п. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
З позовної заяви вбачається, що позивач має намір після закінчення строку дії Закону, стягнути на свою користь інфляційні втрати та 3% річних.
Суд вважає, що позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 ЦК України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 25.05.2016 р. у справі № 10/6858/13, від 18.05.2016 р. у справі 910/9899/13, від 29.03.2016 р. у справі № 910/6416/13.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" був прийнятий з метою вирішення проблеми боргів, що накопичилися між підприємствами паливно-енергетичного комплексу та поліпшення фінансово-економічного стану в паливно-енергетичному секторі економіки, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 385 204,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 293 077,38 грн. задоволенню не підлягають.
У відзиві на позовну заяву відповідач, зокрема, зазначив про сплив строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість позовна давність застосуванню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної
скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги
рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи
апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Мандриченко
Дата складання рішення 13.06.2016 р.