14 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Касьяна О.П., Савченко В.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2015 року, -
У березні 2013 року позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що укладений між ними та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк» іпотечний кредитний договір №2.08072595 та договір іпотеки від 10 липня 2008 року містять несправедливі умови та є таким, що укладені під впливом помилки, у зв'язку із чим на підставі положень ст. ст. 203, 215, 229, 230 та ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», просили суд визнати їх недійсними.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
У поданій касаційній скарзі скаржники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2015 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що іпотечний кредитний договір та укладений на підставі нього договір іпотеки містять всі необхідні дані про умови кредитування, а банк у письмовій формі надав позивачам вичерпну інформацію про умови кредитування.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача в обґрунтування недійсності кредитного договору на обставини, які стосуються виконання умов кредитного договору, не можуть бути підставою для визнання самого кредитного договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір про іпотечний кредит надавався для рефінансування кредитного боргу, а тому не є споживчим кредитом та на нього не розповсюджуються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», при цьому позивачам була надана вся інформація про продукт «Кредит під заставу нерухомості»/ «Рефінансування під заставу нерухомості, що є у власності Позичальника».
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 липня 2008 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» та позивачами укладено договір про іпотечний кредит № 2.8072595, за яким банк надав позивачам кредит у сумі 38000 доларів США на строк користування 240 місяців, а позичальники зобов'язались повернути наданий кредит та сплатити проценти за його користування в розмірі 10,5 річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці. В якості забезпечення виконання зобов'язань. Взятих на себе позичальниками за кредитним договором, 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 і Банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Згідно з ч.1 ст.626 договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи з вимог ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання укладених договорів недійсними з урахуванням того, що вони містять всі істотні умови.
При цьому, відсутні і правові підстави вважати, що зазначені договори містять несправедливі умови, передбачені ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист споживачів», що є підставою для визнання їх недійсними, враховуючи не споживчий характер укладеного кредитного договору.
Безпідставним є також посилання скаржника на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу недійсності укладених правочинів, а також на необґрунтованість висновків суду щодо надання кредиту у валюті зобов'язання, оскільки спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваних рішень.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що кредит був наданий у валюті зобов'язання, що підтверджується висновком експертизи № С-253 від 16 жовтня 2015 року. При цьому, згідно виписки по особовому рахунку ОСОБА_4 кошти в сумі 156346 грн 58 коп. позичальник внесла на свій поточний рахунок № НОМЕР_1, а відповідач за платіжним дорученням вказану суму перерахував на транзитний рахунок за розрахунками з позичальником в АКБ «Аркада» на погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 29/03 від 11 липня 2005 року.
Касаційна скарга зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовує.
Згідно положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Розглядаючи спір та переглядаючи його в апеляційному порядку суди попередніх інстанцій вірно встановили фактичні обставини по справі, надали їм належну правову оцінку, правомірно застосували норму права, яка застосовується до даних правовідносин, обґрунтовано та законно дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2015 року відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Попович
О.П.Касьян
В.О.Савченко