09 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
СитнікО.М., Євтушенко О.І., ЗавгородньоїІ.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року їй та ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 667 кв. м по АДРЕСА_1. Рішенням виконкому Радомишльської міської ради народних депутатів від 12 травня 1999 року № 162 за позивачкою закріплено вказану земельну ділянку. Вказувала, що ОСОБА_5 проживає АДРЕСА_2 та порушує правила добросусідства, вчиняє дії, що перешкоджають позивачці користуватися належною їй земельною ділянкою.
Ці суперечки тривають з 1996 року, з приводу чого ОСОБА_4 зверталася до Радомишльської міської ради Житомирської області та правоохоронних органів щодо протиправних дій відповідачки.
Просила усунути перешкоди у користуванні виділеною їй земельною ділянкою площею 667 кв. м шляхом заборони суміжному землекористувачу - ОСОБА_5: вчиняти дії з переміщення паркану у бік земельної ділянки позивачки; виорювати та засаджувати зазначену земельну ділянку; викидати гілля, зілля та сміття на вказану земельну ділянку; підкопувати стовпчики паркану та допоміжних споруд, що може спричинити їх руйнуванню; знесення паркану по всій довжині земельної ділянки; вчиняти дії з переміщення паркану у бік земельної ділянки позивачки.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 667 кв. м із загальної площі 2 382 кв. м, розміщену біля будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 7, 8).
Також встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласником будинку по АДРЕСА_2.
Згідно з державним актом серії НОМЕР_1, виданим 18 травня 2010 року на підставі рішення Радомишльської міської ради Житомирської області від 25 березня 2009 року, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0500 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (а. с. 105).
Згідно з державним актом серії НОМЕР_2, виданим 18 травня 2010 року на підставі рішення Радомишльської міської ради Житомирської області від 25 березня 2009 року, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0605 га по вул. Великій Житомирській у м. Радомишлі Житомирської області з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 106).
Між сторонами тривалий час існує спір з приводу користування суміжними земельними ділянками.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За вимогами ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Частиною 1 ст. 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з вимогами ст. ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження порушень прав позивачки відповідачем, ОСОБА_4 надала суду фотографії та відеозаписи із зображеннями зруйнованого паркану, фотокопії скарг і заяв до правоохоронних органів.
Разом з тим, за результатами проведених перевірок причетність ОСОБА_5 до вчинення зазначених дій доведено не було. Опитувані з даного приводу сусіди інформації щодо неправомірних дій відповідачки відносно майна ОСОБА_4 не підтвердили.
Суди обґрунтовано відмовили у позові, оскільки ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів наявності обставин, на підставі яких можна зробити висновок про вчення відповідачкою перешкод у користуванні виділеною позивачці земельною ділянкою.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судами надана відповідна оцінка, на правильність висновків судів такі доводи не впливають та їх не спростовують.
Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Ситнік О.М., Євтушенко О.І., ЗавгородняІ.М.