іменем україни
30 травня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Остапчука Д. О., АмелінаВ. І., Євтушенко О. І.,
провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Черкаської міської ради, третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, ОСОБА_6, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2016 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, у якому зазначала, що вона як спадкоємиць 1/5 частини будинковолодіння № АДРЕСА_1 має право на 160,2 кв. м присадибної земельної ділянки. Проте рішенням Черкаської міської рада від 24 липня 2008 року № 4-554 за ОСОБА_5 визнано право власності на 407 кв. м присадибної земельної ділянки біля будинку № АДРЕСА_1, до якої увійшла і та частина земельної ділянки, право на яку належить їй.
Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати незаконним п. 1.15 рішення Черкаської міської рада від 24 липня 2008 року № 4-554, згідно з яким за ОСОБА_5 визнано право власності на 407 кв. м присадибної земельної ділянки біля будинку № АДРЕСА_1; скасувати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_5
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 необхідно відхилити з огляду на наступне.
Статтею 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_7, яка є рідною бабою позивача, купила у ОСОБА_8 1/5 частки будинковолодіння № АДРЕСА_1, з відповідною частиною споруд. За будинковолодінням рішенням № 22 Черкаської міської ради від 14 січня 1981 року зареєстрована земельна ділянка загальною площею 801 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. Спадкоємцем майна за законом після смерті ОСОБА_7 був її чоловік ОСОБА_9, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. ОСОБА_9 прийняв спадщину, так як проживав весь час з померлою ОСОБА_7, але документально не оформив спадщину.
ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_9 успадкувала 1/5 частини будинковолодіння № АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних споруд. Співвласниками будинковолодіння крім неї є ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_5, яким належить відповідно 23/50 та 17/50 часток будинковолодіння.
Загальна площа земельної ділянки під будинковолодінням становить 820 кв. м, із яких ОСОБА_5 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 15 вересня 2008 року належить 407 кв. м, а ОСОБА_6 згідно з державним актом на право власності на землю серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 2008 року належить 343 кв. м., решта 70 кв. м залишилось в користуванні ОСОБА_9
Вважаючи, що частка земельної ділянки, що залишилась у користуванні ОСОБА_9 не відповідає його частці у будинковолодінні, ОСОБА_4 як спадкоємець нерухомого майна після смерті ОСОБА_9, просила задовольнити позов.
За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та за змістом ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Із матеріалів справи вбачається, що на момент відкриття спадщини в 2012 році у спадкодавця ОСОБА_9 у користуванні знаходилось 70 кв. м земельної ділянки. Такий розмір земельної ділянки було визначено суміжними землекористувачами в 2008 році, коли всіма власниками будинковолодіння було підписано акт розподілу земельної ділянки, розташованої по вул. Кавказькій, 206 у м. Черкаси.
Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди обґрунтовано виходили із того, що позивач у суді не довела обставин, на які посилалась на обґрунтування своїх вимог.
Висновки судів ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами наданих доказів - безпідставні, оскільки висновки, зроблені судамм, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.
Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Д. О. Остапчук
В. І. Амелін
О. І. Євтушенко