Справа № 755/796/16-ц
"07" червня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаврилової О.В.,
при секретарях: Неділько Л.Л., Худяковій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернувся представник позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 з позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір дарування ? частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 06.07.2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О.М.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 липня 2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування ? частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріус Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О.М. Відповідно до п.2 договору, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 передали у власність ОСОБА_4 ? частку квартири безоплатно. Зазначена частка квартири належала позивачам в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 28.10.2008р. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зв'язку з їх віком і станом здоров'я потребують допомоги і догляду. При укладенні оспорюваного договору між сторонами була досягнута домовленість, що ОСОБА_4 довічно надаватиме батькам допомогу: буде сплачувати за житлово-комунальні послуги, надаватиме фінансову допомогу на придбання ліків та продуктів харчування, при необхідності - на лікування. Також сторони домовились, що розпорядитися частиною квартири відповідач зможе лише після смерті батьків, які до смерті проживатимуть у квартирі. Спірна квартира є єдиним житлом позивачів, і укладаючи оспорюваний договір вони мали на меті відчуження її частини на користь відповідача лише за умови довічного утримання і, якби не помилка позивачів у природі правочину та його правових наслідках, спірний договір не був би укладений. До листопада 2014 року відповідач частково виконував домовленості, надавав фінансову допомогу, але в листопаді 2014 року відповідач побив свою матір ОСОБА_2 та намагався вигнати її з дому, в листопаді 2015 року відповідач повторно побив свою матір, з листопада 2015 року позивачі самі сплачують за житлово-комунальні та інші послуги. Фінансової допомоги відповідач не надає. До укладення спірного договору та після його укладання позивачі зареєстровані та проживають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач до укладення спірного договору володів 1/4 часткою квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло. Фактичної передачі ? частки квартири не відбулося, ключів від квартири позивачі відповідачу не передавали. При укладенні оспорюваного договору дарування, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 помилялися щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оскільки вважали такий правочин договором довічного утримання. Під час укладання оспорюваного договору дарування, у позивачів було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність ОСОБА_4, позивачі передавали ? частку квартири за умови вчинення на їх користь обдарованим дій майнового та немайнового характеру. Позивачі вважають, що відсутність у них під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальників будь-яких дій майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України та є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Також представником позивачів була подана заява, в якій з посиланням на зміну відповідачем прізвища з ОСОБА_4 на ОСОБА_6, заявлено про пред'явлення даного позову до ОСОБА_3 (а.с.47).
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав, просив вимоги позову задовольнити та пояснив, що мав намір подарувати відповідачеві квартиру в обмін на догляд з боку відповідача. В подальшому відповідач почав виганяти позивача зі спірної квартири, перестав надавати матеріальну допомогу та вдавався до побиття позивача. Відповідач обіцяв, що доглядатиме - в обмін на «відписання» квартири. Конкретної домовленості не було - позивачі сподівалися на догляд з боку відповідача. Позивач бажає дожити в квартирі, щоб відповідач не виганяв позивачів. Якби позивач був обізнаний про те, що відповідач не буде доглядати позивачів, договору не було би укладено. Пенсія позивача становить 2500,00грн.-3000,00грн. Позивачі мають заощадження на смерть.
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав, просила вимоги позову задовольнити, пояснила, що є інвалідом, більше десяти років тому внаслідок ускладнень після грипу захворіла на енцефалопатію головного мозку. Для того, щоб відповідач - син позивачів, доглядав позивачів до смерті, возив до лікарні, допомагав купувати ліки, вирішила написати «дарственну». Але відповідач надавав незначні кошти, після укладення договору почав виганяти позивачів з квартири, бив позивача, яка була змушена викликати швидку та міліцію. Квартира була подарована з умовою догляду за позивачами з боку відповідача. Пенсія позивача становить 1200,00грн. на місяць. Різниці між видами договорів нотаріус позивачу не роз'яснювала. Якби позивач знала, що відповідач не буде доглядати її, не подарувала би квартиру. Конкретної домовленості між сторонами щодо догляду та надання матеріальної допомоги не було, проте позивач сподівалася на це. Позивачі мають 80000,00грн. заощаджень.
Представник позивачів в судовому засіданні просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав та пояснив, що позивачі вважали, що фактично укладають договір довічного утримання, проте помилилися щодо природи правочину. Відповідач мав надавати фінансову допомогу позивачам на лікування.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник в судовому засіданні просили в задоволення позову відмовити.
Представник відповідача надав письмові заперечення на позов (а.с.51-52) та надав у судовому засіданні пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях, додатково пояснив, що відповідач перед укладанням оспорюваного договору неодноразово возив позивачів до нотаріуса, позивачі самостійно наполягали на укладанні саме договору дарування, відповідач прийняв би будь-який договір. Передавання відповідачу ключів не здійснювалося, оскільки сторони продовжують проживати в спірній квартирі. Зазначив про відсутність сукупності підстав для визнання договору недійсним, істотні умови договору не порушені.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що в спірній квартирі проживають сторони, дружина відповідача та дві доньки. На даній час ? частки квартири належить відповідачу, а ? - донці позивачів - сестрі відповідача, яка проживає окремо в придбаній їй батьками квартирі. Нотаріус неодноразово питав у позивачів, який саме договір вони бажають укласти - купівлі-продажу, дарування чи довічного утримання. Позивачі були ініціаторами укладання договору та наполягали саме на договорі дарування, оскільки донька від них відмовилася. Відповідач надавав матері кошти за комунальні послуги - для сплати, однак виникла заборгованість. З весни 2015 року за комунальні послуги сплачує лише відповідач. Сварки з позивачами почалися з часу, коли відповідач привів до спірної квартири дружину, в якій позивачі побачили конкурентку на житло. А після реєстрації шлюбу стосунки ще більше погіршилися. Відповідач матеріально батькам не допомагав, оскільки офіційно не працевлаштований та не має зайвих коштів. Між сторонами не було жодної домовленості про надання відповідачем будь-якої допомоги в обмін на укладання договору. Батьки не потребували жодної допомоги, відповідач лише сплачував за квартиру. Від тещі відповідача привозилися продукти харчування для всієї родини, у тому числі - для позивачів, але в подальшому позивачі відмовилися від цих продуктів. Позивачі не просили надавати їм допомогу на лікування. Заробіток відповідача становив 4000,00грн.-5000,00грн.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками відповідача, що визнано сторонами в судовому засіданні.
Після укладання відповідачем 10.10.2012р. шлюбу з ОСОБА_6, відповідач змінив прізвище на ОСОБА_6 (а.с.48).
06.07.2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_4, з іншої сторони, укладено договір дарування ? частини квартири (а.с.6-7), відповідно до п.1 якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язались передати, а ОСОБА_4 зобов'язався прийняти в дарунок належну дарувальникам на праві власності ? частину квартири АДРЕСА_1
Відповідно до п.3 Договору дарування, ? частина квартири, що дарується, належить дарувальникам в рівних долях кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у м. Києві Державною адміністрацією 28.10.2008 року, згідно з розпорядженням №72-1166С від 28.10.2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 05.11.2008 року в реєстрову книгу за №4628, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.06.2012 року, реєстраційний номер майна:36978454.
Відповідно до п. 5 Договору дарування, дарунок сторони оцінюють в сумі 305622,04грн.
Також сторони підтвердили, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину (п.9 договору).
Обдарований набуває права власності на вказану частку квартири з моменту прийняття її у дарунок, нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Сторони домовилися, що під передачею відчужуваної частини квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним ключів від квартири свідчить про те, що передача речі відбулася (п.14 договору).
Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
09.08.2012р. за відповідачем зареєстровано право власності на ? частину квартири на підставі вищезазначеного договору дарування (а.с.8).
Згідно довідки форми 3, виданої 22.12.2015 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.10).
Як убачається з пояснень сторін в судовому засіданні, позивачі після укладення оспорюваного договору продовжили проживати в спірній квартирі, фактично на час розгляду справи в цій квартирі проживають сторони, дружина відповідача та її двоє дітей, одна з яких є спільною донькою відповідача та його дружини.
З наведеного вбачається відсутність фактичної передачі спірного майна позивачами відповідачу.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона є донькою позивачів та сестрою відповідача. Згідно показань свідка, ініціаторами укладення оспорюваного договору були позивачі за пропозицією відповідача укласти договір довічного утримання. Батьки повідомили свідку, що відповідач запропонував їх утримувати та доглядати. Свідок та сусідка позивачів порадили останнім укласти договір довічного утримання.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 влітку 2012 року повідомила свідка, що має намір укласти договір довічного утримання, а через декілька місяців позивач повідомила, що син її ображає та повідомила, що уклала договір дарування, але відповідач допомоги не надає. Дослівно позивач говорила свідку, що бажає укласти договір, щоб відповідач їх доглянув.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що позивач ОСОБА_1 є її рідним братом, який розповідав свідку, що здійснив дарування квартири («дарственну») сину, а до цього донці подарував пів хати в селі. Що таке «дарственна» свідку не відомо. Вважає дарування відповідачу квартири справедливим, оскільки, на її думку, позивачі повинні жити в селі та доглядати за господарством, а не заважати відповідачу жити. Також свідок показала, що з ОСОБА_2 у неї погані стосунки, що також вплинуло на ставлення свідка до ОСОБА_1
Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає на хронічні захворювання, що підтверджується випискою із амбулаторної картки №34082 (а.с.91).
Позивач ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2, 01.07.2002р. позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно (а.с.9). Також ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що до укладення оспорюваного договору їй встановили діагноз: енцефалопатія головного мозку, внаслідок ускладнень після перенесеного грипу. Відповідач в судовому засіданні не заперечував проти наявності у її матері вищезазначеного захворювання.
Отже, виходячи з віку позивачів та стану їх здоров'я, суд приходить до висновку про існування у позивачів реальної потреби в догляді за ними та наданні останнім матеріальної допомоги.
Також сторонами в судовому засіданні визнано факт того, що відчужена за договором дарування частка квартири є єдиним житлом позивачів.
Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 11.11.2015р. у справі № 6-1124цс15, виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. При вирішенні справи судам необхідно встановити чи продовжує проживати позивач у спірному будинку, чи відбулася фактична передача будинку згідно умов договору дарування (зокрема передача ключів), чи здійснює позивачка особисто оплату комунальних послуг. З'ясування зазначених обставин та їх належна оцінка мають значення для вирішення питання про те, чи дійсно позивач мала на меті безоплатну передачу відповідачу свого будинку у власність на противагу її тверджень про те, що спірний будинок є її єдиним місцем проживання.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 02.12.2015р. у справі №6-2987цс15, виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. У справі, рішення в якій переглядається, суди залишили поза увагою доводи позивача щодо відсутності у нього волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідачки належної йому частини будинку, оскільки він є особою пенсійного віку, тяжко захворів і потребував допомоги, а відповідачка запропонувала йому свою допомогу за умови переоформлення на неї частини його будинку. Укладаючи спірний договір, позивач помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачкою. Отже, не з'ясувавши всіх обставин, що передували укладенню спірного договору дарування, та залишивши поза увагою доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав застосування до спірних правовідносин положень статей 203, 229 ЦК України.
Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 03.02.2016р. у справі №6-1364цс15, згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Оцінюючи наведені вище пояснення сторін та надані докази, у тому числі показання свідків, виходячи з встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи, - похилого віку позивачів, наявності у них хронічних захворювань, у зв'язку з якими позивачі потребують стороннього догляду та матеріальної допомоги, враховуючи наявність у позивачів сподівань на отримання такої допомоги з боку відповідача внаслідок укладення з ним оспорюваного договору, що свідчить про помилку позивачів щодо природи правочину, враховуючи також відсутність фактичного виконання умов договору по передачі речі, вчинення позивачами дій по сплаті за комунальні послуги після укладення договору (а.с.68-90) та відсутність у позивачів іншого житла, суд приходить до висновку що вимога позивачів про визнання договору дарування частини квартири недійсним є законною та обґрунтованою, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 551,20грн. судового збору.
На підставі викладеного, ст. 15, 16, 203, 229, 217 ЦК України, керуючись ст. 3, 10, 11, 57-61, 88, 179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування ? частини квартири номер 79 в будинку номер 8 по проспекту Ватутіна Генерала в м. Києві, укладений 06 липня 2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О.М., зареєстрований в реєстрі за №1-1624.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 551,20грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції, а особою, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя