Справа № 569/4075/16-а
26 квітня 2016 року
Рiвненський мiський суд Рівненської області в особі судді Куцоконя Ю.П.,
pозглянувши в порядку скороченого провадження в мiстi Рiвне
спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про призначення щомісячного грошового утримання, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області, правонаступником якого є Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просить суд визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області у призначенні йому щомісячного довічного грошового утримання, а також зобов'язати відповідача призначити йому та виплачувати довічне щомісячне грошове утримання у розмірі 90% його грошового утримання без обмежень граничним розміром, починаючи з 21 листопада 2015 року за вирахуванням отриманої із цього часу пенсії за віком.
Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області подало суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, суд вважає, що наявні достатні підстави для прийняття рішення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 24 грудня 1985 року працював на посаді судді Апеляційного суду Рівненської області.
Перебуваючи на посаді судді, у зв'язку з набуттям стажу - 20 років, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, позивач отримував щомісячно таке довічне грошове утримання.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про статус суддів» позивачу було встановлено щомісячне грошове утримання судді, який має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, у розмірі 90% від середньомісячної заробітної плати судді.
31 грудня 2011 року виплату щомісячного довічного грошового утримання позивачу на період виконання обов'язків судді було призупинено через зміни у законодавстві.
З настанням у грудні 2011 року 60-річного віку позивачу була призначена пенсія по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Продовжуючи працювати, 27 березня 2014 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді Апеляційного суду Рівненської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Вказана заява надійшла до Вищої ради юстиції 07 квітня 2014 року.
З незалежних від позивача причин, лише 17 вересня 2015 року Вищою радою юстиції було внесено подання до Верховної Ради України про його звільнення з посади судді Апеляційного суду Рівненської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року № 788-VIII позивача було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі згаданої постанови Верховної Ради України 19 листопада 2015 року головою Апеляційного суду Рівненської області було видано наказ № 29 про відрахування позивача зі штату цього суду 20 листопада 2015 року.
Зі змісту подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 26 листопада 2015 року № 1 вбачається, що позивач має стаж роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, який становить 40 років 05 місяців 13 днів.
Після видання наказу про відрахування зі штату суду позивач звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області про призначення виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Листом від 04 грудня 2015 року № 418/10 управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області повідомило позивача про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213 (далі - Закон № 213).
Відмову управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області у призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання суд визнає протиправною.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, Постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України» від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою, п'ятою статті 109 Закону № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Частиною шостою статті 111 Закону № 2453-VI визначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.
Відповідно до частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Як встановлено судом, при поданні документів до управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області стаж роботи судді Василевича В.С., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 20 листопада 2015 року складав 40 років 05 місяців 13 днів.
З 01 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до статті 138 Закону № 2453-VI, які внесені Законом України № 3668-V1 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати та надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ).
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
В рішенні від 3 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» змінено визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, а саме : «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».
У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом пункту 4 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.
Також з цього дня, тобто з 3 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-V111 від 2 березня 2015 року вніс зміни до статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111), згідно з якими частина третя цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Вказаними змінами до статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 12 лютого 2015 року) встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення йому довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.
У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення.
Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції.
Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.
Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).
Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
З урахуванням вищенаведених правових норм, суд прийшов до висновку, що позивач, маючи право на відставку, звернувся у встановленому законом порядку з відповідною заявою у березні 2014 року (до набрання чинності закону №213-VIII) та мав всі законні підстави на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначення якого не може ставитись у залежність від своєчасності розгляду заяви про відставку компетентними органами.
Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.
Суд також зазначає, що при розгляді заяви позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідач повинен був керуватися положеннями вищезазначеної статті, оскільки частина друга статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не втратила чинності в частині права судді на відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.
При цьому судом встановлено, що дії відповідача при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не ґрунтуються на правильному застосуванні законів та нормативно-правових актів України, а тому підлягають визнанню їх неправомірними.
Порушене право позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке передбачене чинним законодавством України на момент виникнення даного права, підлягає захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії, зокрема, призначити та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці саме з 20 листопада 2015 року виходячи з розміру 90 відсотків заробітку працюючого судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням раніше виплаченої йому пенсії за віком.
При вирішенні спору суд вважає необхідним керуватися Законом України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції станом на 27 березня 2014 року та виходити з того, що позивач набув право на відставку 27 березня 2014 року, на день подання ним до Вищої ради юстиції України заяви про відставку, а тому норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також з того, що позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від грошового утримання судді.
Доводи Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, наведені у запереченнях на адміністративний позов, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними судом у даній постанові нормами права.
Керуючись ст.ст.11,17,18,71,160,161,162,183-2,186 КАС України, суд, -
В И Р I Ш И В :
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області, правонаступником якого є Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання.
Зобов'язати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, як правонаступника управління Пенсійного фонду України в місті Рівне Рівненської області, призначити ОСОБА_1 та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% його грошового утримання без обмежень граничним розміром, починаючи з 21 листопада 2015 року за вирахуванням отриманої із цього часу пенсії за віком.
Стягнути з Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок, що складаються із судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Куцоконь Ю.П.