Справа № 22-ц/796/7564/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Гуменюк А.І.
Доповідач - Рубан С.М.
09 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Іванченко М.М., Кабанченко О.А.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової ІриниОлександрівни про визнання правочину недійсним,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання правочину недійсним - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової І.О. про визнання правочину недійсним.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є правонаступником прав та обов'язків свого померлого брата, ОСОБА_4, який, у свою чергу, за життя 07 березня 2007 року уклав із ПАТ «Комерційний Банк «Надра» кредитний договір №12/МК/2007- 840.
Позивач зазначає, що грошові вимоги банку до спадкодавця за вказаним кредитним договором увійшли до складу спадкової маси, проте він вважає кредитний договір недійсним, оскільки відповідачем не була отримана індивідуальна ліцензія НБУ для укладання спірного правочину.
Крім того, зазначає, що спірний договір не містить умов про порядок припинення договору та відповідальність банку (всупереч ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Також зазначає, що при укладенні кредитного договору відповідач ввів позивача в оману, порушивши ст. ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім цього, на його думку, при укладенні додаткової угоди № 1 від 19 вересня 2007 року до кредитного договору відповідач порушив вимоги п.п. 2.4, 2.5, 3.2, 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.07 року № 168.
З підстав вищевикладеного, просив суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір №12/МК/2007-840, укладений 07 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Комерційний банк «Надра».
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Судом встановлено, що 07 березня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено кредитний договір №12/МК/2007-840.
Предметом даного Договору є грошові кошти в сумі 30 000,00 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів. Цілі кредитування - споживчі потреби.
19 вересня 2007 року між тими самими сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 12/МК/2007-840 від 07 березня 2007 року.
Згідно даної Угоди сторони домовились пункт 1.1. розділу 1 «предмет договору» викласти в наступній редакції: «1.1. Банк надає Позичальнику грошові кошти в сумі 38 829, 81 (тридцять вісім тисяч вісімсот двадцять дев'ять) доларів США 81 центів».
Судом встановлено, що 23 серпня 2002 року ВАТ «Комерційний банк «Надра» одержав банківську ліцензію № 21 на право здійснювати банківську діяльність. Згідно додатку до дозволу № 21-2 від 04 листопада 2005 року банк має право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с.63-65).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 27 липня 2010 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції.
28 січня 2011 року Другою Чернігівською державною нотаріальною конторою було видане Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1, брату покійного.
До складу спадщини увійшло наступне майно: автомобіль марки Renault Megan, 2007 року випуску; напівпричеп бортовий - Е, марки KOGEL, модель SN24P100/1.120, 2000 року випуску; напівпричеп-фургон марки ПР, модель PACTON TLX42199, 1991 року випуску, напівпричеп бортовий - Е, марки KRONE, модель SDP24EL, 1992 року випуску.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 12/МК/2007-840 від 07.03.2007 року в розмірі 18 825 доларів 33 центи США.
Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи позивача про відсутність у банку на момент укладення договору індивідуальної ліцензії Національного банку України на надання резиденту кредиту в іноземній валюті, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Тобто, банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, на підставі вищенаведеного доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не приймає до уваги.
Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно вимог ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Тим самим, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року у справі № 6-7ц11.
Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що доводи позивача про відсутність у договорі обов'язкових умов про порядок припинення договору та відповідальність сторін, встановлених ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», спростовуються матеріалами справи, зокрема, п. 12.1 і п. 12.2. кредитного договору, які встановлюють порядок зміни та припинення дії договору, та розділом 9, який визначає відповідальність сторін.
Крім того, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження про порушення банком п.п. 2.4, 2.5, 3.2, 3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, під час укладання додаткової угоди № 1 від 19 вересня 2007 року, оскільки спірний правочин було укладено до видання вказаної постанови, яка підлягає застосуванню під час укладення кредитних договорів із споживачами (п. 1.3.), а не під час внесення змін до них.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника.
Як вбачається з матеріалів справи, банком дотримано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача у письмовій формі про кредитні умови.
Зокрема у Кредитному договорі зазначено значення процентної ставки, порядок її обчислення; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом; права та обов'язки банку і позичальника; відповідальність сторін та інше.
Про те, що позичальник був належним чином ознайомлений з необхідною та достовірною інформацією про умови договору, свідчить підпис останнього на кожному аркуші договору (а.с.9-10).
Крім цього, підпис позичальника міститься й на графіках повернення кредиту та сплати відсотків до Кредитного договору №12/МК/2007-840 (а.с.11,13).
Пропозицій про необхідність досягнення згоди щодо інших умов, крім тих, що були погоджені сторонами, від позичальника банку не надходило.
За таких обставин, кредитний договір укладено в письмовій формі, сторонами досягнуто згоди з усіх питань, передбачених законом та пов'язаних з його виконанням, та вказаний договір належним чином виконаний банком (позичальнику надано кредит).
Таким чином, зміст договору в повному обсязі відповідає вимогам, встановленим законодавством, при укладенні договору банком дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін та підлягає виконанню.
Позичальник за життя не визнавав договір кредиту недійсним ні в цілому, ні в частині, що не оспорюється сторонами.
Пояснення представника позивача в апеляційному суді про те, що предмет договору змінився і став на 8000 дол. США більше колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки, судом першої інстанції вірно встановлено, що 19 вересня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 12/МК/2007-840 від 07 березня 2007 року, згідно якої сторони домовились пункт 1.1. розділу 1 «предмет договору» викласти в наступній редакції: «1.1. Банк надає Позичальнику грошові кошти в сумі 38 829, 81 (тридцять вісім тисяч вісімсот двадцять дев'ять) доларів США 81 центів».
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не є підставою для визнання правочину недійсним виходячи з положень статей 203 та 215 ЦК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді