08 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Юніон Стандард Банк» Кічука Олега Івановича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортіо», Публічного акціонерного товариства «Юніон Стандард Банк» про визнання нікчемними положень правочину та визнання договору поруки припиненим,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/7309/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортіо» (далі по тексту - ТОВ «Саппортіо»), Публічного акціонерного товариства «Юніон СтандардБанк» (далі по тексту - ПАТ «Юніон Стандард Банк») про визнання нікчемними положень правочину та визнання договору поруки припиненим.
Визнано положення пунктів 1.5 та 4.5 договору поруки №07/02-14-П-2, укладеного між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ОСОБА_3 10 лютого 2014 року, недійсними (нікчемними).
Визнано припиненим зобов'язання за договором поруки від 10 лютого 2014 року №07/02-14-П-2, укладеним між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ОСОБА_3
Стягнуто з ТОВ «Саппортіо», ПАТ «Юніон Стандард Банк» на користь ОСОБА_3 974,40 грн. судового збору.
Не погодившись із таким рішенням суду Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Юніон Стандард Банк» Кічук О.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що договором поруки було передбачено можливість зміни розміру обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором без його додаткового повідомлення та укладення окремої угоди, ця умова договору стала результатом домовленості сторін, а тому поручитель надав згоду на зміну основного зобов'язання.
В суді апеляційної інстанції Пінчук Ю.А. в інтересах ПАТ «Юніон Стандард Банк» апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.
В судове засідання ОСОБА_3, представник ТОВ «Саппортіо» не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 лютого 2014 року між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ТОВ «Саппортіо» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 07/02-14, за умовами якого ПАТ «Юніон Стандард Банк» відкрило ТОВ «Саппортіо» відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 2 000 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 10 лютого 2015 року (а.с.15-18).
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору проценти за користування кредитом встановлюються у договорах про надання траншу, які укладаються на підставі цього договору.
Також 10 лютого 2014 року між ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №07/02-14-П-2, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати перед банком за виконання ТОВ «Саппортіо» зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 07/02-14 від 10 лютого 2014 року та договорами про надання траншів, що укладені між кредитором та боржником (а.с.11-13).
Положеннями п. 1.5 договору поруки передбачено, що поручитель надає свою згоду на зміну (в тому числі збільшення та зменшення) обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором (зміну розміру кредиту та строків його сплати, відсотків та строків їх виплати, комісії, штрафів та інше) без повідомлення про це поручителя та без отримання додаткової згоди поручителя, а також без укладання додаткової угоди до договору поруки.
Відповідно до п. 4.5 договору поруки укладенням цього договору поручитель надає згоду на переведення боргу боржника на іншу будь-яку особу та на будь-які зміни до кредитного договору (у тому числі зміни розміру суми кредита у бік збільшення або зменшення заборгованості та строків) без внесення змін до цього договору поруки. В такому випадку зобов'язання поручителя, що виникають з умов кредитного договору (з урахуванням змін) є дійсними і не припиняються.
В подальшому, ПАТ «Юніон Стандард Банк» та ТОВ «Саппортіо», зважаючи на вказані положення договору поруки, без згоди поручителя уклали ряд додаткових договорів до договору про відкриття кредитної лінії про надання ТОВ «Саппортіо» тринадцяти траншів кредитних коштів: першого - 1 000 000,00 грн. з відсотковою ставкою 24% річних, другого - 1 000 000,00 грн. з відсотковою ставкою 26% річних, й наступних одинадцять - по 500 000,00 грн. з відсотковою ставкою 27% річних за користування кредитними коштами (а.с.48-60).
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 порушив перед судом питання про визнання нікчемними положень п. п. 1.5, 4.5 договору поруки №07/02-14-П-2 від 10 лютого 2014 року та визнання цього договору припиненим.
Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3
При цьому, ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що положення пунктів 1.5 та 4.5 договору поруки є недійсними (нікчемними) в силу ч.2 ст. 215 ЦК України, оскільки останні містять положення, які суперечать ЦК України, а саме ч.1 ст.559, ч.4 ст.1056-1 ЦК. Внаслідок внесення додатковими угодами змін до кредитного договору та збільшення суми кредиту та відсоткової ставки за користування кредитними коштами за кредитним договором без згоди й повідомлення поручителя відбулося збільшення обсягу його відповідальності, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 1 ст. 27 ЦК України визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частиною 2 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель відповідає перед кредитором у тому же обсягу, що і боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.
При цьому, права, обов'язки та обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки.
Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.5 та п. 4.5 договору поруки №07/02-14-П-2 від 10 лютого 2014 року поручитель надає свою згоду на зміну (в тому числі збільшення та зменшення) обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором (зміну розміру кредиту та строків його сплати, відсотків та строків їх виплати, комісії, штрафів та інше) без повідомлення про це поручителя та без отримання додаткової згоди поручителя, а також без укладання додаткової угоди до договору поруки. Укладенням цього договору поручитель надає згоду на переведення боргу боржника на іншу будь-яку особу та на будь-які зміни до кредитного договору (у тому числі зміни розміру суми кредита у бік збільшення або зменшення заборгованості та строків) без внесення змін до цього договору поруки. В такому випадку зобов'язання поручителя, що виникають з умов кредитного договору (з урахуванням змін) є дійсними і не припиняються.
Таким чином, підписуючи договір поруки, позивач погодився з умовами, викладеними в п. 1.5 та п. 4.5 договору поруки, що відповідає принципам, викладеним в ст..ст. 6,627 ЦК України, щодо свободи договору. При цьому, доводи ОСОБА_3 про те, що вказані умови не відповідають актам цивільного законодавства є безпідставними.
Відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 не наводить конкретних даних на користь своєї правової позиції щодо нікчемності окремих положень укладеного ним договору поруки, а лише дає загальну оцінку про можливість такої нікчемності з огляду на несприятливі для нього умови за цим договором.
Напроти норми закону про нікчемність правочину є імперативними та вимагають конкретного обґрунтування.
Ухвалюючи рішення, суд також не виклав наявність підстав про нікчемність окремих положень договору поруки та не обґрунтував свій висновок, а лише навів в мотивувальній частині загальні визначення для визнання правочину недійсним з огляду на відсутність обов'язкового погодження з поручителем змін по кредитному зобов'язанню щодо його збільшення.
Зважаючи на положення ст.1056-1 ЦК України нікчемними можуть бути лише положення правочину щодо основного зобов'язання, а не похідного від нього договору поруки.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання окремих положень договору поруки від 10.02.2014 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином у зобов'язання, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Також відповідно до роз'яснень, викладених в п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплатитощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України №6-172цс12 від 20 лютого 2013 року, № 6-97цс13 від 25 вересня 2013 року, № 6-152цс13 від 05 лютого 2014 року, № 6-3176цс15 від 17 лютого 2016 року.
Відтак, підписанням договору поруки №07/02-14-П-2 від 10 лютого 2014 року ОСОБА_3 надав згоду на подальше можливе змінення розміру боргових зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії.
На зазначене суд першої інстанції не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про припинення поруки.
Таким чином, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Юніон Стандард Банк» Кічука Олега Івановича задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль