08 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016100030001447 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кагул, Республіки
Молдови, громадянки України, зареєстрованої та
проживаючої за адресою:
АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою:
АДРЕСА_2 ,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України;
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_5 просить змінити вирок суду, та призначити їй покарання у виді штрафу.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1ст. 185 КК України, та призначене покарання у виді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднане невідбуте покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року, та остаточно за сукупністю вироків призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
В доводах апеляційної скарги обвинувачена ОСОБА_5 зазначає, що вона щиро розкаялась у вчиненому нею злочині, відсутні тяжкі наслідки від злочину так як майно повернено власнику, активно сприяла розкриттю злочину, проте, на її думку, суд не врахував цих обставин та призначив занадто суворе покарання.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що з 16 березня 2016 року і на сьогоднішній час вона проходить курс реабілітації у Київському міському благодійному центрі відновлення особистості «Ісход», а тому вважає, що це надасть їй можливість стати на шлях виправлення.
З огляду на викладене, обвинувачена ОСОБА_5 вважає, що покарання у виді штрафу буде достатнім та необхідним для її виправлення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 04 лютого 2016 року приблизно в 11 год. 00 хв., знаходячись в приміщенні торгівельної зони магазину «АТБ», розташованому по проспекту Лісовому, буд. 28 в м. Києві, намагалася таємно вчинити крадіжку чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, користуючись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, взяла з полиць товар, загальною вартістю 260 грн. 42 коп. Після цього, ОСОБА_5 , виконавши всі дії, які вважала необхідними для таємного заволодіння чужим майном, направилась до виходу з магазину, однак свій злочинний умисел до кінця не довела з причин, що не залежали від її волі, оскільки була зупинена працівниками охорони супермаркету.
Під час апеляційного розгляду обвинувачена ОСОБА_5 підтримала свою апеляційну скаргу, та просила її задовольнити, прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_5 , та правильно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна.
Висновки суду в частині доведення винуватості та кваліфікації дій ніким не оскаржуються.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченої, яка раніше неодноразово судима за вчинення злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних речовин, має незняту та непогашену судимість, та знову вчинила злочин під час іспитового строку, відсутність тяжких наслідків від злочину і реальної шкоди, оскільки майно було повернуте власнику.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд обґрунтовано визнав щире каяття обвинуваченої.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 судима 29 вересня 2014 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі, з випробуванням, встановлений іспитовий строк три роки.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 вчинила злочин 04 лютого 2016 року, тобто в період іспитового строку, призначеного за вироком Дарницького районного суду м. Києва.
А тому, відповідно до ст. 71 КК України, призначаючиостаточне покарання, яке має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, суд правильно застосував кримінальний закон і частково приєднав до покарання за новим вироком невідбуте покарання за попереднім вироком.
Доводи обвинуваченої про те, що судом першої інстанції при ухваленні вироку не було враховано її щирого каяття та того факту, що потерпілі не мають до неї жодних претензій, не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки, призначаючи покарання у виді одного року позбавлення волі в той час, коли санкція ч. 1 ст. 185 КК України передбачає покарання до трьох років позбавлення волі, суд фактично врахував ці обставини.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що доводи ОСОБА_5 про те, що суду апеляційної інстанції при призначенні покарання слід врахувати той факт, що на теперішній час вона проходить курс реабілітації у Київському міському благодійному центрі відновлення особистості «Ісход», що надасть їй можливість стати на шлях виправлення, є непереконливими.
Також, колегія суддів зазначає, що обвинувачена ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі просить суд призначити їй покарання у виді штрафу. В той же час згідно матеріалів кримінального провадження та пояснень самої обвинуваченої вона не працює. Доводи апелянта про те, що благодійний центр, в якому вона проходить курс реабілітації, в разі потреби сплатить за неї штраф, є також непереконливими та нічим не підтверджуються.
Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, колегія суддів не знаходить підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання суворим, оскільки воно призначене відповідно до санкцій ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України, та за правилами ст. 71 КК України
З огляду на викладене, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_5 покарання справедливим та таким, що буде сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчиненню нею нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаної винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3