Справа № 22-ц/796/3856/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Величко Т.О.
Доповідач - Рубан С.М.
07 червня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Кабанченко О.А., Іванченко М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, що складає 8680000 (вісім мільйонів шістсот вісімдесят тисяч) грн. або звернути стягнення на майно боржника.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1, зазначаючи, що ухвала стосується її прав та обов'язків, подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу.
Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.
Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
У суді першої інстанції позивач та відповідач у справі до початку розгляду справи по суті заявили клопотання про визнання мирової угоди та подали суду письмовий текст мирової угоди, яку вони уклали між собою, просили суд визнати мирову угоду та закрити провадження у справі.
Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди сторін, суд першої інстанції виходив з того, що умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси сторін та інших осіб, в тому числі держави.
З підстав вищевикладеного, суд ухвалив визнати мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які домовились про укладення мирової угоди на стадії судового розгляду справи на визначених ними умовах, та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, що складає 8680000 (вісім мільйонів шістсот вісімдесят тисяч) грн. або звернути стягнення на майно боржника.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - закрити.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 175 ЦПК України закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторінможе постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Виходячи із змісту вказаної статті процесуального закону, мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 та скаржник ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.05.1995 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
В провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ об'єктів спільної сумісної власності подружжя. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду.
У зв'язку з одночасним поданням позивачкою заяви про забезпечення доказів та забезпечення позову зобов'язано відповідача надати суду оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, в тому числі - те, що становить предмет мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З підстав вищевикладеного вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наявний спір про право, предметом якого є нерухоме майно, передане у власність ОСОБА_2 на підставі мирової угоди, визнаної оскаржуваною ухвалою суду від 25 вересня 2015 року.
Колегією суддів встановлено, що на день розгляду даної справи апеляційним судом рішення у справі про поділ об'єктів спільної сумісної власності подружжя судом першої інстанції ухвалено не було.
Заявник посилається на те, що за період перебування у шлюбі та спільного проживання, ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набуто спільне сумісне майно подружжя, у тому числі - нерухоме майно, щодо якого ОСОБА_3 уклав мирову угоду, без її згоди та відома розпорядився майном на власний розсуд.
В провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ об'єктів спільної сумісної власності подружжя, у тому числі - об'єктів, щодо яких визнано мирову угоду: гаражного боксу НОМЕР_1, ряд 8 в ГБК «Нива»; нежилих приміщень з №1 по №8 (групи приміщень №397) магазину непродовольчих товарів загальною площею 93,30 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1; житлового будинку №110 загальною площею 422,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,0822 гектарів, що розташована на території Київської області, АДРЕСА_3.
При вирішенні позову про розірвання шлюбу питання щодо поділу спільної сумісної власності подружжя не вирішувалось.
Однак, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі на підставі ст. 175, 206 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув, не з'ясував думку всіх заінтересованих осіб щодо можливості визнання мирової угоди, та дійшов передчасного висновку, що даною угодою не порушуються права, свободи чи інтереси інших осіб.
До суду в якості третьої особи ОСОБА_1 не залучали.
З підстав вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як постановлена з порушенням процесуального закону з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді