7 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.
при секретарі Клінчук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» про припинення поруки,
встановила:
у вересні 2014р. ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 111 868,91 доларів США, що еквівалентно 1 393 723,97грн., та з кожного відповідача по 1827грн. судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 27 квітня 2007р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого він є, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/2547/74/54991, відповідно до якого позичальник отримала 300 000 доларів США строком до 27 квітня 2027р. зі сплатою 12,85% річних, та зобов'язалася погашати кредитну заборгованість щомісячними платежами.
У забезпечення виконання кредитного договору 27 квітня 2007р. між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки та між банком та позичальником договір іпотеки.
20 травня 2010р. предмет іпотеки було реалізовано, а отриманні грошові кошти були направлені на погашення кредитної заборгованості.
31 травня 2010р. між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 1 про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту, відповідно до якого з 31 травня 2010р. встановлена процентна ставка за користування кредитом у розмірі 1% річних. Проте, позичальник не виконує належним чином свої зобов'язання за договором, не здійснює щомісячних платежів, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 107 262,73 доларів США, що еквівалентно 1 336 337,66грн., заборгованості за відсотками у сумі 690,59 доларів США, що еквівалентно 8 603,75грн., та пені за прострочення кредиту та відсотків у сумі 3 915,59 доларів США, що еквівалентно 48 782,56грн.
Позивач стверджував, що 4 червня 2014р. направив боржнику та поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та виконання грошового зобов'язання за договором
№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/2326/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
поруки, проте, заборгованість погашена не була.
У листопаді 2014р. ОСОБА_4 пред'явила зустрічну позовну заяву про припинення
- 2 -
поруки, посилаючись на те, що уклавши з позичальником додаткову угоду 31 травня 2010р., банк збільшив строк дії кредитного договору і сукупну вартість кредиту, що є підставою для припинення поруки.
Рішенням суду від 29 жовтня 2015р. первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник відповідача посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, так як кредит є споживчим, був отриманий для придбання квартири, яка була передана у іпотеку банку, і в даний час продана за згодою банку у рахунок погашення заборгованості. Представник відповідача стверджує, що відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборгованість стягненню не підлягає.
Також представник відповідача стверджує, що порука є припиненою, оскільки 3 вересня 2013р. банк пред'явив вимогу до поручителя про дострокове повернення кредиту протягом трьох днів з моменту отримання вимоги, проте, до суду з позовом звернувся у вересні 2014р.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 27 квітня 2007р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/2547/74/54991, відповідно до якого позичальник отримала 300 000 доларів США строком до 27 квітня 2027р. зі сплатою 12,85% річних.
У забезпечення виконання кредитного договору 27 квітня 2007р. між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки.
31 травня 2010р. між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, відповідно до якої з 31 травня 2010р. встановлена процентна ставка за користування кредитом у розмірі 1% річних, графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту викладено у новій редакції у додатках № 1, № 2 до цієї додаткової угоди, які є невід'ємною частиною додаткової угоди.
4 червня 2014р. позивач направив на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість та право банку вимагати дострокового повернення кредитної заборгованості, розмір якої доведений належними доказами.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним
- 3 -
чином відповідно до умов договору.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запечень.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту, тому позивач повинен був надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідачів.
Разом з тим, позивачем не було надано суду графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту, які є невід'ємною частиною до додаткової угоди № 1, яку банк та позичальник підписали 31 травня 2010р., що позбавляє можливості перевірити доводи позивача про невиконання позичальником належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, а також перевірити правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості позичальника.
Апеляційним судом неодноразово зверталася увага представника позивача на необхідність надання суду вищезазначених документів, оголошувалася перерва у судових засіданнях, а також відповідний лист був направлений на адресу голови правління ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», проте, вимоги суду виконані не були.
При цьому, у порушення вимог ст. 215 ЦПК України у рішенні суду не наведені відповідні розрахунки заборгованості, що позбавляє можливості апеляційний суд здійснити перевірку правильності рішення суду в цій частині.
Наявність у матеріалах справи виписки по рахунку не може бути підставою для визначення розміру заборгованості позичальника, так як суду не надано графіку погашення заборгованості, який був погоджений сторонами 31 травня 2010р., і яким сторони визначили розмір щомісячних платежів та порядок і дату їх внесення.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що додаткова угода № 1 від 31 травня 2010р. не була підписана поручителем ОСОБА_4, а позивачем до копії цієї угоди доданий листок паперу з підписом ОСОБА_4, який не має відношення до додаткової угоди, що свідчить про намагання позивача створити штучний доказ у підтвердження погодження додаткової угоди з поручителем. При цьому, суд не звернув увагу на ту обставину, що додаткова угода була укладена ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», а листок, який містить підпис ОСОБА_4, підписаний представником Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».
Ненадання суду вищезазначених документів позбавило апеляційний суд можливості визначити межі відповідальності поручителя.
Згідно ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що ненадання позивачем належних та достатніх доказів у підтвердження умов договору, який був укладений з позичальником 31 травня 2010р., а відтак і розміру заборгованості позичальника по кредитним зобов'язанням , є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповдіно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність
- 4 -
поручителя.
Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів заборгованості позичальника ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості і з поручителя ОСОБА_4
Колегія суддів вважає, що під час судового розгляду не були доведені обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при оцінці наданих позивачем доказів, тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015р. в частині задоволення первісного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: