04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" червня 2016 р. Справа№ 910/28297/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Отрюха Б.В.
від позивача: Левченко В.І. - представник
від відповідача: Гіневська - Фареник М.О. - представник
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 03.03.2016 року
у справі № 910/28297/15 ( суддя В.О. Демидов)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
про стягнення 630 431, 24 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.03.2016р. у справі № 910/28297/15 в частині стягнення основного боргу у сумі 80 840,56 грн. провадження у справі припинено.
На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 294 181 грн. 83 коп. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790 грн. 16 коп. інфляційні втрати у розмірі 223 618 грн. 68 коп. та судовий збір у розмірі 9 456 грн. 47 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не досліджено в повному обсязі обставини справи.
В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що місцевим судом неправильно визначено суму основного боргу, оскільки сторонами спору не було проведено контррозрахунок, внаслідок чого судом не було прийнято до уваги всі платежі, які були здійснені відповідачем.
Апелянт вважає, що в довідці про надходження коштів за спожиту теплоенергію ТОВ «Рада 2» за період з жовтня 2012 року по вересень 2015 року позивачем не враховані всі сплачені відповідачем кошти, оскільки позивач підтверджує отримання та зарахування 15000,00 грн., сплачених апелянтом 30.04.2014 року в рахунок заборгованості за період з 01.03.12 по 01.03.14 роки станом на 01.10.2012 рік, однак в розрахунку їх не враховує, що відповідно збільшує суму інфляційних нарахувань та 3% річних.
Крім того, апелянт зазначає, що при заповненні призначення платежу в платіжних дорученнях відповідач зазначав - за спожиту теплову енергію або за заборгованість, а тому позивач незаконно зарахував у минулий період платежі 36000,00 грн. від 27.03.2013 року, 18 000,00 грн. від 29.03.2013 року, 30000,00 грн. від 21.05.2013 року, 50000,00 грн. від 30.12.2013 року як заборгованість в період до 2012 року, що також вплинуло на розрахунок основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних.
Апелянт вважає, що неправильне визначення основного боргу та неврахування суми боргу, щодо якої припинено провадження призвели до стягнення з відповідача неправильних сум основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія встановила наступне.
01.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 2" (далі - споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - постачальник) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212, за умовами якого постачальник зобов'язався виробити поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач - отримати її та оплатити на умовах, викладених у договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Згідно з п. 2.3.1 договору споживач зобов'язався дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.
Виходячи із змісту укладеного сторонами договору, колегія приходить до висновку, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання.
Відповідно до ч.1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з додатком 1 до договору орієнтовна вартість теплової енергії, на поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 752 061,00 грн. (ПДВ 150 412,00 грн.). Всього - 902 473,00 грн.
Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до звертання-доручення про укладення договору від 01.08.2011 та додатку 2 до договору - по приладах обліку, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.
За умовами п. 9 додатку 2 до договору (Тарифи та порядок розрахунків) споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РТ-2 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п. 10 додатку 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
За змістом додатків до договору № 7560212 від 01.08.2011 р. адресою постачання є житловий будинок по вул. Срібнокільській, 12 у місті Києві.
Згідно п. 4.1 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2012. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 договору).
У зв»язку із порушенням відповідачем умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560212 від 01.08.2011 щодо своєчасної оплати використаної теплової енергії за період з 01.10.2012 по 01.10.2015, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 375 022,39 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Проте представником позивача подано докази часткового погашення відповідачем у січні 2016 року суми основної заборгованості у розмірі 80 840,56 грн. перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго", що підтверджується довідкою позивача про надходження коштів за спожиту від ПАТ "Київенерго" теплоенергію ТОВ "Рада 2", тобто в цій частині відсутній предмет спору між сторонами.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 80 840,56 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.
Таким чином, позовні вимоги складаються з вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 294 181,83 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3% річних у розмірі 31 790,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 223 618,68 грн.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, а у разі прострочення оплати товару продавець, відповідно до п. 3 цієї ж статті, має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами.
Так, між сторонами спору виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, і домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що підтверджується документами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія не приймає до уваги заперечення апелянта щодо неврахування судом першої інстанції платежів, здійснених відповідачем, виходячи з наступних підстав.
Відповідач 14.05.2013р. надіслав на адресу позивача лист № 359/02/ВИХ, який отриманий останнім 15.05.2013 року та в якому відповідач просив змінити призначення платежу коштів сплачених 09.04.2013р. у сумі 23 000,00грн., 23.04.2013р. у сумі 42 000,00грн., 29.04.2013р. у сумі 21 000,00грн., 08.05.2013р. у сумі 15 000,00грн., а саме врахувати дані в якості виконання рішення Господарського суду м. Києва від 12.06.2013р. у справі №5011-54/4478-2012р.
Таким чином, позивачем було зараховано вищезазначені кошти згідно призначення платежу вказаного відповідачем згідно листа від 14.05.2013р. № 359/02.
Як вбачається з банківської виписки, кошти сплачені відповідачем 30.04.2014р. у сумі 15 000,00грн. надійшли на рахунок позивача з наступним призначенням платежу: «О/Р 7560212. Оплата за спожиту теплову енергію, заборг. За 01.03.2012-01.03.14р.. згідно з дог.№7560212 від 01.08.2011р. за ТОВ «Рада- 2».
Таким чином, кошти сплачені відповідачем 30.04.2014р. у сумі 15 000,00грн., зараховані позивачем в погашення заборгованості згідно призначення платежу, визначеного відповідачем в платіжному дорученні, а саме за період станом 01.10.2012р.
Крім того, грошові кошти, сплачені відповідачем 27.03.2013р. у сумі 36 000,00грн., 29.03.2013р. у сумі 18 000.00грн., 21.05.2013р. у сумі 30 000.00грн., 30.12.2013р. у сумі 50 000.00грн. надійшли позивачу з призначенням платежу: «Оплата за теплову енергію згідно договору № 7560212 від 01.08.2011 року», тобто без чіткого визначення, за який період здійснюється оплата.
Так, відповідно до п.2.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 29.03.2004р. за № 377/8976 розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав.
Згідно п.2.3 Інструкції відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.
Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа "призначення платежу", оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції
Відповідно п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документ, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник визначає повноту інформації з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
Згідно п. 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.
У відповідності до п. 22.4. ст. 22 Закону України від 05.04.2001 р. № 2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при використанні розрахункового документу ініціація переказу вважається завершеною з моменту прийняття банком платника розрахункового документа до виконання.
Пунктом 30.1. ст. 30 вищезазначеного Закону визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача чи її видачі готівкою.
Згідно з п. 1.30. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку чи іншій установі - члену платіжної системи, який його обслуговує, здійснити переказ визначеної у ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача. Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок одержувача обов'язки банку з виконання доручення платника, яке полягає у здійсненні перерахування грошових коштів, вважається виконаним.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.
В подальшому всі зміни по призначенню платежу здійснюються у встановленому законодавством порядку, за взаємним погодженням між платником та отримувачем.
Тобто кошти сплачувались відповідачем і зараховувалися позивачем відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та внутрішнім положенням позивача про порядок відображення коштів, які надходять від споживачів теплової та електричної енергії від 24.06.2005р. (далі - Положення).
Згідно п. 1.3 Положення при перерахуванні коштів за електричну та теплову енергію платіжним дорученням споживач (юридична особа) в реквізиті призначення платежу" повинен надати повну інформацію, а саме: за що здійснено платіж, період споживання, підстава для сплати (номер, дата договору, рахунка, рішення (наказу, постанови, ухвали суду, мирової угоди). Якщо у призначенні платежу споживача зазначено неповну інформацію про платіж (не зазначено період споживання енергії, за який здійснено оплату; відсутні посилання на рахунок-фактуру про сплату боргу, акт звіряння тощо), кошти зараховуються як оплата найдавнішого боргу, в тому числі такого строк позовної давності якого сплинув на момент здійснення такого платежу (п. 2.5 Положення).
На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що відповідач дійсно сплачував дані кошти на рахунок позивача, однак відповідач не контролює призначення платежу з яким ці кошти були перераховані.
Таким чином, кошти сплачені 27.03.2013р. у сумі 36 000,00грн., 29.03.2013р. у сумі 18 000,00грн., 21.05.2013р. у сумі 30 000,00грн., 30.12.2013р. у сумі 50 000,00грн., зараховані в погашення заборгованості за договору згідно призначення платежу, а саме за період станом на 01.10.2012р.
На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання за договором, внаслідок чого заборгованість за використану теплову енергію становить 294 181,83 грн.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом п. 9 додатку 2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РТ-2 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Сплату за вказаними документами відповідно до п. 10 додатку 2 до договору відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 10 додатку 2 до договору відповідач повинен був сплачувати грошові кошти за спожиту теплову енергію не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 294 181,83 грн., а отже вимога позивача про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 294 181, 83 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 31 790,16 грн. 3% річних та 223 618,68 грн. інфляційної складової боргу у зв»язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов»язання за договором № 7560212 від 01.08.2012 р. за період з листопада 2012р. по вересень 2015 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 7560212 від 01.08.2012 р., вимоги позивача про стягнення 31 790,16 грн. 3% річних та 223 618,68 грн. індексу інфляції є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що припинення провадження в частині стягнення 80 840,56 грн. впливають на розрахунок інфляційної та складової частини та 3% річних, оскільки з матеріалів справи вбачається, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період з листопада 2012р. по вересень 2015 року.
Аналізуючи період, в якому була сплачена відповідачем заборгованість у розмірі 80 840,56 грн. ( січень 2016р.) та період нарахування інфляційних втрат та 3% річних (листопад2012 - вересень 2015р), колегія приходить до висновку про те, що відповідачем сплачено заборгованість за межами періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а отже і ніяким чином не можуть впливає на їх розрахунок, тому доводи апелянта є необгрунтованими.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовуються вимог позивача, не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 80, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 року у справі № 910/28297/15 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 року у справі № 910/28297/15 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/28297/15 повернути до Господарського суду міста Києва
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Б.В. Отрюх