"07" червня 2016 р. Справа № 917/2553/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
позивача -ОСОБА_1, за довіреністю № 99 від 01 жовтня 2015 року;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 9 від 01 квітня 2016 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідача (вх. № 835 П/1-6) та позивача (вх. 1059 П/1-6) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року у справі № 917/2553/15
за позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область
про стягнення 1470286,66 грн.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просить з урахуванням зменшених позовних вимог та часткових проплат, стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" суму основного боргу у розмірі 1269706,48 грн., 17039,40 грн. - 3% річних, 66518,14 грн. - пені за прострочення сплати заборгованості та 92022,64 грн. - інфляційних.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року у справі № 917/2553/15 (суддя Тимошенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково.
Провадження у справі в частині стягнення 3000,00 грн. основного боргу припинено.
Стягнуто з ТОВ "Гадячсир" на користь ПрАТ "Райз-Максимко" 1087970,85 грн. основного боргу, 47661,32 грн. пені, 13352,53 грн. 3 % річних, 14264,14 грн. інфляційних, 16319,55 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто ПрАТ "Райз-Максимко" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 8335,53 грн., сплачений платіжним дорученням №55878805 від 03 грудня 2015 року.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що постачальником не було надано покупцю повного пакету документів, зазначених в умовах договору, а ТОВ “Гадячсир”, скориставшись своїм правом, передбаченим договором та чинним законодавством призупинив оплату товару за договором, що виключає порушення законних прав позивача та тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову. Також відповідач зазначає про неналежність та недопустимість доказів, які були прийняті судом першої інстанції, оскільки надані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні не відповідають вимогам, які ставляться до первинних документів.
Позивач також з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 257013,62 грн. основного боргу за видатковою накладною № 11032 від 08 жовтня 2015 року, в частині відмови у задоволенні стягненні пені в сумі 18856,82 грн., інфляційних суму 77758,50 грн.; прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1269706,48 грн. основного боргу, 17039,40 грн. 3% річних, 66518,14 грн. пені, 92022,64 інфляційних.
Позивач вказує на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції, він звертав увагу суду на те, що оригінал спірної видаткової накладної знаходиться у відповідача, а місцевий господарський суд помилково не витребував у відповідача оригінал цього документу, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, у зв'язку з чим, на думку позивача, дійшов невірного висновку про відмову в задоволенні частини позовних вимог на суму 257013,62 грн.
Враховуючи, що апеляційні скарги відповідача та позивача стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів об'єднала зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначає, зокрема, те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення по суті спору вірно встановлено неправомірність зупинення відповідачем оплат, до того ж з моменту відкриття провадження у цій справі і до винесення судового рішення, відповідач продовжував часткове погашення своєї заборгованості за договором поставки сторін. Також просить судову колегію прийняти до уваги акт звірки взаєморозрахунків сторін, складений за результатами проведеної між сторонами відповідної звірки, на вимогу ухвал суду першої інстанції, та який підтверджує факт поставки товару за жовтень 2015 року (вх. № 3771 від 07.04.2016 р.).
Розгляд справи відкладався.
На виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року від позивача надійшли письмові пояснення, а також копії платіжних доручень, підтверджуючих суми отриманих від відповідача грошових коштів в рахунок погашення основного боргу за договором сторін (вх. № 5381 від 26.05.2016 р. та вх. № 5391 від 27.05.2016 р.).
Відповідач, на виконання вимог суду, надав довідку №448 від 07.06.2016 р. про рух коштів боржника (вх. 5813 від 07.06.2016 р.).
У призначене судове засідання представники сторін з'явились, доводи своїх апеляційних скарг підтримали у повному обсязі.
В процесі розгляду апеляційної скарги, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності судовим рішенням Зінківського районного суду Полтавської області у справі № 530/500/16-ц (номер провадження 2/530/325/16) за позовом ТОВ «Гадячсир» до ПрАТ «Райз-Максимко» про визнання договору № 198-Л від 30 січня 2015 року недійсним.
Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання, з огляду на таке.
Зі змісту постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 № 11 вбачається, що зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання договору недійсним, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи (п. 2.17).
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Отже, вказана норма, передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто, мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, і позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним в силу наведеної вимоги. При цьому, вказана норма не містить умови про її застосування, виключно за наявності тотожності суб'єктного складу сторін спору зі сторонами оспорюваного договору.
Застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору, що ще раз підтверджує безпідставність зупинення судом першої інстанції провадження у даній справі до розгляду іншої справи, предметом якої є вимоги про визнання недійсним договору.
Отже, розгляд Зінківським районним судом Полтавської області цивільної справи 530/500/16 ц (номер провадження 2/530/325/16) не може бути перешкодою для встановлення відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України істотних обставин у господарській справі № 917/2553/15 при її розгляді господарським судом.
З огляду на те, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України окрім взаємопов'язаності справ необхідною умовою для зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній господарській справі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Задовольняючи частково позовні вимоги, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки, доведеності частини позовних вимог належними та допустимими доказами, місцевий господарський суд стягнув з відповідача суму основного боргу у розмірі 1087970,85 грн., 47661,32 грн. пені, 13352,53 грн. 3 % річних та 14264,14 грн. інфляційних; провадження у справі в частині стягнення 3000,00 грн. основного боргу припинено у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 257013,62 грн., суд першої інстанції зазначив про невідповідність видаткової накладної № 11032 від 08 жовтня 2015 року на цю суму вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому відсутні докази проведення господарського операції з поставки товару на суму 257013,62 грн.
Відмовляючи у стягненні пені у розмірі 18856,82 грн., 3%річниз на суму 3686,87 грн., інфляційних на суму 77758,05 грн., місцевий господарський суд встановив невірність такого розрахунку та не відповідність його вимогам чинного законодавства та обставинам справи.
Колегія суддів щодо відмови у стягненні пені, інфляційних та 3 % річних на зазначені вище суми погоджується з висновками суду першої інстанції; рішення в частині відмови в задоволенні позову на суму 257013,62 грн. підлягає зміні, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів справи, 30 січня 2015 року між Приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець) укладений договір поставки №198-Л з додатками (т. 1 а.с. 21-27), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передавати у власність покупця молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором (пункт 1.1 договору).
Кількість молока зазначається в спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою-1 ТН (МС), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002 року, ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1 договору).
В п. 2.6. договору зазначено, що не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним покупцем, на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №З-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини.
Пунктом 5.1. договору визначено, що ціна молока встановлюється в національній валюті України - гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до абзацу 3 пункту 4.2. вказаного договору, покупець зобов'язаний проводити оплату за молоко, за ціною визначеною сторонами у додатку № 1.
Додатком №1 в протоколі погодження ціни від 30 січня 2015 року сторони визначились, що починаючи з 30 січня 2014 року встановити наступну планову закупівельну ціну за 1 тонну молока коров'ячого незбираного ДСТУ 3662-97: 1 ґатунок 5200,00 грн., 2 ґатунок 5100,00 грн., негатункове - грн. (т. 1 а.с. 25).
Згідно з п. 5.4. договору, покупець здійснює оплату за об'єм молока поставленого постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів у найближчий банківський день, наступним за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Позивачем за період часу з лютого по жовтень 2015 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 6810846,06 грн., згідно з: приймальною квитанцією №1 за період з 01.02.2015 року по 28.02.2015 року; видатковими накладними № 1151 від 10.02.2015 року, №1555 від 20.02.2015 року, № 1789 від 28.02.2015 року; приймальною квитанцією № 146 за період з 01.03.2015 року по 31.03.2015 року; видатковими накладними № 2151 від 10.03.2015 року, №2870 від 20.03.2015 року, №3234 від 31.03.2015 року; довіреністю на отримання товару № 324 від 01.03.2015 року; приймальною квитанцією № 145 за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року; видатковими накладними № 3688 від 10.04.2015 року, №3976 від 20.04.2015 року, №4506 від 30.03.2015 року; довіреністю на отримання товару № 494 від 01.04.2015 року; приймальною квитанцією № 145 за період з 01.05.2015 року по 31.05.2015 року; видатковими накладними № 4878 від 10.05.2015 року, № 5191 від 20.05.2015 року, № 5587 від 31.05.2015 року; довіреністю на отримання товару № 669 від 01.05.2015 року; приймальною квитанцією № 137 за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року; видатковими накладними № 6347 від 10.06.2015 року, № 6714 від 20.06.2015 року, № 6791 від 29.06.2015 року, № 6983 від 30.06.2015 року; довіреністю на отримання товару № 825 від 01.06.2015 року; приймальною квитанцією № 131 за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року; видатковими накладними № 7256 від 10.07.2015 року, № 7470 від 20.07.2015 року, № 7691 від 31.07.2015 року; довіреністю на отримання товару № 965 від 01.07.2015 року; приймальною квитанцією № 110 за період з 01.08.2015 року по 31.08.2015 року; видатковими накладними № 8257 від 10.08.2015 року, № 8290 від 20.08.2015 року, № 8844 від 31.08.2015 року; довіреністю на отримання товару № 1111 від 01.08.2015 року; приймальною квитанцією № 17 за період з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року; видатковими накладними № 9556 від 10.09.2015 року, № 9721 від 20.09.2015 року, № 10521 від 30.09.2015 року; довіреністю на отримання товару № 1240 від 01.09.2015 року, видатковою накладною № 11032 від 08.10.2015 року (а.с. 28-68).
Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар, непогашеним залишився борг у розмірі 1269706,48 грн.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно платіжного доручення №21507 від 22 лютого 2015 року відповідачем сплачено частину боргу у сумі 3000,00 грн., таким чином, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відсутністю в частині стягнення 3000,00 грн. основного боргу предмету спору (т. 1 а.с. 192).
Місцевим господарським судом з урахуванням сплати відповідачем частини боргу в сумі 3000,00 грн. визнано доведеним факт поставки відповідачу товару за підписаними та скріпленими печатками первинними документами в розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», таким як: приймальною квитанцією №1 за період з 01.02.2015 року по 28.02.2015 року; видатковими накладними № 1151 від 10.02.2015 року, №1555 від 20.02.2015 року, № 1789 від 28.02.2015 року; приймальною квитанцією № 146 за період з 01.03.2015 року по 31.03.2015 року; видатковими накладними № 2151 від 10.03.2015 року, №2870 від 20.03.2015 року, №3234 від 31.03.2015 року; довіреністю на отримання товару № 324 від 01.03.2015 року; приймальною квитанцією № 145 за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року; видатковими накладними № 3688 від 10.04.2015 року, №3976 від 20.04.2015 року, №4506 від 30.03.2015 року; довіреністю на отримання товару № 494 від 01.04.2015 року; приймальною квитанцією № 145 за період з 01.05.2015 року по 31.05.2015 року; видатковими накладними № 4878 від 10.05.2015 року, № 5191 від 20.05.2015 року, № 5587 від 31.05.2015 року; довіреністю на отримання товару № 669 від 01.05.2015 року; приймальною квитанцією № 137 за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року; видатковими накладними № 6347 від 10.06.2015 року, № 6714 від 20.06.2015 року, № 6791 від 29.06.2015 року, № 6983 від 30.06.2015 року; довіреністю на отримання товару № 825 від 01.06.2015 року; приймальною квитанцією № 131 за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року; видатковими накладними № 7256 від 10.07.2015 року, № 7470 від 20.07.2015 року, № 7691 від 31.07.2015 року; довіреністю на отримання товару № 965 від 01.07.2015 року; приймальною квитанцією № 110 за період з 01.08.2015 року по 31.08.2015 року; видатковими накладними № 8257 від 10.08.2015 року, № 8290 від 20.08.2015 року, № 8844 від 31.08.2015 року; довіреністю на отримання товару № 1111 від 01.08.2015 року; приймальною квитанцією № 17 за період з 01.09.2015 року по 30.09.2015 року; видатковими накладними № 9556 від 10.09.2015 року, № 9721 від 20.09.2015 року, № 10521 від 30.09.2015 року; довіреністю на отримання товару № 1240 від 01.09.2015 року.
Факт поставки відповідачу товару в жовтні 2015 року за видатковою накладною № 11032 від 08 жовтня 2015 року на суму 257013,62 грн., місцевий господарський суд визнав недоведений належними та допустимими доказами, оскільки відповідна видаткова накладна не містить обов'язкового реквізиту, визначеного Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: не містить особистого підпису, печатки або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача.
На підставі вищенаведеного суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1087970,85 грн.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду про недоведеність факту поставки позивачем товару за жовтень 2015 рік.
Так, дійсно, в матеріалах справи наявна видаткова накладна № 11032 від 08 жовтня 2015 року на суму 257013,62 грн. (т. 1 а.с. 68), яка не містить підпису уповноваженої особи відповідача на прийняття товару, а також не містить його печатки.
Проте, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінивши на підставі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази у їх сукупності та на предмет їх належності та допустимості, дійшла висновку про доведеність позивачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України проведення господарської операції з поставки відповідачу товару у жовтні 2015 року на суму 257013,62 грн.
Цей факт підтверджується наявними в матеріалах справи спеціалізованими накладними, складеними в період з 01 жовтня 2015 року по 08 жовтня 2015 рік (т. 2 а.с. 43-65).
Як вже було зазначено в цій постанові, договором сторін передбачено, що кількість молока зазначається в спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою-1 ТН (МС), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01 липня 2002 року (далі за текстом - товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1 договору).
Товарна накладна за формою N 1-ТН (МС) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприходування її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством-одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Указана накладна оформлюється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо.
Зазначені вище спеціалізовані накладні відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення Спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС)), затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01 липня 2002 року (діючої на час укладення спірного договору поставки).
В спеціалізований накладних, наявних в матеріалах справи, зазначені суб'єкти, які брали участь у переміщенні молочної сировини, відомості про вантаж, відомості про відповідальних осіб, реквізити та підписи осіб, які приймали участь у процесі перевезення молочної сировини. Спеціалізовані накладні скріплені печатками підприємств позивача і відповідача.
Крім того, факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару у жовтні 2015 року на суму 257013,62 грн. підтверджується складеним сторонами на вимогу суду першої інстанції (ухвали суду від 08 грудня 2015 року, 12 січня 2016 року, 09 лютого 2016 року) акту звірки розрахунків, який підписаний та скріплений печатками сторін (т. 2 а.с.25, 67).
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 звірки розрахунків не є первинним документом бухгалтерської звітності, проте є зведеним обліковим документом, що містить відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах.
Цей акт складено на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін і відображені в ньому дані не спростовані відповідачем.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 2.1 Постанови №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК). У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду.
Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.
Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.
З матеріалів справи свідчить, що позивач звертав увагу суду першої інстанції на відсутність в нього оригіналу спірної видаткової накладної від 08 жовтня 2015 року № 11032, в позовній заяві просив суд витребувати у відповідача відповідний оригінал накладної.
У разі необхідності, місцевий господарський суд мав можливість за клопотанням позивача, а також за власною ініціативою витребувати необхідні документи, які б підтверджували факт поставки відповідачу товару у жовтні 2015 року.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, з урахуванням приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційний суд повторно розглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами, вважає, що місцевим господарський судом не в повному обсязі з'ясовані обставини справи щодо наявності у відповідача обов'язку по сплаті суми основного боргу за отриманий товар, в тому числі за видатковою накладною № 11032 від 08 жовтня 2015 року у розмірі 247013,62 грн.
Аналізуючи докази в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що поставка молока відбулась в жовтні 2015 року і товар був отриманий ТОВ «Гадячсир», то також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми отриманого товару за видатковою накладною № 11032 від 08 жовтня 2015 року у розмірі 257013,62 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за основним зобов'язанням складає 1266706,48 грн. та підлягають задоволенню.
Щодо невиконання позивачем обов'язкової умови договору щодо передачі разом з товаром оформлених належним чином видаткових накладних, у зв'язку з чим відповідачем було призупинено оплату поставленого товару в силу вимог статті 538 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.4. договору на кожну партію молока постачальник зобов'язаний надати покупцю документи: товарну транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану накладну формою №1-ТН(МС), ветеринарне свідоцтво, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока; видаткову накладну; податкову накладну; ветеринарне свідоцтво (Ф-2), яке надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць не пізніше 3 числа поточного місяця.
Так, у п. 4 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення та товарів народного споживання по якості” №П-7, зазначено, що приймання продукції по якості та комплектності проводиться в точної відповідності зі стандартами, технічними умовами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукція, яка постачається (технічний паспорт тощо). Відсутність зазначених супровідних документів не зупиняє приймання продукції. В даному випадку складається акт о фактичної якості та комплектності одержаної продукції і у акті зазначається, які документи відсутні.
Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не надано доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, чи доказів звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів які зазначені у п. 2.4. договору, та встановлення строку для їх передання, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого ним товару, а отже звільняти відповідача від зобов'язання сплатити за поставлений товар правові підстави - відсутні.
Посилання відповідача на лист (вих. № 506 від 12 жовтня 2015 року) про повідомлення позивача про призупинення оплати за товар (а.с. 198) , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначене повідомлення датоване 12 жовтня 2015 року, а остання поставка за видатковою накладною № 11032 відбулась 08 жовтня 2015 року, тобто до направлення відповідачем цього повідомлення.
Колегія суддів вважає, що в зв'язку з тим, що відповідач не надав доказів підтверджуючих відсутність товарно-транспортної накладної Ф1-ТН та спеціалізованої товарної накладної за формою №1-ТН(МС), ветеринарного свідоцтва, не довів наявність порушення зобов'язання по передачі документів позивачем, відсутні відповідні акти та вимоги про надання документів при прийманні товару.
Положення статті 666 Цивільного кодексу України в даному випадку не дають покупцю права не оплачувати прийнятий та використаний ним товар, у зв'язку з чим відповідачем безпідставно зупинено виконання свого обов'язку по оплаті за отриманий ним товар.
До того ж, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права”, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні приймальні квитанції (прийомні квитанції).
Згідно Інструкції щодо заповнення Прийомної квитанції на закупівлю молочної сировини(форма № 3-ПК (МС)) прийомна квитанція - це документ, у якому приймальник на підставі спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць. Таким чином, без складання спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма №1-ТН (МС)) на наданні якої наполягає відповідач, неможливо скласти прийомні квитанції, копії яких містяться у матеріалах справи.
При цьому, наявні у матеріалах справи копії прийомних квитанцій (т. 1 а.с. 28, 32, 37, 42, 47, 53, 58, 63) складені у відповідності до вимог чинного законодавства, скріплені належними підписами та печатками, жодних зауважень з приводу поставки товару з боку відповідача заявлено не було.
Колегія суддів вважає, що факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковими накладними, приймальними квитанція та довіреностями на отримання товару, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору. Окрім викладеного, колегія суддів приймає до уваги факт часткової оплати, здійсненої відповідачем, що свідчить про визнання останнім зобов'язання з оплати товару та настання строку виконання даного зобов'язання.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частина 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України).
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору поставки, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 66518,14 грн. за періоди: з 20.02.2015 року по 02.03.2015 року, з 02.03.2015 року по 09.03.2015 року, з 09.03.2015 року по 20.03.2015 року, з 20.03.2015 року по 30.03.2015 року, з 30.03.2015 року по 09.04.2015 року, з 09.03.2015 року по 20.04.2015 року, 20.04.2016 року по 30.04.2015 року, 30.04.2015 року по 11.05.2015 року, з 11.05.2015 року по 20.05.2015 року, з 20.05.2015 року по 01.06.2015 року, з 01.06.2015 року по 09.06.2015 року, з 09.06.2015 року по 20.06.2015 року, з 20.06.2015 року по 30.06.2015 року, з 30.06.2015 року по 08.07.2015 року.
Місцевим господарським судом, зробивши власний розрахунок, стягнуто з відповідача пеню у розмірі 47661,32 грн.
Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що зроблений судом першої інстанції розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за прострочення в оплаті молока Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, від суми простроченого платежу за кожний день поставки.
Статями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства, у зв'язку з чим місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 47661,32 грн. пені.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача:
- 3% річних в сумі 17039,40 грн. за періоди: з 20.02.2015 року по 02.03.2015 року, з 02.03.2015 року по 09.03.2015 року, з 09.03.2015 року по 20.03.2015 року, з 20.03.2015 року по 30.03.2015 року, з 30.03.2015 року по 09.04.2015 року, з 09.03.2015 року по 20.04.2015 року, 20.04.2016 року по 30.04.2015 року, 30.04.2015 року по 11.05.2015 року, з 11.05.2015 року по 20.05.2015 року, з 20.05.2015 року по 01.06.2015 року, з 01.06.2015 року по 09.06.2015 року, з 09.06.2015 року по 20.06.2015 року, з 20.06.2015 року по 30.06.2015 року, з 30.06.2015 року по 08.07.2015 року, з 08.07.2015 року по 09.07.2015 року, з 09.07.2015 року по 20.07.2015 року, з 20.07.2015 року по 30.07.2015 року, з 30.07.2015 року по 10.08.2015 року, з 10.08.2015 року по 20.08.2015 року, з 20.08.2015 року по 31.08.2015 року, з 31.08.2015 року по 09.09.2015 року, з 09.09.2015 року по 21.09.2015 року, з 21.09.2015 року по 30.09.2015 року, з 30.09.2015 року по 12.10.2015 року, з 08.10.2015 року по 19.10.2015 року;
- інфляційних в сумі 92022,64 грн. за періоди: з 09.03.2015 року по 20.03.2015 року, з 09.03.2015 року по 20.04.2015 року, з 11.05.2015 року по 20.05.2015 року, з 09.06.2015 року по 20.06.2015 року, з 09.09.2015 року по 21.09.2015 року.
Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, наявність обов'язку погашення боргу, місцевий господарський суд, дійшовши висновку про невідповідність зробленого позивачем розрахунку нарахувань, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України діючому законодавству, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних, стягнув 3% річних у розмірі 13352,53 грн. та інфляційних на суму 14264,14 грн.
Суд першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, дійшов обґрунтованого висновку про невірність розрахунку, зробленого позивачем, оскільки нарахування пені, 3% річних та інфляційних ним зроблено по мірі зростання заборгованості відповідача після кожної поставки товару та з урахуванням проплат відповідача, а не по кожній накладній окремо, не вірно визначено початок перебігу строку прострочення по кожній видатковій накладній,
Розрахунок позивача інфляційних зроблений без урахувань рекомендацій постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, де роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”).
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (пункт „2” листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/950/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ”).
Таким чином, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних в інформаційно-пошуковій системі «Законодавство», враховуючи вищенаведені правові позиції, вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні в сумі 14264,14 грн. та 13352,53 грн. 3 % річних.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.
Колегія суддів враховує той факт, що апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції тоді, коли неправильність рішення можна усунути без його скасування, не змінюючи його суті, і зміна стосується окремих частин рішення, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру присудженої суми, розподілу судових витрат тощо.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині присуджених до стягнення суми основного боргу та судового збору за подання позову, оскільки така зміна не зачіпає основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов'язків сторін спору.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про прийняття рішення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України в постанові мають бути зазначені, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Судовий збір, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судова колегія дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1266706,48 грн. з урахуванням задоволеної судом першої інстанції частини вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 47661,32 грн. пені, 13352,53 грн. 3 % річних, 14264,14 грн. інфляційних, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 17493,73 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за подання апеляційної скарги, то судова колегія виходить з наступного.
Як вже було зазначено, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та стягнула з відповідача, в тому числі суму основного боргу за жовтень 2015 року у розмірі 257013,62 грн. Вказана сума становить 17,78% від загальної суми основних вимог.
З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами та доповненнями), здійснення арифметичного розрахунку, судова колегія дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3854,58 грн.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року у справі № 917/2553/15 змінити в частині стягнення основного боргу та судового збору за подання позовної заяви та викласти в цій частині резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька,47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,37300, ідентифікаційний код 33460268) на користь Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область,37240, ідентифікаційний код 30382533) 1266706,48 грн. основного боргу, 17493,73 грн. судового збору за подання позовної заяви.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька,47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область,37300, ідентифікаційний код 33460268) на користь Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область,37240, ідентифікаційний код 30382533) 3854,58 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повна постанова складена 10.06.2016 р.
Головуючий суддя Камишева Л.М.
Суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Тихий П.В.