04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" червня 2016 р. Справа№ 910/32313/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.; за участю представників сторін:
від позивача: Лизуненко А.В. - представник за довіреністю № 161 від 01.04.2016; Дмітрішин Д.М. - представник за довіреністю № 166 від 11.04.2016;
від відповідача: Сергєєва В.С. - представник за довіреністю б/н від 16.02.2016;
від третьої особи 1: не з'явились;
від третьої особи 2: Музичук Л.В. - представник за довіреністю № 27- 43967/15 від 09.11.2015;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 у справі № 910/32313/15 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д"
за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору на стороні відповідача - ОСОБА_7
за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (надалі - відповідач) про визнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.12.2014 року між відповідачем (як фактором) та позивачем (як клієнтом) було укладено договір факторингу № 3 (надалі - договір факторингу). При цьому, позивач вказує, що укладення договору факторингу відбулося з порушенням вимог законодавства, а саме на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та Тарифного комітету ПАТ "Укрбізнесбанк" від 07.11.2014 за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); з перевищенням повноважень, а тому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 було залучено до участі у справі ОСОБА_7, оскільки вказана особа є майновим поручителем щодо виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором №А15 від 29.02.2008 року, право вимоги за яким ПАТ «Укрбізнесбанк» продав ТОВ «Велес-Д».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 позов задоволено в повному обсязі: визнано недійсним договір факторингу № 3 від 04.12.2014; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 347 від 04.12.2014; зобов'язано ТОВ "Велес-Д" повернути ПАТ "Український Бізнес Банк" документи; стягнуто з ТОВ "Велес-Д" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 654,00грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, 07.04.2016 відповідач (згідно відтиску вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.05.2016.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 розгляд справи було відкладено на 07.06.2016.
24.05.2016 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу відступати на користь третіх осіб право вимоги, набуте відповідачем на підставі спірного договору факторингу.
26.05.2016 представником відповідача через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано письмові пояснення щодо заяви позивача про забезпечення позову, в яких просить відмовити в задоволенні даної заяви через необґрунтованість.
Разом з цим судом апеляційної інстанції встановлено, що подана заява не містить належного обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та не містить посилання на докази, які підтверджують, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду з урахуванням предмета позову у даній справі.
При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
А тому судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову з підстав її необґрунтованості.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні 07.06.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Третя особа 1 в судове засідання 07.06.2016 не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, однак через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду в день судового засідання подала письмові пояснення, в яких просила рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові в повному обсязі.
Представник третьої особи 2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третьої особи 1, яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання (письмові пояснення якої містяться в матеріалах справи), за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення третьої особи 1, заслухавши пояснення присутніх учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.12.2014 між відповідачем та позивачем було укладено договір факторингу № 3. Відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач продає (переуступає) відповідачу право вимоги до ОСОБА_8, які включають в себе кредитний договір (надалі - кредитний договір), а відповідач приймає такі права вимоги та зобов'язується передати фінансування в розпорядження позивача за плату, майновим поручителем якого є ОСОБА_7. Тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки майнового поручителя ОСОБА_7, в зв'язку з чим суд залучив залучити до участі в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7.
Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складала 4 669 802,98 грн. (п. 1.1.4. договору факторингу).
Згідно п. 2.1. договору факторингу відповідач надає фінансування позивачу в національній валюті України в сумі 46 698,03 грн.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем було відступлено на користь відповідача право вимоги сплати ОСОБА_8 на користь відповідача кошти у розмірі 4 669 802,98 грн., натомість за відступлене право вимоги у зазначеному розмірі відповідач здійснив на користь позивача оплату коштів у розмірі 46 698,03 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вказаного договору факторингу між сторонами було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (посвідченим 29.02.2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Моложавим В.Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 347), який посвідчений 04.12.14 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1839.
З матеріалів справи також вбачається, що постановою правління Національного банку України від 25.12.2014 року № 844 ПАТ «Український Бізнес Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.12.2014 року № 164 з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ «Український Бізнес Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Постановою правління Національного банку України від 23.04.2015 року № 265 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Український Бізнес Банк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.04.2015 року № 87 з 24.04.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український Бізнес Банк».
Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Так, з матеріалів справи видно, що робочою комісією ПАТ «Укрбізнесбанк» з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів, що є нікчемними з підстав, визначених ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон), було встановлено наступне.
04.12.2014 виконуючим обов'язки Голови Правління ПАТ «Укрбізнесбанк» Оксенюком С. Г. підписано від імені ПАТ «Укрбізнесбанк» договір факторингу № 3, на виконання якого ПАТ «Укрбізнесбанк» відступило на платній основі компанії ТОВ «Велес-Д» право вимоги за Кредитним договором № А15 від 29.02.2008, укладеним між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_8, в розмірі 4 669 802,98 грн., майновим поручителем якої є третя особа 1.
При цьому, одночасно з підписанням договору факторингу № 3 від 04.12.2014 складено акт приймання-передачі прав вимоги (додаток 2) та акт приймання-передачі документів (додаток 3).
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
На виконання вказаного положення Закону уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрбізнесбанк» Бобчуком І.П. проведено службове розслідування обставин укладення договору факторингу № 3 від 04.12.2014 року.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що за результатом проведення службового розслідування встановлено, що укладення договору факторингу відбулось з порушенням вимог законодавства, а саме:
- на підставі підробленого протоколу спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та Тарифного комітету ПАТ «Укрбізнесбанк» від 07.11.2014 року;
- за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки);
- з перевищенням повноважень (одноособово, без колегіального рішення Правління ПАТ «Укрбізнесбанк»), у зв'язку з чим позивач просив суд визнати недійсними договір факторингу № 3, укладений 04.12.2014 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (посвідченим 29.02.2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Моложавим В.Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 347).
Відповідно до частини 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно з пунктами 1, 3 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор - приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.
Положеннями статтей 512 - 515 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора (відповідача) надати первісному кредитору (позивачу) майнову компенсацію замість отриманого права вимоги.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Також, як вже раніше зазначалось, за договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні здійснено продаж на користь відповідача права вимоги заборгованості ОСОБА_8 (майновим поручителем якої є третя особа 1) за кредитним у розмірі 4 669 802,98 грн. за ціною, що складає 46 698,03 грн.
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
На законодавчому рівні поняття «звичайна ціна» визначено у пункті 14.1.71 Податкового кодексу України, і зокрема, це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
Відповідно до ст. З Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. У цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
Згідно із ст. ст. 12, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень.
Так, відповідно до звіту про оцінку права грошової вимоги за кредитним договором, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Ако- Експерт» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 16646/14, виданий Фондом державного майна України 04.07.2014), ринкова вартість права вимоги банку за кредитним договором № А15 від 29.02.2008 року у вигляді вартості предмета забезпечення (квартири площею 87,2 кв.м.) перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 97 відсотки:
- розмір відступленого права вимоги - 4 669 802,98 грн;
- ринкова вартість відступленого права вимоги - 1 738 611,65 грн;
- ціна продажу - 46 698,03 грн;
- процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості - 2,69 %.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07/08- 15/РД1 ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором № А15 від 29.02.2008 року, перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 97 відсотки.
А тому суд апеляційної інстанції вважає (з урахуванням правомірного висновку про недійсність договору факторингу) обґрунтованою вимогу позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги як такого, що був укладений на виконання договору факторингу.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не приймає доводи позивача про те, що договір факторингу №3 від 04.12.2014 року має бути визнаний недійсним з підстав укладення його з порушенням вимог законодавства, а саме на підставі підробленого протоколу спільного засідання Комітету управління активами і пасивами та Тарифного комітету ПАТ «Укрбізнесбанк» від 07.11.2014 року та з перевищенням повноважень (одноособово, без колегіального рішення Правління ПАТ «Укрбізнесбанк»), оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи, зокрема, постановою про закриття кримінального провадження від 22.10.2015, відповідно до якої, кримінальне провадження № 12015050500001 167 відносно посадових осіб позивача закрито у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб позивача складу кримінального правопорушення. При цьому, доводи позивача про оскарження вказаної постанови без надання доказів такого оскарження (з посиланням лише на копію скарги на постанову про закриття кримінального провадження без доказів надсилання її до суду та ухвали про її прийняття), не приймаються судом апеляційної інстанції як необгрунтовані.
Щодо доводів апелянта, що балансова вартість безнадійних кредитів на момент прийняття рішення про списання за рахунок резерву дорівнює нулю, а тому твердження позивача, що реалізація активів здійснена за заниженою вартістю не відповідає дійсності, судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07/08- 15/РД1 ринкова вартість права вимоги банку за кредитним договором № А15 від 29.02.2008 року, як зазначалось раніше, перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 97 відсотки. При цьому доказів оскарження вказаного звіту відповідачем не надано.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апелянта про необхідність залучення до перевірки правочинів лише аудиторів, а не оцінювачів, як було здійснено уповноваженою особою, оскільки відповідно до ст. 37 спеціального Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, на підставі п.7 ч. 2 ст. 38 Закону, залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших). А тому дане твердження відповідача відхиляється як необґрунтоване, з урахуванням змісту ст. 38 Закону, якою передбачено право, а не обов'язок уповноваженої особи залучати до роботі у процесі здійснення тимчасової адміністрації.
Щодо доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи первинних документів за кредитним договором як на підставу для відмови в позові, суд апеляційної інстанції такі доводи не приймає, оскільки саме такі документи були передані за актом приймання-передачі документів, (додаток № 2 до договору факторингу № 3 від 04.12.2014) відповідачу. І на це звертає увагу суду апеляційної інстанції третя особа 1. Більше того, ані відповідачем, ані третьою осою І наявність такої заборгованості не заперечується та не спростовується.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину (ст. 203 Цивільного кодексу України), зокрема, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і моральним принципам суспільства.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, за змістом ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним (п. 2.5.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про визнання недійсним договору факторингу № 3, укладеного року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес-Д» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наведених підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прямо передбачає нікчемність правочинів будь-якого виду, у тому числі й про відступлення права вимоги, у разі наявності визначених у ч. З цієї норми підстав, тоді як у силу ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, не зважаючи на обставини визнання його недійсним судом або виконання його сторонами. Натомість обов'язок сторін повернути одна одній одержане на виконання нікчемного правочину, передбачений як ч. 1 ст. 216 ЦК України, так і ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 21 березня 2016 року у справі №922/3258/15).
Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що згідно акту приймання-передачі документів до договору факторингу № 3 від 04.12.2014 року, укладеного в якості додатку № 3 до договору факторингу № З від 04.12.2014 року, ПАТ «Укрбізнесбанк» передало, а ТОВ «Велес-Д» прийняло ряд документів згідно переліку.
За таких умов вимога позивача про зобов'язання повернути документи, визначені акту приймання-передачі документів до договору факторингу № З від 04.12.2014 (з урахуванням його недійсності) правомірно задоволена судом першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський СУД,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 у справі № 910/32313/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва 04.03.2016 у справі № 910/32313/15 - без змін.
3. Матеріали справи № 910/32313/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
Повний текст постанови складено 10.06.2016.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді С.А. Гончаров
О.М. Гаврилюк