07.06.2016р. Справа № 907/190/16
За позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк ” Київ”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір”я”, с. Солочин Свалявського району
про стягнення суми 1 217 029,80грн. заборгованості.
Суддя В.І. Карпинець
За участю представників сторін:
від позивача: не з”явився
від відповідача: ОСОБА_1 - представник за дов. від 26.07.2013р.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк ”Київ”, м. Київ (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір”я”, с. Солочин Свалявського району (далі - відповідач ) про стягнення суми 1 217 029,80грн. заборгованості.
Позивач письмовою заявою від 06.05.2016р. про збільшення розміру позовних вимог у справі №907/190/16, просить суд, крім заявленої до стягнення суми 1 217 029,80грн. основного боргу, також додатково стягнути з відповідача нараховані, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні нарахування у сумі 552 531,53грн., по періоду з 19.12.2014р. по 31.03.2016р. та три проценти річних у сумі 49 914,89грн., по періоду з 19.12.2014р. по 30.04.2016р., на суму 1 217 029,80грн. основного боргу (а.с.46 - 48) та з долученням до даної заяви, зокрема: доказів у підтвердження доплати суми 9 036,70грн. судового збору із збільшеного розміру позовних вимог (а.с.49), розрахунків інфляційних нарахувань та трьох процентів річних (а.с.50-51) та доказів у підтвердження надсилання відповідачеві зазначеної заяви про збільшення позовних вимог з додатками до неї (а.с. 63-65).
У дане судове засідання представником відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 24.05.2016р. у справі №907/190/16 (а.с.133), подано до справи письмовим клопотанням від 07.06.2016р. (а.с.134), докази у підтвердження обставини надсилання 27.05.2016р. позивачеві письмової заяви від 23.05.2016р. про застосування позовної давності, з додатками до неї (а.с. 135-136).
У дане судове засідання позивач свого уповноваженого представника не забезпечив та будь-які письмово - викладені позиції щодо обставин, зазначених відповідачем, в особі його уповноваженого представника, як у письмовому відзиві від 17.05.2016р. на позовну заяву, так і у письмовій заяві від 23.05.2016р. про застосування позовної давності, на вимогу суду, зазначену в ухвалі від 24.05.2016р. у справі №907/190/16, суду не подав та не повідомив про причини неподання.
Позивач у підтвердження позовних вимог посилається на обставини, зазначені у позовній заяві від 24.03.2016р. (а.с. 5-9) та у заяві від 06.05.2016р. про збільшення позовних вимог (а.с. 46-48) та з посиланням на їх підтвердження долученими до справи доказовими матеріалами.
Зокрема, посилається на ту обставину, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 позов прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сузір'я" про розірвання Договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007р. та зобов'язання ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок Банку грошові кошти в сумі 3 586 757,45грн. було задоволено частково. Зобов'язано ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок Банку грошові кошти в сумі 1 217 029,80 грн. для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва. Дане рішення господарського суду набрало законної сили 18.12.2014р., після його перегляду Львівським апеляційним господарським судом відповідно до постанови від 18.12.2014р. у справі № 5008/1137/2012. Після набрання рішенням господарського суду законної сили та з метою його виконання, 30.03.2015р. господарським судом був виданий відповідний наказ. Постановою ВДВС Свалявського РУЮ 21.04.2015р. відкрито виконавче провадження ВП № 47297232, а Боржнику надано строк для добровільного виконання наказу господарського суду до 28.04.2015р.. Постановою ВДВС Свалявського РУЮ 14.05.2015р. закінчено виконавче провадження ВП № 47297232 на підставі ч. 3 ст. 75 Закону України „Про виконавче провадження", а виконавчий документ повернутий суду.
У зв”язку з неможливістю виконання органом ДВС рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. по справі №5008/1137/2012 в частині зобов'язання ТОВ “Сузір'я” перерахувати на рахунок банку 1 217 029,80грн., Банк звернувся до господарського суду Закарпатської області із заявою про зміну способу виконання рішення суду від 26.09.2014р. в частині зобов'язання ТОВ “Сузір'я” перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ “Київ” суму 1 217 029,80грн., постановивши ухвалу про стягнення з ТОВ “Сузір'я” на користь ПАТ "АКБ “Київ” 1 217 029,80грн..
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.10.2015р. у справі №5008/1137/2012, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2016р. по справі №5008/1137/2012, заява Банку була залишена без задоволення.
Станом на даний час боржник своє зобов'язання по перерахуванню коштів не виконав. За таких обставин, за період з 19.12.2014р. по 31.03.2016р. заборгованість боржника за інфляційними нарахуваннями становить 552 531,53грн., а за період з 19.12.2014р. по 30.04.2016р. заборгованість зі сплати трьох процентів річних становить 49 914,89 грн.
З урахуванням вищезазначеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 1 217 029,80грн. основного боргу, а також суму 552 531,53грн. інфляційних втрат та суму 49 914,89 грн. трьох процентів річних, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує повністю з посиланням на обставини, зазначені у письмовому відзиві від 17.05.2016р. на позовну заяву (а.с.67-70) та у письмовій заяві від 23.05.2016р. про застосування позовної давності (а.с.102-106) та з посиланням на їх підтвердження долученими до справи доказовими матеріалами.
Зокрема, посилається на існування рішення господарського суду Закарпатської області по справі №5008/1137/2012, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і у даній справі №907/190/16, та просить суд припинити провадження у даній справі відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 80 ГПК України. Крім того, представник відповідача з посиланням на вимоги ст.267 ЦК України, просить суд застосувати при вирішенні даного спору позовну давність і відмовити позивачу у задоволенні позову.
Строк розгляду спору продовжувався, відповідно до вимог ч.3 ст. 69 ГПК України, на підставі ухвали суду від 24.05.2016р. по справі №907/190/16 (а.с.133).
Розгляд справи відкладався та у розгляді справи оголошувалась перерва, відповідно до вимог ст. 77 ГПК України.
У судовому засіданні 07.06.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі доказові матеріали та заслухавши пояснення представника відповідача, суд
Між позивачем та відповідачем 20.04.2007р. був укладений Договір про організацію спорудження об'єкта будівництва (Договір організації будівництва).
Відповідно до п. 1.1. Договору організації будівництва, Управитель, який діє в інтересах довірителів Фонду фінансування будівництва (ФФБ), замовляє Забудовнику збудувати належної якості багатоквартирний житловий будинок за адресою м. Ужгород, вулиця Д. Климпуша, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування (квартири) довірителям ФФБ у власність. При цьому, Управитель взяв на себе зобов'язання забезпечити своєчасне фінансування будівництва за рахунок грошових коштів, отриманих у довірчу власність за укладеними з довірителями договорами про участь у ФФБ.
Довірителями ФФБ виступили як фізичні особи, так і ПАТ „АКБ „Київ", в особі Святошинської філії, інвестувавши в будівництво 750 239,00грн. власних коштів.
Оскільки, Забудовник не виконав взяті на себе зобов'язання, а саме, не завершив у визначені строки будівництво об'єкта інвестування, довірителі вирішили скористатись своїм правом вийти з ФФБ та отримати внесені кошти.
У такому випадку, згідно Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", правил ФФБ та умов договорів укладених із довірителями, Банк, як управитель ФФБ, зобов'язаний виплатити довірителям кошти на умовах та у порядку визначених Правилами фонду.
Так, відповідно до п. 3.5. Правил ФФБ, для досягнення визначеної довірителями мети управління коштами ФФБ, Управитель в порядку та в строки встановлені у договорі про організацію спорудження об'єкта будівництва, перераховує Забудовнику не менш ніж 90% від залучених в управління коштів довірителів. Решту грошових коштів але не більше ніж 10% від залучених в управління коштів довірителів, Управитель спрямовує для формування оперативного резерву.
Управитель сформував оперативний резерв у максимально дозволеному обсязі 10% від залучених коштів 90% залучених коштів були перераховані управителю.
Згідно правил ФФБ, кошти довірителів повертаються зі спеціально створеного рахунку оперативного резерву. Кошти оперативного резерву були використані на розрахунки з довірителями, які першими звернулись із заявами про вихід з Фонду фінансування будівництва.
Пунктом 5.4.4 Правил ФФБ виду А передбачено, що у випадку недостатності коштів оперативного резерву для повернення довірителю коштів, Забудовник на письмову вимогу Управителя зобов'язаний перерахувати на рахунок ФФБ відповідну суму. Виплата коштів довірителю не може здійснюватись за рахунок власних коштів Управителя.
У зв'язку з тим, що в оперативному резерві кошти для повернення довірителям відсутні, позивач звертався до відповідача, із письмовими вимогами про перерахування коштів для розрахунку із довірителями. Проте, такі вимоги залишались без належного виконання.
Згідно ч. 2 ст. 20 Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", при відкріплені від довірителя об'єкта інвестування Управитель ФФБ зобов'язаний виплатити довірителю кошти на умовах та у порядку, визначених Правилами ФФБ. Крім того, відповідно до ч. 9 вищезазначеної статті для ФФБ виду А виплата коштів довірителю не може здійснюватись за рахунок інших ФФБ або власного майна Управителя.
У відповідності до ст. 18 Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", у разі невиконання Забудовником умов договору Управитель має право вимагати розірвання договору та повернення Забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об'єкта коштів, вимагати відшкодування заподіяних Забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями у зв'язку із розірванням договору про участь у ФФБ, здійснювати інші заходи щодо виконання Забудовником своїх зобов'язань за Договором, які визначені цим Законом.
За таких обставин, рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.10.2013р. у справі №5008/1137/2012 за позовом прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та ПАТ „АКБ банк „Київ" до ТОВ „Сузір'я" про розірвання Договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007 та зобов'язання ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок Банку грошові кошти в сумі 3 586 757,45 грн., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014р., було розірвано Договір про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20.04.2007р., укладений між ТОВ„Сузір'я" та ПАТ„АКБ „Київ".
Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014р. рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.10.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014р. в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ТОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ "Київ" кошти, необхідні для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва, в сумі 3.586.757,45 грн. скасовано з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
При новому розгляді справи, рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2015р., позов прокурора задоволено частково. Зобов'язано ТОВ „Сузір'я", перерахувати на рахунок ПАТ „АКБ „Київ" 1 217 029,80грн. коштів, необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва.
Відповідно, вищевказаним судовим рішенням підтверджено наявність зобов'язання відповідача по перерахуванню на рахунок позивача коштів, необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва у сумі 1 217 029,80грн..
На підставі ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Після набрання рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 законної сили та з метою його виконання, 30.03.2015р. господарським судом був виданий наказ № 5008/1137/2012.
Постановою ВДВС Свалявського РУЮ 21.04.2015р. відкрито виконавче провадження ВП № 47297232, а Боржнику надано строк для добровільного виконання наказу господарського суду до 28.04.2015р.
Постановою ВДВС Свалявського РУЮ 14.05.2015р. закінчено виконавче провадження ВП № 47297232 на підставі ч. 3 ст. 75 Закону України „Про виконавче провадження", а виконавчий документ повернутий суду.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 07.07.2015р., скарга Банку на дії ВДВС Свалявського РУЮ залишена без задоволення.
Відтак, з огляду на неможливість виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014 у справі № 5008/1137/2012, позивач звернувся до останнього із заявою про зміну способу та порядку його виконання.
Однак, як ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.10.2015р., так і постановами Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. та Вищого господарського суду України від 22.02.2016р. у справі № 5008/1137/2012, заява позивача залишена без задоволення.
Оскільки, відповідач зобов'язання по перерахуванню на рахунок позивача коштів у сумі 1 217 029,80грн., необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва, належним чином не виконав, позивач звернувся до господарського суду з позовом (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача загальної суми 1 819 476,22грн. (в тому числі сума 1 217 029,80грн. основний борг, сума 552 531,53 грн. інфляційні втрати та сума 49 914,89 три проценти річних).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи, зокрема, рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 підтверджено наявність зобов'язання відповідача перерахувати на рахунок позивача коштів у сумі 1 217 029,80грн., необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва. Вказане зобов'язання випливає, зокрема, з умов Договору від 20.04.2007р. про організацію спорудження об'єкта будівництва (п. 3.2.7. Договору), вимог Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (ст. 11, 18, 20 Закону), а також вимог Правил ФФБ виду А, пунктом 5.4.4. яких передбачено, що у випадку недостатності коштів оперативного резерву для повернення довірителю коштів, Забудовник на письмову вимогу Управителя зобов'язаний перерахувати на рахунок ФФБ відповідну суму.
В той же час, відповідач не надав доказів, які б підтвердили виконання зобов'язання про перерахування на рахунок позивача відповідної суми коштів.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи розрахунків індексу інфляції, за період з 19.12.2014р. (дата набуття рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 законної сили) по 31.03.2016р. (а.с.50) та трьох процентів річних, за період з 19.12.2014р. по 30.04.2016р. (а.с.51), позивачем нараховано відповідачеві суму 552 531,53 грн. інфляційних втрат та суму 49 914,89 грн. трьох процентів річних.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача загальної суми 1 819 476,22грн. (в тому числі сума1 217 029,80грн. основний борг, сума 552 531,53грн. інфляційні втрати та сума 49 914,89 три проценти річних), проаналізовані судом, належним чином обґрунтовані позивачем доданими до матеріалів справи документальними доказами, відповідачем не спростовані.
Що стосується клопотання відповідача про припинення провадження по справі №907/190/16 у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з наявністю рішення господарського суду Закарпатської області по справі №5008/1137/2012, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і у даній справі №907/190/16, то суд відхиляє вказане клопотання, оскільки предметом спору по справі №5008/1137/2012 була вимога про зобов'язання відповідача перерахувати кошти необхідні для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва, в той же час, у межах справи №907/190/16, позивач просить суд стягнути з відповідача відповідну суму коштів, а також інфляційні втрати та три проценти річних.
Разом з тим, представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності, на підставі заяви від 23.05.2016р. про застосування позовної давності (а.с.102-106).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Частинами 3 - 5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається із позовної заяви, позивач фактично просить суд стягнути з відповідача суму 1 217 029,80грн. необхідну для розрахунку із довірителями фонду фінансування будівництва. В якості підстави позову позивач вказує на умови укладеного Договору від 20.04.2007р. про організацію спорудження об'єкта будівництва, укладеного між позивачем і відповідачем, вимоги Закону України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (ст. 11, 18, 20 Закону), вимоги Правил ФФБ виду А, а також на рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 (залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2015р. у справі № 5008/1137/2012), яким зобов'язано ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ„АКБ „Київ" 1 217 029,80грн. коштів, необхідних для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва.
Як випливає з рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р. у справі № 5008/1137/2012 (а.с. 21-28), задовольняючи частково позов, суд зобов'язав ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ „АКБ „Київ" кошти (1 217 029,80грн.), необхідні для розрахунків з довірителями фонду фінансування будівництва, а саме ОСОБА_2 (договір на участь у ФФБ №22/2008 від 25.04.2008р.) в сумі 347 490,50грн. та ПАТ „АКБ „Київ" (договір на участь у ФФБ №1/2007 від 14.06.2007р.) в сумі 869 539,30грн.
Крім того, вказаним рішенням встановлено, що 21.03.2012р. управитель (ПАТ „АКБ „Київ") звернувся до забудовника (ТОВ „Сузір'я") із вимогою № 25-02/899 (а.с. 23 на звороті) про розірвання договору, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями (3 960 775,60грн.), відшкодування заподіяних збитків та сплату неустойки.
У вищевказаній вимозі від 21.03.2012р. ПАТ „АКБ „Київ" вимагав від ТОВ „Сузір'я" перерахувати на рахунок ФФБ кошти необхідні для розрахунку з довірителями ФФБ, в тому числі, з ОСОБА_2 (договір на участь у ФФБ №22/2008 від 25.04.2008р.) в сумі 347 490,50грн. та ПАТ „АКБ „Київ" (договір на участь у ФФБ №1/2007 від 14.06.2007р.) в сумі 869 539,30грн..
Відповідно до п. 3.3.10 Договору від 20.04.2007р., забудовник зобов'язаний у випадку недостатності коштів оперативного резерву для виплати Довірителям у випадках зменшення обсягу підтвердженого замовлення внаслідок відмови Довірителя від участі у ФФБ, а також в інших випадках встановлених правилами ФФБ та укладеними договорами про участь у ФФБ, на першу письмову вимогу управителя, в термін не пізніше 10 (десяти) банківських днів, з дати отримання від управителя офіційного листа, перерахувати на рахунок ФФБ грошові кошти в необхідному обсязі (а.с. 18).
З вищевказаного випливає, що ТОВ „Сузір'я" мало перерахувати кошти до ФФБ для розрахунку з довірителями ОСОБА_2 та ПАТ „АКБ „Київ" у строк до 04 квітня 2012року (10 банківських днів з моменту отримання вимоги від 21.03.2012р. № 25-02/899), і, відповідно, саме з цієї дати почала спливати позовна давність по вимозі про перерахування коштів для розрахунку з вказаними довірителям, яка мала закінчитись 04 квітня 2015року. Необхідність застосування до вимог про перерахування коштів для розрахунку з довірителями фонду фінансування будівництва позовної давності, підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2015року по справі № 5008/1137/2012 (а.с. 59-62).
Згідно з ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
28 листопада 2012року прокурор Голосіївського району міста Києва в інтересах ПАТ „АКБ „Київ" звернувся з позовом до ТОВ „Сузір'я" про розірвання Договору від 20.04.2007р. про організацію спорудження об'єкта будівництва та про перерахування позивачеві суми 3 586 757,45грн., необхідної для розрахунків з Довірителями ФФБ (вказана обставина встановлена рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.09.2014р у справі № 5008/1137/2012, а.с.21-28), відповідно позовна давність по вимогам про перерахування коштів для розрахунку з ОСОБА_2 та ПАТ „АКБ „Київ" була перервана і її перебіг почався заново та закінчився 28 листопада 2015року.
В той же час, з позовом по даній справі, про стягнення з відповідача суми 1 217 029,80грн., позивач звернувся до суду лише 24 березня 2016року (а.с.5-9), тобто після спливу строку позовної давності за зобов'язанням про перерахування коштів необхідних для розрахунків з довірителями ФФБ, а саме за зобов'язанням про перерахування коштів необхідних для розрахунків з ОСОБА_2 та ПАТ „АКБ „Київ".
Що стосується вимог позивача про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 552 531,53грн. та трьох процентів річних в розмірі 49 914,89 грн., то позовна давність по стягненню вказаних сум також спливла, з огляду на наступне.
За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до п. 5.3. постанови пленуму ВГСУ „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).
Враховуючи вищевказане, та з огляду на те, що позовна давність по основному зобов'язанню (зобов'язання перерахувати кошти на рахунок фонду фінансування будівництва) спливла, спливла і позовна давність по стягненню інфляційних нарахувань та трьох процентів на підставі ст. 625 ЦК України.
Аналогічну позицію по застосуванню позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних займає і Вищий господарський суд України у постанові від 10.02. 2016р. по справі № 918/788/15.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача суми 1 217 029,80грн. основного боргу, суми 552 531,53грн. інфляційних втрат та суми 49 914,89трьох процентів річних.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене в сукупності, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, внаслідок спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69 ч.3 , 77, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Рішення суду набирає законної сили в порядку встановленому відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені вимогами ст. 93 ГПК України.
Повне рішення складено 10.06.2016р..
Суддя В.І. Карпинець