08 червня 2016 р. Справа № 903/346/16
за позовом: Управління освіти Луцької міської ради, м. Луцьк
до відповідача: Волинського державного центру естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, м. Луцьк
про стягнення 9503,26 грн.
Суддя Вороняк А.С.
секретар судового засідання Чорний С.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №161-12/1433 від 06.06.2016р.;
від відповідача: ОСОБА_2, керівник, паспорт серії АС №749524 від 05.02.2001р.
Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено.
На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не поступало.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Управління освіти Луцької міської ради звернулося з позовом до Волинського державного центру естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів про стягнення 9503,26 грн. вартості спожитих комунальних послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 20 квітня по 16 липня 2015 року було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Управління освіти Луцької міської ради (далі - Управління освіти) за період з 01.05.2011р. по 01.04.2015р.. У ході ревізії Державною фінансовою інспекцією здійснено перевірку дотримання законодавства при здійсненні операцій з оплати вартості спожитих комунальних послуг, що у ревізійному періоді здійснювались в навчальних закладах Управління освіти. Методом співставлення дат та годин проведення занять у навчальних закладах Управління освіти встановлено, що протягом періоду з 26.02.2014р. по 01.04.2015р. проводились видатки на оплату комунальних послуг (електроенергія, теплопостачання) спожитих - Волинським державним центром естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів (далі - Центр, Центр естетичного виховання). Відсутність договору оренди майна комунальної власності та договору про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг між Центром естетичного виховання та Управлінням освіти зумовила порушення чинного законодавства України. Держфінінспекцєю проведено розрахунок вартості комунальних послуг, спожитих Центром естетичного виховання за вищевказаний період, виходячи із фактично зайнятих Центром площ та періодів їх використання, яким визначено загальну суму - 9503,26 грн., в тому числі вартість послуг у 2014 р. склала 4038,64 грн., у 2015 році - 5464,62 гривень. З поданого (03.06.2016р.) позивачем додаткового правового обґрунтування слідує, що останній посилаючись на ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) та ст.224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 9503,26 грн..
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.05.2016р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 08.06.2016р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.
02.06.2016р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення(№72 від 30.05.2016р.) з додатками, в яких просять в позові відмовити, оскільки вважають, що в них відсутній обов'язок по відшкодування вартості спожитих комунальних послуг(жодних договорів з такими зобов'язаннями не укладено), Центр знаходиться державний центр естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів є бюджетною установою, коштів на такі цілі не виділялося, останні(в даному випадку) спрямовувалися на оплату праці керівника гуртка. Також зазначають, що збитки(які просить стягнути позивач) не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов.
03.06.2016р. на адресу суду від позивача надійшли додаткове правове обґрунтування заявлених позовних вимог, письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.
В судовому засіданні 08.06.2016р. представники сторін повідомили про не проведення звірки взаємних розрахунків, яку було призначено згідно ухвали суду від 24.05.2016р..
В судовому засіданні 08.06.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити.
В судовому засіданні 08.06.2016р. представник відповідача позовні вимоги заперечила з підстав викладених у запереченнях поданих до суду 02.06.2016р., в задоволені позову просила відмовити.
З урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
встановив:
Згідно статуту п.п.1-2, 4-5 Центру естетичного виховання, Волинський державний центр естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів - є позашкільним навчальним закладом. Центр є юридичною особою, веде самостійний баланс, має реєстраційний та спеціальні реєстраційні рахунки в органі управління державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України, штампи, бланки зі своїм найменуванням. Засновником Центру є Міністерство освіти і науки України. Центр входить до системи освіти України, підпорядкованої Міністерству освіти і науки України, управлінню освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації.
12.09.2014р. будо укладено угоду «Про співробітництво між адміністрацією Волинського державного центру естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів управління освіти і науки та адміністрацією комунального закладу «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №10 - професійний ліцей Луцької міської ради»(далі - Угода).
Згідно вказаної Угоди, адміністрація Волинського державного центру естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів в особі директора ОСОБА_2 з однієї сторони та в особі директора комунального закладу «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №10 - професійний ліцей Луцької міської ради» ОСОБА_3 з другої сторони, уклали угоду про наступне: адміністрація комунального закладу «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-П ступенів №10 - професійний ліцей Луцької міської ради» виділяє приміщення для роботи гуртка сучасної хореографії «Суцвіття» на 2014-2015 навчальний рік, а адміністрація ВДЦЕВ зобов'язується здійснювати оплату праці керівнику гуртка сучасної хореографії ОСОБА_4.
ОСОБА_4, працювала у Волинському державному центрі естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів на посаді керівника гуртка з повним тижневим навантаженням. Як працівник Центру вона проводила заняття з гуртківцями на базі Луцького НВК ЗОНІ І-ІІ ступенів №10 у кількості 10 годин на тиждень на підставі зазначеної вище Угоди про співробітництво.
Вказаною Угодою не обумовлено здійснення оплати за спожиті комунальні послуги, договору оренди приміщення(чи іншого договору) між комунальним закладом «Луцький навчально-виховний комплекс загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №10 та Центром естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів укладено не було.
Згідно акту ревізії фінансово-господарської діяльності Управління освіти Луцької міської ради за період з 01.05.2011р. по 01.04.2015р., Державною фінансовою інспекцією здійснено перевірку дотримання законодавства при здійсненні операцій з оплати вартості спожитих комунальних послуг, що у ревізійному періоді здійснювались в навчальних закладах Управління освіти. Методом співставлення дат та годин проведення занять у навчальних закладах Управління освіти встановлено, що протягом періоду з 26.02.2014р. по 01.04.2015р. проводились видатки на оплату комунальних послуг (електроенергія, теплопостачання) спожитих - Волинським державним центром естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів. Відсутність договору оренди майна комунальної власності та договору про відшкодування вартості спожитих комунальних послуг між Центром естетичного виховання та Управлінням освіти зумовила порушення чинного законодавства України. Держфінінспекцєю проведено розрахунок вартості комунальних послуг, спожитих Центром естетичного виховання за вищевказаний період, виходячи із фактично зайнятих Центром площ та періодів їх використання, яким визначено загальну суму - 9503,26 грн. в тому числі вартість послуг у 2014 р. склала 4038,64 грн., у 2015 році - 5464,62 гривень.
На основі вказаного Акту, позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 9503,26 грн..
Згідно приписів ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Підставою для відшкодування збитків є вина особи, яка їх заподіяла, за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями винної особи і самими збитками.
Суд зазначає, що виявлені порушення фінансовою інспекцією не впливають на спірні відносини та не можуть їх змінювати. Крім цього, згідно ст.15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” від 26.01.1993р., законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються. Суд дійшов висновку, що акт №030-22/04 від 16.07.2015р. ревізії фінансово-господарської діяльності Управління освіти Луцької міської ради за період з 01.05.2011р. по 01.04.2015р., що складений Державною фінансовою інспекцією у Волинській області є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами та не звільняє позивача від доказування заявлених позовних вимог.
Згідно п.3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. №550 (далі - Порядок) акт ревізії - документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Відповідно до п.50 Порядку, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, в тому числі, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
При цьому, господарським судом враховано, що акт ревізії не є належним доказом спричинення збитків позивачу. Суд наголошує на тому, що сам по собі акт державної фінансової інспекції не є первинним документом, в розрізі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України". Також слід визнати те, що результати ревізії не є доведеним фактом в розумінні Господарського процесуального кодексу України (та підставою для стягнення з відповідача сум збитків), оскільки акт державної фінансової інспекції фіксує лише можливе бюджетне порушення позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено суду наявність усіх елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, зокрема:
- не доведено розмір збитків (наявність збитків) щодо заявленої вимоги в сумі 9503,26 грн. (з наведених розрахунків неможливо встановити підставність розміру збитків);
- не доведено причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві;
- не доведено протиправність поведінки відповідача, як заподіювача збитків;
- не доведено вини відповідача (порушення свого обов'язку, ухиляння від виконання зобов'язання тощо).
Посилання позивача на ст.224 ГК України, не приймаються судом, оскільки у вказаній статті зазначено: «Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною», проте відповідач жодних господарських зобов'язань або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності не порушував, в силу того, що таких зобов'язань на себе не брав, жодних договорів чи угод з позивачем де зазначено про зобов'язання відшкодовувати вартість спожитих комунальних послуг не укладав.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що право чи інтерес позивача не порушені, вимоги позивача є необґрунтованими, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, а також такі, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові через необґрунтованість позовних вимог.
Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
вирішив:
у позовних вимогах Управління освіти Луцької міської ради до Волинського державного центру естетичного виховання учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів про стягнення 9503,26 грн. - відмовити.
Повний текст рішення складено
13.06.2016
Суддя А. С. Вороняк