08 червня 2016 року Справа № 914/1899/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015
у справі № 914/1899/15 Господарського суду Львівської області
за позовомКомунальної 3-ї міської клінічної лікарні
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"
про стягнення 223 421, 24 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачане з'явився
- - відповідачаЯнків В.Ю., Плесканка О.В.
В червні 2015 року Комунальна 3-тя міська клінічна лікарня звернулась до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок", в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь 119 388, 95 грн. заборгованості з орендної плати, 3 581,67грн. 3 % річних, 85 956,61 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зміну підстав позову, яка прийнята та розглянута судом; а.с.82-83).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2015 (суддя Долінська О.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 (у складі головуючого судді Юрченка Я.О., суддів: Кордюк Г.Т., Хабіб М.І.) у даній справі позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані неналежним виконанням орендарем його обов'язків в частині сплати орендної плати.
Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу касатор послався на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі № 5015/2286/12, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, встановлено преюдиціальні факти створення товариством в грудні 2003 року нової речі внаслідок проведених за згодою орендодавця (позивача) невід'ємних поліпшень орендованого майна та подальшого набуття орендарем права спільної часткової власності у розмірі частки 77/100 на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9 кв. м. по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові, що, в свою чергу, є підставою для припинення зобов'язання в частині оренди 77/100 вказаного приміщення та необґрунтованості вимог орендодавця щодо сплати товариством орендної плати за спірний період. На думку касатора, згідно вищезгаданого судового рішення та наявного у справі витягу про державну реєстрацію прав від 09.03.2012 (а.с.66) співвласниками колишнього об'єкта оренди є відповідач (частка 77/100) і Львівська міська рада (23/100), а позивач не є стороною правовідносин між співвласниками майна, оскільки право спільної часткової власності здійснюється за їхньою згодою.
Комунальною 3-тьою міською клінічною лікарнею подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.
Комунальна 3-тя міська клінічна лікарня не реалізувала процесуальне право на участь у судових засіданнях суду касаційної інстанції хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.05.2001 Комунальна третя міська клінічна лікарня (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення № 0740-В, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в орендне користування окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею 962,1 кв. м., з них підвал - 157,7 кв. м., 1-й поверх - 442,3 кв. м., 2-й поверх - 389,6 кв. м. (згідно поверхового плану, що є невід'ємною частиною договору) для використання у господарській діяльності під складські приміщення.
В пунктах 2.1, 3.3.4, 3.3.6 договору сторони узгодили, що приміщення надаються орендарю в орендне користування на умовах цього договору терміном на 10 років з 01.05.2001 по 01.05.2011. Орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату згідно встановлених орендодавцем рахунків. Після закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.
Факт передачі в оренду майна засвідчено підписаними сторонами актом приймання-передачі від 07.09.2001 (а.с.14) і сторонами під час розгляду справи не заперечувався.
Спір у справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем орендних платежів за травень, червень 2012 року, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку нараховані інфляційні втрати та 3 % річних.
Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.
В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок про те, що укладений між сторонами договір оренди №0740-В від 01.05.2011 не був припинений шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна, внаслідок чого у відповідача існує обов'язок сплачувати орендодавцю плату за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору (після 01.05.2011), зокрема, і за спірний період (травень-червень 2012 року).
В пункті 2 постанови № 6 від 23.03.2012"Про судове рішення" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Вирішуючи даний судовий спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що на спірні комплексні орендні правовідносини та правовідносини спільної часткової власності на орендоване майно поширюється дія ст.ст.182,331,358,770,778 ЦК України та ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у їх сукупності.
Зокрема, відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Частиною 4 ст.778 ЦК України передбачено, що у разі якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Аналогічні положення містить ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких, в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
Відповідно до імперативних приписів ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12 (за участю Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова, ТОВ "Краківський ринок" та Львівської міської ради), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, позов ТОВ "Краківський ринок" задоволено. Визнано право спільної часткової власності Львівської міської ради та товариства на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею 933,9м2; здійснено розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та товариства на вказане приміщення в розмірі: за товариством - 77/100, за Львівською міською радою - 23/100; визнано за товариством право власності на частку в розмірі 77/100 в спірній будівлі.
Таким чином, судовим рішенням у справі № 5015/2286/12 встановлено преюдиціальні факти створення товариством в грудні 2003 року нової речі внаслідок проведених за згодою орендодавця (позивача) невід'ємних поліпшень орендованого майна та подальшого набуття орендарем і Львівською міською радою права спільної часткової власності (у розмірі часток 77/100 та 23/100 відповідно) на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9 кв.м. по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові.
Відповідно до ч.1 ст.182 та п.3 ч.2 ст.331 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Разом з тим, в порушення приписів ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами при вирішенні даного спору не надано належної правової оцінці наявній у справі копії витягу про державну реєстрацію прав від 09.03.2012 (а.с.66), внаслідок чого не з'ясовано тих істотних обставин, чи мав орендодавець (позивач) законні підстави нараховувати відповідачу в спірному періоді (травень-червень 2012 року) орендну плату за всю будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні по вул. Рапопорта,6 у м. Львові, в той час як переважна частка у цій будівлі (77/100) з 9 березня 2012 року належить відповідачу на праві власності.
Виходячи з системного аналізу змісту ст.ст.182,331,358,606,770,778 ЦК України та враховуючи преюдиціальний факт правомірного набуття орендарем права спільної часткової власності на об'єкт оренди за результатами здійснених за згодою орендодавця невід'ємних поліпшень (частка товариства становить 77/100 об'єкта нерухомості), колегія суддів не виключає наявність достатніх правових підстав вважати, що зобов'язання сторін за договором оренди № 0740-В від 01.05.2011 припинилися в березні 2012 року, в зв'язку з переходом права на орендоване майно до інших осіб, а саме ТОВ "Краківський ринок" та Львівської міської ради, як співвласників, що володіють частками 77/100 та 23/100 відповідно.
Водночас, місцевим та апеляційним господарськими судами належним чином не відхилено і не спростовано викладені у відзиві та апеляційній скарзі доводи відповідача (апелянта) про те, що в нього, як орендаря, з моменту створення нової речі (будівля бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9 кв. м. по вул. Рапопорта, 6 у м. Львові) у грудні 2003 року виникло право спільної часткової власності у розмірі частки 77/100, а позивач (орендодавець) не є стороною правовідносин між співвласниками майна, які здійснюють право спільної часткової власності за їхньою згодою.
При цьому, з врахуванням приписів ст.ст.182,331 ЦК України при розгляд цієї справи слід було встановити, чи є зазначені в судовому рішенні у справі № 5015/2286/12 обставини набуття відповідачем права спільної часткової власності на нову річ з моменту її створення фактами, що мають преюдиціальне значення, або оціночними судженнями (правовими висновками) суду за наслідками оцінки фактичних обставин по справі.
Крім того, слід також зазначити, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на те, що за змістом ч.1 ст.364, ч.2 ст.367 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється, колегія суддів вважає, що Львівська міська рада, як співвласник з часткою 23/100 в спірній будівлі, має право вимагати від відповідача, як іншого співвласника, плати за користування нежилими приміщеннями площею, еквівалентною її частці (23/100), лише у разі виділу своєї частки в натурі або поділу спільного майна в натурі між співвласниками.
Відтак, суди попередніх інстанцій, не врахувавши необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст.182,331,358,770,778 ЦК України та ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшли помилкового висновку про обов'язок відповідача сплачувати плату за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору оренди, внаслідок чого передчасно задовольнили позовні вимоги про стягнення зі співвласника нерухомого майна орендної плати, нарахованої за будівлю в цілому.
Отже, вищенаведене зумовлює необхідність достеменно встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності підстав для повного або часткового припинення зобов'язань орендаря за договором оренди в зв'язку з набуттям ним права спільної часткової власності на об'єкт оренди (з часткою у розмірі 77/100 нерухомості), що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.35,43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 та рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2015 у справі № 914/1899/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя В.А. Корсак
С у д д і М.В. Данилова
Т.Б. Данилова