Ухвала
іменем україни
07 червня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засіданняОСОБА_4 ,
захисникаОСОБА_5 ,
прокурораОСОБА_6 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014120140000104 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Федорівки Добровеличківського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187 КК України,
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень щодо себе та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого ОСОБА_7 безпідставно визнано винуватим й засуджено за злочини, яких він не вчиняв. Стверджує про відсутність умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_8 та про безпідставність засудження за ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки, як зазначає скаржник, він нікому не погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я і не вимагав ні грошей, ні металу. Крім того, заперечує наявність попередньої змови з ОСОБА_9 на вчинення вбивства ОСОБА_8 та розбою. Також вважає, що виключенню підлягає така обтяжуюча вину обставина, як учинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки цього в судовому засіданні встановлено не було, однак ця обставина потягла за собою призначення більш суворого покарання.
За вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2015 року, ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 12 років; за ч. 2 ст. 187 КК України - на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.
За цим же вироком, залишеним без змін апеляційним судом, також засуджено ОСОБА_9 за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією майна, яке є його власністю. Судові рішення щодо останнього у касаційному порядку не оскаржуються.
ОСОБА_7 засуджено за те, що він за попередньою змовою з ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, 08 березня 2014 року близько 23.50 год. прийшли до належного ОСОБА_10 домоволодіння на АДРЕСА_2 , в якому проживав потерпілий ОСОБА_8 , і з метою помсти й заподіяння умисних тілесних ушкоджень увірвалися до будинку, де ОСОБА_11 ударив ОСОБА_8 кулаком в обличчя, від чого потерпілий упав на підлогу. Тоді ОСОБА_7 схопив останнього за ногу й витягнув із кімнати до веранди, де співучасники, не даючи ОСОБА_8 можливості підвестися з підлоги, умисно з метою заподіяння смерті потерпілому безперервно завдали численних ударів в область розташування життєво важливих органів, а саме: ОСОБА_7 з великою силою завдав металевим прутом двох ударів по голові ОСОБА_8 , близько п'яти - по грудній клітині та близько 20 - по верхніх та нижніх кінцівках потерпілого, а ОСОБА_9 - близько шести ударів правим кулаком по голові ОСОБА_8 .
У результаті умисних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого.
Цей злочин ОСОБА_7 та ОСОБА_9 скоїли у присутності потерпілої ОСОБА_10 , 1937 року народження, - особи похилого віку, яка є матір'ю ОСОБА_8 , на її зауваження не реагували, наказали свідку ОСОБА_12 заспокоїти останню. Цими діями вони завдали ОСОБА_10 особливих психічних та моральних страждань, при чому усвідомлюючи (не могли не усвідомлювати), що завдають жінці таких страждань, тобто діяли з особливою жорстокістю.
Після вбивства ОСОБА_8 , продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за попередньою змовою між собою 08 березня 2014 року близько 23.55 год. у тому ж будинку, в якому також мешкала ОСОБА_12 , керуючись корисливим мотивом на відкрите заволодіння чужим майном, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, наказали віддати їм металеві речі та алюмінієвий посуд, що знаходився в господарстві. ОСОБА_12 , сприймаючи погрози як реальні, враховуючи обставини жорстокості заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , винесла на вимогу засуджених чавунні та алюмінієві виробина загальнусуму 183,30грн, якими ОСОБА_7 та ОСОБА_9 заволоділи і розпорядилися на власний розсуд, заподіявши потерпілій ОСОБА_10 матеріального збитку на вказану суму.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_5 на підтримання касаційних вимог свого підзахисного, прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого і просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому засуджені не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК України участь засудженого в розгляді провадження судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і фактично просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у кримінально караних діяннях зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
При цьому доводи засудженого ОСОБА_7 про відсутність умислу та попередньої змови з ОСОБА_9 на вбивство ОСОБА_10 , а також розбою є безпідставними, оскільки, як убачається зі встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, дії засуджених були узгодженими, охоплювались єдиним умислом, направленим на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілого з особливою жорстокістю на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу.
Такі висновки суду ґрунтуються на показаннях: свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо обставин убивства ОСОБА_8 та заволодіння майном ОСОБА_10 (розбою), які по суті узгоджуються між собою та з іншими матеріалами провадження, а також підтверджуються об'єктивними даними, зокрема: протоколами слідчих дій, висновками судових експертиз (у тому числі щодо причини смерті ОСОБА_8 внаслідок отримання закритої черепно-мозкової травми з крововиливом під м'які мозкові оболонки, набряком головного мозку, закритої тупої травми грудної клітини з численними переламами ребер справа та зліва, ушкодженням пристінкової плеври); показаннями самих засуджених, котрі хоч і не визнали своєї вини, однак не заперечували факту побиття потерпілого ОСОБА_8 і того, що на запитання ОСОБА_9 про наявність металу ОСОБА_12 винесла чавунну плиту та дві каструлі, які ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обміняли на пляшку горілки й дві пачки цигарок, і при розпиті алкоголю у знайомого були затримані працівниками міліції; іншими матеріалами кримінального провадження, якими суд обґрунтував своє рішення.
Підстав вважати, що свідки обмовили ОСОБА_7 , а висновки судово-медичної експертизи від 11 квітня 2014 року № 34 про причину смерті потерпілого ОСОБА_8 є недостовірними, немає. Не виявлено їх і при перевірці матеріалів провадження судом касаційної інстанції.
Та обставина, що суд не допитав усудовому засіданні потерпілої ОСОБА_10 , не може свідчити про неповноту судового слідства, оскільки винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих йому дій підтверджено.
Належним чином перевіривши показання ОСОБА_7 про відсутність у нього умислу на заподіяння смерті ОСОБА_8 , на що засуджений посилається й у касаційній скарзі, суд обґрунтовано визнав їх такими, що не відповідають дійсності.
Мотивуючи свій висновок про спрямованість умислу засудженого на вбивство ОСОБА_8 , суд виходив із сукупності всіх обставин вчиненого злочину.Зокрема, характер та локалізація поранень, механізм їх заподіяння, рішучість, динаміка та послідовність дій, вчинених засудженими, підготовка та використання знаряддя злочину (металевий прут), узгодженість і послідовність дій засуджених, а також спосіб та значна кількість завданих ударів в область розташування життєво важливих органів, зокрема по голові та тулубу потерпілого, вказує безпосередньо на наявність у діях засуджених попередньої змови щодо реалізації єдиного умислу, спрямованого на позбавлення життя потерпілого.
Апеляційний суд перевірив доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 і дійшов правильного висновку про обґрунтованість засудження цієї особи за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187 ККУкраїни. У цій частині ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Разом із тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд неправильно зазначив кваліфікуючі обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки, як установлено в результаті перевірки матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_9 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), а не застосував таке насильство, як помилково зазначено у вироку. На вказане суд апеляційної інстанції не звернув уваги і не виправив цього, а тому вирок та ухвала щодо ОСОБА_7 та у порядку ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_9 підлягають зміні.
Відповідно до ст. 50 КК України рішення суду про призначення покарання з-поміж інших завдань повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
Так, суд першої інстанції, при виборі ОСОБА_7 заходу примусу і порядку його відбування, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, обставини вчинення протиправних дій, а також дані про особу засудженого. Обставин, що пом'якшують покарання, не встановлено.
З урахуванням аналізу особи винного - як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, встановлених конкретних обставин події, суд дійшов правильного висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі та призначив винному покарання в межах санкцій частин статей, за які його засуджено. Покарання за сукупністю злочинів призначено відповідно до вимог ст. 70 КК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій.
Об'єктивних даних, що вказували би на вчинення злочинів за інших обставин та на відсутність у діях ОСОБА_7 складів злочинів, передбачених пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 187 КК України, колегія суддів у матеріалах провадження не виявила.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає що скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436 КПК України, суд
Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.
Вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2015 року щодо ОСОБА_7 й у порядку ст. 433 КПК України щодо ОСОБА_9 змінити.
Вважати їх засудженими за ч. 2 ст. 187 КК України за вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3