іменем україни
13 червня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
Парінової І.К.,Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних, за касаційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року,
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23 липня 2009 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання взяла у неї в борг грошові кошти в розмірі 270 000 євро, з терміном повернення - 30 грудня 2009 року. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року з ОСОБА_5 на її користь було стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 2 950 700 грн. Посилаючись на те, що вищевказане судове рішення відповідачем не виконано, позивач просила стягнути на її користь з ОСОБА_5 інфляційні збитки у розмірі 2 188 222 грн 93 коп. та 3 % річних у розмірі 135 980 грн 06 коп. відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2015 року в позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2015 року скасовано в частині відмови в стягненні інфляційних збитків та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційні збитки у розмірі 2 183 222 грн 93 копійки. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_6, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено та нотаріально посвідчено договір позики, відповідно до якого позивач надала відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 270 000 євро з терміном повернення до 30 грудня 2009 року.
Згідно з п. 2 зазначеного договору сторони погодили, що позика є безпроцентною (а. с. 5).
Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики від 23 липня 2009 року у гривневому еквіваленті у розмірі 2 950 700 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком інфляційні втрати внаслідок невиконання вищевказаного рішення суду за період з 15 січня 2014 року по 01 серпня 2015 року складають 2 183 222 грн 93 коп., 3 % річних - 135 980 грн 06 коп.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року в справі № 6-113цс14, від 30 березня 2016 року в справі № 6-2168цс15.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування вказаних витрат є грошовим зобов'язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.
Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування його коштами.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування індексу інфляції у зв'язку із тим, що договір позики було укладено в іноземній валюті є безпідставними, оскільки після ухвалення апеляційним судом Київської області рішення від 15 січня 2014 року правовідносини між сторонами визначені у національній валюті - гривні, оскільки стягнуто суму боргу у гривні. Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційних втрат за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України за період користування коштами після ухвалення вказаного судового рішення, а також після визначення наявного між сторонами грошового зобов'язання у гривні.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_6, відхилити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: І.К. Парінова
М.В.Дем'яносов
А.В.Маляренко