іменем україни
8 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,
ЧерненкоВ.А., ШтеликС.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до спільного Українсько-Канадського підприємства «Везувіо ЛТД» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою спільного Українсько-Канадського підприємства «Везувіо ЛТД» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року,
У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 травня 2006 року по 30 червня 2014 року працював на посаді начальника служби безпеки спільного Українсько-Канадського підприємства «Везувіо ЛТД» (далі - СУКП «Везувіо ЛТД»). З урахуванням уточнень, вказував про те, що з 1 червня 2011 року по 30 червня 2014 року не отримував заробітну плату, йому не було відомо про звільнення, на даний час йому не видано трудову книжку та не надано копію наказу про звільнення.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути: з
СУКП «Везувіо ЛТД» заборгованість із заробітної плати у розмірі
50 814 грн 60 коп.; середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у розмірі 12 155 грн; зобов'язати відповідача видати йому трудову книжку та наказ про звільнення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто зі СУКП «Везувіо ЛТД» на користь ОСОБА_3 нараховану, але невиплачену, заробітну плату у розмірі 46 914 грн 60 коп. (без врахування обов'язкових податків та зборів), середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 12 155 грн.
Зобов'язано СУКП «Везувіо ЛТД» видати ОСОБА_3 трудову книжку та копію наказу про звільнення від 27 червня 2014 року № 04.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі СУКП «Везувіо ЛТД» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним розрахунку та допустив заборгованість із заробітної плати за період з червня 2011 року по червень 2014 року у розмірі 46 914 грн 60 коп., а також не видав трудову книжку, що є підставою для стягнення середнього заробітку (ст. 235 КЗпП України).
Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався також на те, що районний суд вірно встановив розмір середнього заробітку з дати, коли з позивачем мав бути здійснений повний розрахунок по дату примусового погашення заборгованості із заробітної плати, оскільки доказів про виплату заробітної плати за відпрацьований період відповідачем не надано.
Проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Установлено, що відповідно до наказу від 3 травня 2006 року № 6-к
ОСОБА_3 прийнято на посаду начальника служби безпеки СУКП «Везувіо ЛТД».
Заборгованість із заробітної плати у СУКП «Везувіо ЛТД» перед
ОСОБА_3 відсутня, оскільки ОСОБА_3 з липня 2011 року по червень
2014 року не з'являвся на роботу, що підтверджується табелями обліку робочого часу та відповідними актами.
Наказом від 9 червня 2006 року № 03 ОСОБА_3 оголошено догану за порушення виконання обов'язків.
Наказом від 27 червня 2014 року № 04 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником своїх обов'язків без поважних причин з 30 червня 2014 року.
Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати позивачу за червень-грудень 2011 року, за 2012 рік, за 2013 рік та за січень - червень 2014 року нарахована заробітна плата в сумі 46 914 грн 60 коп.
Згідно із розрахунком нарахованої та виплаченої ОСОБА_3 заробітної плати з 1 січня 2010 року до 30 червня 2014 року, позивачу нараховано
67 779 грн 60 коп., до видачі 59 127 грн 17 коп., виплачено 17 645 грн 19 коп.
(з 1 січня 2010 року до травня 2011 року включно).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При стягненні заборгованості із заробітної плати апеляційним судом не враховано таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Установлено, що відповідно до копій графіків роботи працівників
СУКП «Везувіо ЛТД» ОСОБА_3 був відсутній на роботі в період з 1 червня
2006 року по 30 червня 2014 року.
Обґрунтовуючи доводи скарги, СУКП «Везувіо ЛТД» посилалось на те, що з урахуванням фактичного невиконання позивачем в період з 1 червня 2006 року по 30 червня 2014 року своїх трудових обов'язків, підстави для виплати йому заробітної плати за вказаний період були відсутні, оскільки робота позивачем не виконувалась.
У порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів відповідача на підтвердження заперечень проти позову належним чином не перевірив, не зазначив і не встановив, у зв'язку з чим такий тривалий час відповідач не реагував щодо невиходу позивача на роботу.
Крім того, апеляційний суд не перевірив доводів відповідача щодо безпідставного стягнення судом з відповідача суму заробітної плати без вирахування утримань, які здійснюються з доходів фізичних осіб, зокрема: єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, рішення в цій частині не мотивоване.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону визначено, що платниками єдиного внеску є працівники громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють. Зокрема, на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзацах другому та восьмому пункту 1 цієї частини.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 6 ст. 7 вказаного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Таким чином, ухвала апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача в тому числі сум єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, утриманих позивачем та сплачених до бюджету, не ґрунтується на вимогах закону.
Крім того, апеляційний суд, залишаючи рішення суду без змін, виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України), тоді як районний суд стягнув середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки (ч. 5 ст. 235 КЗпП України). При цьому апеляційний суд не змінив рішення суду, а залишив його без змін, не з'ясувавши предмет та підставу позову.
Отже, висновки апеляційного суду про обґрунтованість та законність рішення районного суду є передчасними.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу спільного Українсько-Канадського підприємства «Везувіо ЛТД» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
В.А.Черненко
С.П.Штелик