09 червня 2016 року Чернігів Справа № 825/925/16
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Непочатих В.О.,
суддів Житняк Л.О., Д'якова В.І.,
при секретарі Ул'яничеві М.В.,
за участю представника позивача Чуха В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Компанія ЛіОл Груп» до Міністерства екології та природніх ресурсів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Приватне підприємство «Компанія ЛіОл Груп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства екології та природніх ресурсів України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення, що являлось би організаційно-розпорядчим актом про надання або про відмову у наданні ліцензії на виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами за результатами розгляду заяви про видачу ліцензії здобувачем ліцензії; зобов'язати відповідача прийняти вмотивоване рішення, що являлось би організаційно-розпорядчим актом про надання або про відмову у наданні ліцензії на виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами за результатами розгляду заяви про видачу ліцензії здобувачем ліцензії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з метою отримання ліцензії на провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами відповідачу був проданий пакет документів, однак останнім на адресу підприємства був надісланий лист «Щодо надання інформації», який не є рішенням за результатами розгляду заяви здобувача ліцензії. Вважає, що вказаними діями відповідач порушив вимоги Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» в частині прийняття рішень.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення, згідно яких просить розглядати справу у відсутності представника відповідача, а також відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що на день звернення позивача з заявою про отримання ліцензії на поводження з небезпечними відходами були відсутні затверджені Кабінетом Міністрів України ліцензійні умови, на підставі яких відповідач мав би можливість перевірити зміст та форму заяви про отримання ліцензії та перелік підтвердних документів.
Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, Приватне підприємство «Компанія ЛіОл Груп» 20.01.2016 звернулось до Міністерства екології та природніх ресурсів України з заявою про отримання ліцензії на поводження з небезпечними відходами до якої були додані підтвердні документи.
Відповідач, за наслідками розгляду вказаних документів, листом № 7/278-16 від 08.02.2016 (а.с. 21), запропонував позивачу подавати пакет документів після затвердження Кабінетом Міністрів України постанови «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами».
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Міністерство екології та природних ресурсів України відповідно до покладених на нього завдань проводить ліцензування операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, виробництва особливо небезпечних хімічних речовин та здійснює контроль за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов (підпункт «в» підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 32).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон) здобувач ліцензії подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії за визначеною ліцензійними умовами формою.
Ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії (пункт 4 статті 1 Закону).
Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що ліцензійними умовами встановлюються зміст та форма: 1) заяви про одержання ліцензії; 2) документів, що додаються до заяви про одержання ліцензії; 3) опису документів, що подаються для одержання ліцензії; 4) документів щодо кожного місця провадження господарської діяльності.
Згідно з частиною другою та третьою статті 6 Закону орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності отримує та розглядає заяву разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, і за результатом їх розгляду приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії. Рішення органу ліцензування оформлюються організаційно-розпорядчими актами за підписом керівника органу або його заступника згідно з розподілом повноважень.
З аналізу вказаних норм слідує, що без затвердження Кабінетом Міністрів України ліцензійних умов, відповідач позбавлений можливості прийняти рішення у формі організаційно-розпорядчого акту про наявність або відсутність підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом проведення аналізу поданих здобувачем ліцензії документів.
У відповідності до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, вчиняючи дії щодо роз'яснення позивачу про необхідність подання документів для отримання ліцензії після затвердження ліцензійних умов Кабінетом Міністрів України, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, в межах наданої компетенції, а тому відсутня бездіяльність відповідача у неприйнятті рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Компанія ЛіОл Груп» необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Компанія ЛіОл Груп» до Міністерства екології та природніх ресурсів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.О. Непочатих
Суддя Л.О. Житняк
Суддя В.І. Д'яков