печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35576/14-ц
Категорія 29
(ЗАОЧНЕ)
31 травня 2016 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді - Москаленко К.О.,
при секретарі - Ольховській М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України - про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
01.12.2014 позивач звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача, просить стягнути з відповідача на її користь у відшкодування матеріальної шкоди компенсацію за залишене у Державі Польщі майно, а саме: будинок площею 140кв.м в розмірі 2 619192 грн. 52 коп., земельну ділянку в розмірі 374170 грн. 36 коп., неотриману вигоду в розмірі 4 518107 грн. 10 коп., що разом складає 7511469 грн. 98 коп. та моральну шкоду в розмірі 300000 грн. 00 коп. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що у 1944 році на підставі Угоди між Урядом УРСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 її сім'я була переселена з с.Городище Холмського повіту Люблінського в-ва Держави Польща до Одеської області УРСР. Під час переселення її родина залишила у Польщі майно, вартість якого складала 3840 крб., та яке відповідно до вказаної Угоди під час переселення до УРСР, повинне було бути компенсоване шляхом надання її родині рівноцінного майна або відповідної компенсації за залишене майно в Польщі. У зв'язку з тим, що компенсація за залишене майно у Польщі під час переселення не була виплачена її родині, просить компенсувати з урахуванням інфляції дійсну вартість житла. Крім того позивач зазначає, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях і яку вона оцінює в 300000 грн. 00 коп.
Протягом розгляду справи позивач збільшила розмір позовних вимог, подавши відповідну заяву, згідно якої просила стягнути її користь у відшкодування матеріальної шкоди компенсацію за залишене у Державі Польщі майно, а саме: будинок площею 140 кв.м в розмірі 4 178 609 грн. 26 коп., земельну ділянку в розмірі 596 944 грн. 18 коп., неотриману вигоду в розмірі 7 312 566 грн. 21 коп., що разом складає 12 088 119 грн. 65 коп., моральну шкоду в розмірі 300 000 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, одночасно зазначивши, що позов підтримує та не заперечує проти заочного розгляду.
За вказаних обствин, суд визнав можливим розгляд справи за відсутності позивача.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання свого уповноваженого представника повторно не направив та не повідомив про причини неявки відповідача. Заяви про розгляд справи за відсутності суду не надходило.
За вказаних обставин, суд на підставі ч.4 ст. 169, ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на відсутність заперечень представника позивача, визнавши причини неявки відповідача, який не направив до суду свого уповноваженого представника, неповажними, визнав можливим провести заочний розгляд справи, у відсутність відповідача, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, які вважає достатніми для правильного вирішення справи.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дочкою ОСОБА_3, яка у зв'язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1. (а.с.7,9)
У 1945 році родина позивача у складі п'ятьох осіб, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 була переселена в Одеську область з с. Городище Холмського повіту Люблінського в-ва Держави Польща. (а.с.16а)
На території Польщі було залишено майно сім'ї позивача, а саме: житловий будинок площею 140 куб. м., дві господарські будівлі (50 кубм. І 80 куб.м.)4,00 га землі (враховуючи 3,0 га орної), загальна вартість яких складає 3840 крб., що підтверджується архівною довідкою Державного архіву Львівської області від 09.07.2013 року №Б-818.(а.с.17)
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Угодою між Урядом УРСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 (далі - Угода), про яку зазначає у позовній заяві позивач ОСОБА_1, врегульовані відносини щодо евакуації громадян української, білоруської, російської і русинської національностей, які проживають в Польщі та бажають переселитися з території Польщі на Україну.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Угоди евакуації підлягають лише ті з перелічених в абзаці 1 осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду УРСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.
Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (зі змінами) встановлює, що цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим. (абзац четвертий преамбули Закону). Абзацом другим преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, зокрема, що Верховна Рада України вважає, що реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Таким чином, законодавець відокремлює таку форму репресій, як переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки.
Враховуючи зазначене, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та Угода при врегулюванні однорідних правовідносин застосовуватися не можуть, оскільки мають різний предмет регулювання суспільних відносин.
Таким чином, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» не може бути застосований при регулюванні правовідносин, які склалися внаслідок добровільної евакуації громадян з Польщі на Україну згідно з Угодою, в тому числі при виплаті компенсації матеріальної і моральної шкоди.
Разом з тим, пунктами 5, 6 статті 3 Угоди встановлено, зокрема, що договірні Сторони умовляються про наступне: на майно, яке залишає евакуйований на місці, складаються спеціальні описи. Описи складаються спільно Уповноваженими і Представниками Сторін. Вартість рухомого, а також нерухомого майна, яке лишається після евакуації, повертається евакуйованим за страховою оцінкою згідно з законами, що існують в Українській Радянській Соціалістичній Республіці і відповідно в Польській державі. В разі відсутності страхової оцінки, майно оцінюється Уповноваженими і Представниками Сторін.
Уряд УРСР заявляв, що евакуйовані на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки розміщуються згідно з їх бажанням або в колгоспному господарстві, або наділяються землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вони користувались до евакуації, але не більше 15 га на одне господарство. Селяни, які переселяються на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки, якщо вони навіть і не мали землі на момент евакуації, в разі їх бажання будуть наділені землею на загальних підставах (частина четверта статті 1 Угоди).
Відтак громадяни переселені згідно з Угодою з Польщі на Україну повинні були наділятися землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вони користувались до евакуації, якщо вони не розмішувалися в колгоспному господарстві. А вартість майна (рухомого та нерухомого) повинна була бути повернута евакуйованим після евакуації за страховою оцінкою згідно з законами, що існують в Українській Радянській Соціалістичній Республіці.
Разом з тим, позивач не надала суду доказів того, що її родина була розміщена або в колгоспному господарстві, або наділена землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вони користувались до евакуації.
Крім того, станом на час розгляду справи відсутні будь-які акти законодавства України, що регламентують права членів сім'ї громадян, які були переселені у 1945 році з території Польщі, зокрема, щодо відшкодування вартості майна, залишеного у Польщі.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Разом з тим, позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що така шкода була завдана саме з вини відповідача та останнім було допущено незаконну бездіяльність з питання компенсації особам, що були переселені з Польщі до України у 1944-1946 роках на підставі Договору.
Таким чином, виходячи з встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку що позивач не має суб'єктивного права на відшкодування вартості майна, залишеного родиною позивача на території держави Польщі, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача грошової суми невиплаченої компенсації під час переселення в 1945 році в розмірі 7511469 грн. 98 коп.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як визначено у ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з п.п.4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази - фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу діями або бездіяльністю відповідача було завдано моральну шкоду, та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навела, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду діями відповідача, зокрема, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу майнової шкоди та моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.23, 1166, 1167,1173 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 169, 209, 212-215, 223, 292, 294 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Печерського
районного суду м.Києва К.О.Москаленко