33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 червня 2016 року Справа № 918/1081/15
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Саврій В.А.
при секретарі судового засідання: Новоселецькому І.А.
за участю представників сторін:
позивача: представник ОСОБА_1
відповідача 1: представник ОСОБА_2
відповідача 2: представник не з'явився
третьої особи на стороні позивача: представник не з'явився
третьої особи 1 на стороні відповідачів: представник ОСОБА_3
третьої особи 2 на стороні відповідачів: представник ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Украгромашінвест" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.16р. у справі № 918/1081/15 (суддя Трускавецький В.П.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Украгромашінвест"
до відповідача 1. Приватного акціонерного товариства "Завод "Технопривод"
до відповідача 2. Дочірнього підприємства "Рівне-ТДК" Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Клесівські граніти";
2. ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів"
про визнання недійсним договору обміну нерухомості на цінні папери
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що спірні об'єкти нерухомості правомірно обліковувались на балансі ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", діючим законодавством України та установчими документами дочірнього підприємства передбачена можливість розпорядження майном, що знаходиться в його розпорядженні на праві господарського відання, в тому числі шляхом укладення правочинів щодо відчуження такого майна, отже укладення договору обміну нерухомості на цінні папери здійснювалось без порушень діючого законодавства.
ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" не доведено, що спірний договір укладався між ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" з метою порушення інтересів держави і суспільства.
Крім того, ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" не уповноважував ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" на звернення до суду із даним позовом, оскільки докази на підтвердження цього в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 та визнати недійсним, з моменту укладення, договір обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р., укладений між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод», а також застосувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що дія договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. суперечить чинному законодавству України, принципу розумності, так як рішення про емісію акцій переданих в обмін на нерухоме майно скасоване, та порушує права та законні інтереси акціонера ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", оскільки зменшення вартості активів товариства знецінює акції товариства, що в свою чергу призводить до зменшення частки прибутку акціонера у статутному фонді товариства та зменшення частки активів в разі його ліквідації, а це порушує корпоративні права акціонера.
Зазначає, що про факт укладення договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. апелянту стало відомо 09.09.2015р. з постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2014р. у справі №2/37 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Крім того, оскаржуваний договір обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. суперечить положенням Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 715, 716, 655, 658, так як договір укладено відносно предмету договору (цінні папери) на який у ЗАТ "Завод "Технопривод» було відсутнє право власності.
В апеляційній скарзі посилається на рішення господарського суду Рівненської області від 14.04.2006р. у справі №14/162, яке постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2007р. залишено без змін.
Зазначає, що ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" за оскаржуваним договором відчужило майно, яке останньому не належало на праві власності, тобто порушено вимоги ст.ст. 715, 716, 655, 658 ЦК України.
У зв'язку із тим, що об'єкти нерухомості, які відчужувались за договором обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. належать ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", державна частка у якому складає більш ніж 60%, скаржник вважає, що додатковою підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору є положення ст. 228 ЦК України, так як зазначений договір був спрямований на використання, всупереч закону, державної власності. Підтвердженням даних обставин є визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів та статуту ЗАТ "Завод "Технопривод", окремих положень статуту ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".
Звертає увагу, що позиція Фонду державного майна України викладена у листі від 09.11.2009р. по справі №10-17-16224 (міститься в матеріалах справи №2/37) та викладена в протоколі №8 позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" від 29.08.2003р. особиста думка представника Фонду державного майна України вкотре підтверджує порушення публічного порядку, що є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним відповідно до ст. 228 ЦК України.
Вказує, що в матеріалах справи №2/37 міститься лист арбітражного керуючого ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" ОСОБА_5 від 10.08.2009р., в якому зазначено, що з 21.01.2004р. (дата призначення ОСОБА_5 розпорядником майна) до неї як до розпорядника майна ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" не зверталися з питаннями надання дозволу на відчуження або списання з балансу ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" споруди тросового виробництва. Дані обставини додатково підтверджують усвідомлення посадовими особами ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" порушення діючого законодавства при укладенні оскаржуваного договору від 30.05.2005р.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2016р. у справі №918/1081/15 апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Украгромашінвест" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.05.2016р. об 15:00 год.
Представником ПАТ «Завод Технопривод» подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Представником ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Представником ТОВ «Клесівські граніти» подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2016р. у справі №918/1081/15 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Демянчука Ю.Г. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.
Протоколом автоматичної зміни складу суду колегії суддів від 11.05.2016р. у справі №918/1081/15 визначено колегію суддів у такому складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2016р. у справі №918/1081/15 апеляційну скаргу ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" прийнято до провадження у новому складі суду: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Саврій В.А.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2016р. у справі №918/1081/15 розгляд скарги відкладено на 08.06.2016р. об 14:30 год. та зобов'язано ТОВ «Клесівські граніти» надати суду відповідні докази, що зазначені в ухвалі.
На адресу Рівненського апеляційного господарського суду від представника Фонду держаного майна України надійшло пояснення, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити в повному обсязі.
07.06.2016р. представником ТОВ «Клесівські граніти» подано доповнення до відзиву на апеляційну скаргу та водночас до даного доповнення на виконання ухвали суду від 11.05.2016р. додано витяг з ЄДРПОУ від 07.06.2016р.
Представники відповідача 2 та третьої особи на стороні позивача у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2 а.с. 223, 225), однак рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 2 повернулося, підстава такого повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. постанови від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Норма статті 22 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що брати участь в господарських засіданнях - це право, а не обов'язок сторін.
Оскільки, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представники сторін були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача 2 та третьої особи на стороні позивача.
У судовому засіданні 08.06.2016р. представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, тому просив суд його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.
Представник відповідача 1 заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив суд рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у справі №918/1081/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники третіх осіб на стороні відповідачів заперечили апеляційну скаргу, вважають її безпідставною та необґрунтованою. Рішення, прийняте судом першої інстанції, вважають законним та обґрунтованим, тому просили суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Також представником ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" подано клопотання про доручення до матеріалів справи копії розпорядження №28-КФ-3 від 03.04.2015р. про зупинення обігу акцій ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", представником в судовому засіданні надано пояснення, що обіг акцій зупинено у зв'язку із відкриттям ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 15.01.2016р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ГПК України).
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів Закритого акціонерного товариства "Завод "Технопривод" від 29.08.2003р. збільшено розмір статутного фонду на 10 427 990 грн. 00 коп. та здійснено додаткову емісію акцій ЗАТ "Завод "Технопривод" у розмірі 10 427 990 акцій. Вказане рішення оформлене протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ "Завод "Технопривод" від 29.08.2003р. №2. На підставі цього рішення у ст. 5.1 та 5.2 статуту ЗАТ "Завод "Технопривод" внесені відповідні зміни, якими визначено, що статутний фонд становить 14 975 756 грн. 00 коп. Статутний фонд поділено на 14 975 756 простих іменних акцій номінальною вартістю 1 гривня - 1 акція, які розподіляються між акціонерами.
29.08.2003р. позачерговими загальними зборами ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", оформлених протоколом №8 від 29.08.2003р. (т. 1 а.с. 80-85), прийнято рішення про внесення в рахунок викупу нової емісії акцій товариства ЗАТ "Завод "Технопривод" - будівлю тросового виробництва до статутного фонду, до складу якої входять спірні об'єкти нерухомості.
Наказом голови правління ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" від 21.07.2004р. №94, на виконання рішення загальних зборів акціонерів, директору ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" було доручено прийняти участь у викупі акцій нової емісії ЗАТ "Завод "Технопривод" за рахунок внеску будівлі тросового виробництва (т. 1 а.с. 151).
Як свідчать матеріали справи, 30.05.2005р. між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" укладено договір обміну нерухомості на цінні папери та додаткову угоду до нього (т. 1, а.с. 119-123). Відповідно до вказаного договору, у власність ЗАТ "Завод "Технопривод" в обмін на 4 958 000 шт. простих іменних акцій перейшла споруда тросового виробництва, а саме: комплекс; дільниця збирання тросів; дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2); їдальня (літ. Г-2); будівля управління (літ. В-3) (п. 1 договору).
03.06.2005р. ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" на підставі акту (т. 1, а.с. 124) передав належні йому на праві власності згідно свідоцтва та ухвали господарського суду Рівненської області від 03.02.2005р., а ЗАТ "Завод "Технопривод" прийняв об'єкти нерухомого майна - будівлі, а саме: дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки; управління; їдальня.
Згідно положень ст. 715 Цивільного кодексу (надалі - ЦК), за договором міни кожна з сторін зобов'язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу (надалі - ГК) України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 203 ЦК України, передбачені загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема п. 4 цієї ж статті передбачено, що правочин має вчинятися у формі, вказаній законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203, зокрема, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як зазначено вище, 30.05.2005р. між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" укладено договір обміну нерухомості на цінні папери та додаткову угоду до нього, тобто на момент укладення даного договору рішення загальних зборів ЗАТ "Завод "Технопривод" від 29.08.2003р., оформлене протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ "Завод "Технопривод" від 29.08.2003р. №2, було чинним, в судовому порядку недійсним не визнавалось, що свідчить про спрямованість даного договору від 30.05.2005р. на реальне настання правових наслідків.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Таким чином, для визнання недійсним спірного договору відповідно до ст. 228 ЦК України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.
Судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції встановлено, що позивач не довів, що спірний договір між ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" укладався з метою порушення інтересів держави і суспільства.
Крім того, рішенням господарського суду Рівненської області від 14.04 2006р., у справі №14/162 (яке набрало законної сили), визнано недійсними з моменту їх прийняття: - рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" від 17.05.2002р. (протокол №6); - пункти 4.1.3, 4.1.4, абз. 2 п. 5.2 ст. 5 Статуту ДП "Рівне-ТДК", затвердженого загальними зборами акціонерів ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" 17.05.2002р. - "основні засоби та обігові кошти, інше майно, передане Засновником Підприємству", рішення ради ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" щодо визначення розміру статутного внеску ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" в ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" в сумі 2 906 176 грн. (протокол ради товариства №3 від 03.10.2002р.).
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час створення ДП "Рівне - ТДК" ВАТ "РЗТА"), здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Статтею 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Враховуючи вимоги статуту та чинного законодавства, ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" мало право розпоряджатися та відчужувати майно, яке складало його основні фонди (в тому числі і передане засновником), за умови погодження таких дій з засновником підприємства.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
24.12.2014р. Рівненським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі №2/37, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України (т. 1 а.с. 9-19) встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, зокрема, що на час підписання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткової угоди до нього, Статут ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" в редакції 1997 року передбачав можливість відчуження майна ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" лише за погодженням з засновником ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".
З огляду на вищенаведене, погодження засновника на відчуження майна підтверджується рішенням загальних зборів від 29.08.2003р. та наказом голови правління ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" №94 від 21.07.2004р., а відтак дії щодо передачі спірного майна від ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" до ЗАТ "Завод "Технопривод" в обмін на цінні папери є схваленими засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні об'єкти нерухомості правомірно обліковувались на балансі ДП "Рівне -ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", зокрема, діючим законодавством України та установчими документами дочірнього підприємства передбачена можливість розпорядження майном, що знаходиться в його розпорядженні на праві господарського відання, в тому числі шляхом укладення правочинів щодо відчуження такого майна, отже укладення договору обміну нерухомості на цінні папери здійснювалось без порушень діючого законодавства, так як це підтверджується матеріалами справи.
Твердження апелянта стосовно того, що внаслідок укладання договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. були порушені його корпоративні права як акціонера ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності далі (підприємства організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 4 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів. вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обгрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Частиною 1 статті 167 ГК України (в редакції на момент спірних правовідносин) встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Отже, корпоративні права акціонера реалізуються акціонером через його участь у загальних зборах акціонерів.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 у справі за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.
З наведеного вбачається, що представництво акціонером інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера цим товариством на вчинення такого представництва. Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку - звернення позивача до суду з даним позовом фактично в інтересах ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів», акціонером якого він є, має вирішуватися шляхом дослідження факту уповноваження ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» позивача на представництво його інтересів по даному питанню.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Як встановлено судом перщої інстанції, ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» не уповноважував ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» на звернення до суду із позовом, оскільки доказів такого уповноваження суду надано не було.
Згідно ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства", під корпоративними правами розуміють сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
У відповідності до ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства», до прав учасників господарського товариства віднесено право брати участь в управлінні справами товариств в порядку, визначеному в установчих документах, шляхом, в тому числі, прийняття участі в загальних зборах учасників (акціонерів).
З матеріалів справи вбачається, що станом на час підписання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткової угоди до нього, статут ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" (в редакції 1997р.) передбачав можливість відчуження майна дочірнього підприємства лише за погодженням з засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів". Позачергові загальні збори акціонерів ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» від 29.08.2003р., на яких був присутній представник ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест», затвердили план участі ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» у викупі нової емісії акцій ЗАТ «Завод «Технопривод» за рахунок внеску будівлі тросового виробництва. Рішенням позачергових загальних зборів від 29.08.2003р., які оформлені протоколом №8, на даний час є чинними, в судовому порядку недійсними не визнавалися (т. 1, а.с. 80 - 84).
Такими чином, ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» приймаючи участь на позачергових загальних зборах акціонерів ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» від 29.08.2003р. реалізувало своє право як акціонера, тому твердження про порушення корпоративних прав є безпідставним та необґрунтованим.
Як встановлено судом апеляційної інстанції так і судом першої інстанції, твердження апелянта про порушення прав ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» як кредитора ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» не знайшло свого підтвердження, з огляду на наступне.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21.02.2012р. у справі №9/83 припинено процедуру розпорядження майном ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та введено процедуру санації боржника - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" на строк 12 місяців (т. 1, а.с. 187 - 188).
12.10. 2012р. господарським судом Рівненської області у справі №9/83 затверджено план санації ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» (т. а.с. 195 - 200).
Згідно плану санації (т. 1 а.с. 201 - 204) передбачено проведення задоволення кредиторських вимог шляхом продажу частини майна у відповідності до п. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». До числа активів, які підлягали відчуженню увійшли обєкти нерухомості - споруда тросового виробництва, а саме: - комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), площею 54171,5 кв. м.; їдальня (літ. Г-2), площею 1128,5 кв. м.; будівля управління (літ. В-3), площею 3769,0 кв. м. (Таблиця 43 Плану санації, п. 29, 30, 31).
26.03.2013р. між ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» та ТОВ «Юріте ЛТД» підписано договори купівлі-продажу (т. 1 а.с. 209-214). Кошти отримані від продажу майна були розподілені відповідно до графіку затвердженого планом санації з урахуванням черговості передбаченої ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону до 19.01.2013р.). Вимоги ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» включені в реєстр вимог кредиторів ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" в четверту чергу та будуть погашені після задоволення вимог першої, другої та третьої черги у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Отже, з наведено вбачається, права ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест», як кредитора в справі №9/83, не порушені, так як кошти отримані від реалізації майна, яке було предметом оскаржуваного договору, були спрямовані на погашення кредиторських вимог.
Стосовно твердження апелянта, що до розпорядника майна ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» ОСОБА_5 не зверталися з питаннями надання дозволу на відчуження або списання з балансу ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" споруди тросового виробництва, а це в котре підтверджує порушення ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" діючого законодавства при укладенні оскаржуваного договору, слід зазначити наступне.
Рішення про внесення в рахунок викупу нової емісії акцій товариства ЗАТ «Завод «Технопривод» будівлю тросового виробництва до статутного фонду, до складу якої входять спірні об'єкти було прийнято 29.08.2003р. позачерговими загальними зборами акціонерів ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів», оформлених протоколом №8 від 29.08.2003р., отже погодження надавалося 29.08.2003р., а порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» 12.12.2003р.
Крім того, представником відповідача 1 - ПАТ «Завод «Технопривод» 15.12.2015р. подано заяву про застосування строків позовної давності.
Твердження ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» в позовній заяві та апеляційній скарзі про те, що факт укладення договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» дізналося 09.09.2015р. із постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2014р. у справі № 2/37 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, спростовується наступним.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на засіданні комітету кредиторів ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» 17.07.2012р., яке оформлене протоколом №10 (т. 1 а.с. 179-183), приймав участь представник ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» ОСОБА_6 згідно довіреності №б/н від 02.04.2012р. (т. 1 а.с. 181).
На засіданні по питанню №2 керуючий санацією нагадав для всіх присутніх те, що на минулому засіданні комітету кредиторів внесено на розгляд питання про проведення відчуження активів, які не задіяні у виробничому процесі, з метою погашення заборгованості по заробітній платі. Обєкти, які пропонуються для відчуження, згідно до рішення господарського суду Рівненської області по справі №2/37 від 25.03.2011р. повернуті з незаконного володіння ЗАТ «Завод «Технопривод».
Також, про справу №2/37 ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» було відомо 02.02.2012р., так як на позачерговому засіданні наглядової ради ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів», яке оформлене протокол №10 (т. 1 а.с. 184-186), приймав участь представник ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест» - ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 184).
На даному засіданні по питанню №1 порядку денного слухали: в.о. голови правління ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів»ОСОБА_8, який доповів, що всім відомо, що ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» проводяться дії щодо повернення безпідставно відчуженого майна, а саме: визнано право власності на комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця механічної обробки; їдальня; будівля управління.
Отже, з даним твердженням суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції не погоджується, оскільки вважає його безпідставним з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно до п. 4.1. постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії. У зв'язку з наведеним господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом, заяви про відновлення пропущеного cтроку для подання позовної заяви позивачем подано не було.
Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що додатковою підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору є положення ст. 228 ЦК України, так як зазначений договір був спрямований на використання, всупереч закону, державної власності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).
Відповідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З викладеного вище вбачається, що ознаки нікчемності договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р., встановлені ст. 228 ЦК України, відсутні.
Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позову, оскільки підстав для визнання недійсним договору обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005р. немає.
У відповідності до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Украгромашінвест" від 17.03.16р. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Рівненської області від 15 січня 2016 року у справі №918/1081/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №918/1081/15 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Саврій В.А.