ОСОБА_1
Справа № 369/11321/15-а
Провадження № 2-а/369/24/16
іменем України
15.04.2016 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
при секретарі Дуплій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішень, -
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що між нею, сільською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,50га в с. Крюківщина по вул. Балукова,3. Вона умови договору виконувала, останню плату за оренду земельної ділянки внесла у січні 2014 року. Також за рішенням сільської ради №4/21 від 12 березня 2010 року затверджений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, вилучено земельну ділянку запису сільської ради, передано земельну ділянку площею 0,4977га в оренду строком на 49 років ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під розміщення кафе-бару «Аллея» в с. Крюківщина по вул. Балукова, 3. Тому вона почала виготовляти документи для підписання договору оренди, зробила оцінку майна.
Згодом їй стало відомо, що рішенням сільської ради №11/42 від 26 лютого 2015 року було скасоване рішення №4/21 та передано земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Вказала, що заяви про скасування рішення ради не подавала, про передачу земельної ділянки третім особам її не повідомляли. Тому дані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та грубим порушенням її прав. При прийнятті рішень сільська рада не врахувала, що попереднє рішення вже вичерпало свою дію і не могло бути нею ж скасовано, що чітко вказано в рішенні Конституційного Суду України.
Просила суд визнати протиправними та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №11/42 від 26 лютого 2015 року; №11/6 від 26 лютого 2015 року; №11/7 від 26 лютого 2015 року; судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що був укладений договір оренди, який закінчив дію, бо не відповідав вимогам закону. На виконання рішення ради позивачка виготовила всі необхідні документи, але договір не був укладений через нез'явлення до нотаріуса ОСОБА_5 Доводи та обставини, викладені в позові підтримали. Просили задоволити позов в повному обсязі.
У судовому засіданні представник Крюківщинської сільської ради проти позову заперечував. Суду пояснив, що позивачка зловживаючи своїми правами навмисно не укладала новий договір оренди та відповідно не сплачувала встановленої орендної плати. Про дані обставини позивача неодноразово повідомлялось. Оскаржуваними рішеннями права позивача жодним чином не порушені, оскільки вона не є власником нерухомого майна. Просили відмовити в задоволенні позову.
У судове засідання треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені. ОСОБА_1 подав суду письмові заперечення, просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши доводи сторін та письмові докази, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При розгляді справи судом встановлено, що 01 лютого 2008 року між Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (орендарі) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,50 га. Що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, 3.
Даний договір укладений строком на 2 роки. Після закінчення строку договору орендарі мають переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендарі повинні не пізніш ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.2.4 договору). Також встановлена орендна плата в розмірі 45 100,50 грн. з подальшою індексацією за офіційними річними показниками інфляції (п. 3.1, 3.3, 3.4 договору).
З пояснень представників встановлено, що даний договір у подальшому сторони договору не продовжували.
У судовому засіданні представник позивача стверджували щодо належного виконання ОСОБА_2 умов договору про внесення орендної плати, про що подала квитанції від 28 листопада 2013 року та від 30 січня 2014 року (а.с. 9). З поданих квитанцій вбачається, що ФОП ОСОБА_1 за оренду земельної ділянки за 2013 рік. За наведених обставин, суд критично оцінює пояснення позивача, що ним належно виконували обов'язки щодо внесення орендної плати, оскільки оригіналів квитанцій суду подано не було, та плата вносилась ФОП ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки. Факт внесення коштів ФОП ОСОБА_1 підтверджується і листом ДПІ в Києво-Святошинському районі ГУ ДФС в Київській області від 20 листопада 2015 року. Інших доказів позивачем не подано.
Рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №4/21 від 12 березня 2010 року затверджений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ФОП ОСОБА_1. ОСОБА_2 під розміщення кафе-бару «Аллея» в с. Крюкіщина по вул. Балукова, 3; вилучено земельну ділянку із земель запасу сільської ради; передано земельну ділянку площею 0,4977га в оренду строком на 49 років ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під розміщення кафе-бару «Аллея» в с. Крюківщина по вул. Балукова, 3; встановлено ставу орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.
На підтвердження своїх доводів щодо підготовки документів позивачка подала звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 12 лютого 2013 року, але замовником якої виступили ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області від 16 лютого 2016 року було проведено перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства закладу громадського харчування кафе «Алея» по вул. Балукова, 3 в с. Крюківщина. Перевіркою встановлені порушення з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_6 При цьому ОСОБА_7 було також вручено припис від 10 лютого 2016 року з вимогою зупинити з 11 лютого 2016 року експлуатацію нежитлового приміщення кафе.
Даний лист підтверджує використання земельної ділянки власниками будови ОСОБА_1 та ОСОБА_7
Крюківщинською сільською радою неодноразово направлялись листи на адресу позивача щодо укладення договору дарування.
Встановлено, що договір оренди станом на 26 лютого 2015 року підписаний між сторонами не був. При цьому суд критично оцінює пояснення позивача, що нею були повністю підготовлені документи та наявна лише вина ОСОБА_1, який ухилився від підписання договору.
З поданого суду витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №47555443 від 13 листопада 2015 року встановлено, що 15 березня 2013 року був укладений договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 нежитлового будинку по вул. Балукова, 3 в с. Крюківщина.
Також суд критично оцінює пояснення нотаріуса ОСОБА_8 (а.с.33), оскільки власником нежитлової будівлі нотаріус станом на січень 2014 року вказала ОСОБА_2 ОСОБА_1 був повідомлений куди і коли треба було з'явитись для підписання договору саме ОСОБА_2 Щодо телефонних розмов з представником, то нотаріус не повідомив хто саме, тому суд позбавлений можливості перевірити обставини, вказані у поясненні. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про повідомлення ОСОБА_1 та сільську раду про зміну власника нежитлової будівлі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №11/42 від 26 лютого 2015 року скасовано рішення №4/21 від 12 березня 2010 року щодо надання земельної ділянки площею 0,4977га в оренду строком на 49 років ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під розміщення кафе-бару «Аллея» в с. Крюківщина по вул. Балукова, 3. Внесли зміни в рішення від 27 лютого 2009 року щодо площі земельної ділянки площею 0.0505га.
Щодо тверджень позивача про недостовірність інформації, відображеної в оскаржуваному рішенні щодо неподання ОСОБА_2 заяви.
Так, в рішенні №11/42 від 26 лютого 2015 року вказано, що воно прийняте на підставі заяви ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
З листа Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №1020 від 01 грудня 2015 року ОСОБА_2 із заявою про скасування рішення не зверталась.
Рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району №20/5 від 03 березня 2016 року внесені зміни в преамбулу рішення №4/21 виключивши слова «Кудини Лідії Іванівни».
Оскільки до сільської ради була подана лише заява ОСОБА_1, відповідач вніс виправлення до оскаржуваного рішення, тому дані твердження як правомірність прийняття рішення суд до уваги не бере.
Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
Системний аналіз положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;
Враховуючи, що право користування земельною ділянкою виникає з моменту проведення державної реєстрації прав, договір оренди укладений не був, власником нежитлової будівлі на час прийняття радою рішень ОСОБА_2 не була, зважаючи на тривалість не укладення договору, тому суд приходить до висновку, що рішенням №11/42 її права порушені не були. За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах своєї компетенції, рішення ради є законним та обґрунтованим, тому у задоволенні позову суд відмовляє.
Згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Таким чином, спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримали свідоцтва про право власності на земельні ділянки, що підтверджується відповідними витягами.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Крім того, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс15. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства..
За ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За ст. 15 ЦПК України в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Тому провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень №11/6 та №11/7 від 26 лютого 2015 року суд закриває.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень №11/6 та №11/7 від 26 лютого 2015 року закрити.
На постанову суду може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя