Справа № 200/13039/15а
Провадження №2а/200/267/15
«18» травня 2016 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді Женеску Е.В.
за участю секретаря: Кравченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги при виході у відставку, -
24 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом про стягнення вихідної допомоги при виході у відставку. В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що невиплатою вихідної допомоги були порушені її конституційні права незалежності судді та права судді, які захищені нормами міжнародного права.
На підставі чого просила суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку на її користь вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто 227766 грн.; зобов'язати Державну судову адміністрацію України передати Апеляційному суду Дніпропетровської області бюджетні асигнування на виплату вихідної допомоги судді в зазначеній сумі; зобов'язати Апеляційний суд Дніпропетровської області виплатити їй перераховані кошти відповідно до ст.136 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, з огляду на Постанову Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 р., яка була ухвалена за її позовом до Верховної Ради України про визнання бездіяльності Верховної Ради України протиправною щодо несвоєчасного прийняття її відставки.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про явку в судове засідання була повідомлена належним чином, звертаючись до суду із позовом, просила розглянути справу у її відсутності.
Представники відповідача ДСА України у судове засідання не з'явився, причин своє неявки до суду не повідомив, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав письмове заперечення, в якому зазначив, що ДСА України повністю заперечує проти заявлених позовних вимог. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Положеннями статті 145 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.Відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Відповідно до статті 100 зазначеного Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя у разі подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням звільняється з посади органом, що його обрав або призначив - в даному випадку Верховною Радою України.Питання щодо звільнення позивача було розглянуто Верховною Радою України 25.12.2014 р., а в подальшому наказом голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.12.2014 р. № 228-к позивача відраховано зі штату зазначеного суду, про що здійснено запис в трудовій книжці.На час прийняття цієї постанови стаття 136 Закону, що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2019 № 1166-VII (набрав законної сили з 1 квітня 2014 року).У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, застосовуються норми Закону, які діють на час прийняття рішення про звільнення судді. Постановою Верховної Ради України від № 59-VIІІ, відповідно до якої ОСОБА_1 звільнена у відставку прийнята 25.12.2014 року, тому згідно з діючим на той момент законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні. Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №1-2/2013, на якепосилається позивач, ухвалено раніше ніж набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому його висновки не розповсюджуються на положення вказаного Закону.Крім того, частиною четвертою статті 109 Закону України (в редакції на час зверненняпозивача із заявою про відставку) визначалося, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.Також зазначаємо, що з моменту подання заяви про відставку до звільнення з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області позивач перебував на посаді судді і йому нараховувалася та виплачувалася заробітна плата.Отже, отримання позивачем заробітної плати у період з моменту подання заяви про відставку до звільнення з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області є підтвердженням того, цю підставою для нарахування та виплати судді вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат є прийняття рішення Верховною Радою України про відставку судді. Також, відповідно до статті 29 Закону голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. Цією ж статтею на голову суду покладено обов'язок видавати на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ, що прямо вказує на відношення вказаного повноваження до категорії адміністративних повноважень голови суду.Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки, тобто з апеляційним судом Дніпропетровської області.Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим, відповідних виплат.Наказ голови апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 № 257/к не містить зобов'язання здійснити виплату позивачу, який звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Слід зазначити, що апеляційний суд Дніпропетровської області є розпорядником коштів нижчого рівня та самостійно здійснює, нарахування працівникам апарату суду та суддям, які перебувають з ним у трудових відносинах, виплат, передбачених чинними нормативними актами, в межах коштів, затверджених кошторисом видатків на відповідний рік. Видатки на утримання кожного суду виписані окремим рядком у додатку № 8 до Закону України Про державний бюджет України па відповідний фінансовий рік.Відповідно до ст.ст. 145. 148 Закону ДСА України здійснює організаційне забезпечення та фінансове забезпечення діяльност і органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, проте не наділена повноваженнями видавати накази щодо суддів та здійснювати нарахування та виплату їм будь- яких виплат. Таким чином, будь-які виплати, в тому числі і виплата вихідної допомоги, здійснюються відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів.А відтак, не погоджуються із позицією позивача, що її право на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституції України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.Так, відповідно до п.3.2 рішення Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 Конституційний Суд вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю, У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначити її розмір. Наведені положення дають підстави для висновку, що ДСА України не наділена правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати виплату вихідної допомоги, так як згідно з пунктом 2 Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12 ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради судців України, цим Положенням.
Представник відповідача Головного управління Державного Казначейства України у судове засідання не з'явився, причин своє неявки до суду не повідомив, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечень проти позову чи пояснень суду не надавав.
Представник відповідача апеляційного суду Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав письмове заперечення, в якому просив розглядати справу за його відсутність та зазначив, що відповідно до вимог статті 29 Закону Укораїни «Про судоустрій і статус суддів» №2453 УІ від 07.07.2010 року, наказом в.о. голови апеляційного суду Дніпроптеровської області №225-к від 29 грудня 2014 року, ОСОБА_1 відрахована зі штату суду, вихідна допомога судді у зв'язку з відставкою не виплачувалася, оскільки позиція статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 -УІ від 07.07.2010 року виключена Законом України №1166 від 27 березня 2014 і на дату звільнення з посади та відрахування зі штату суду позивачки не діяла.
Суд дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обгрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Постановою Верховної Ради України від 06.06.1997р. позивачка ОСОБА_1 була обрана на посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково. Вона має стаж роботи на посаді судді 32 роки 6 місяців з у рахуванням роботи на посаді судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
14 січня 2014 року позивачкою була написана заява до Вищої ради юстиції України про внесення подання про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, а також 14 січня 2014 р. позивачкою подана заява до Верховної Ради України з проханням звільнити її з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.
11 лютого 2014 року Вищою Радою Юстиції України заява позивачки була розглянута та задоволена, у зв'язку з чим було внесено подання до Верховної Ради України про її звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку та 14 лютого2014 р. подання, разом з відповідним пакетом документів, було передано до Верховної ради України.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку, тобто Верховною Радою України.
Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII, тобто через десять місяців, ОСОБА_1 була нарешті звільнена з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку.
Відповідно до вищезазначеної постанови Верховної Ради України, наказом голови Апелґційного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року № 228-к позивачку було відраховано зі штату суду 30 грудня 2014 року згідно до вимог п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України, ст. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Виходячи з викладеного вбачається, що Верховна Рада України отримала подання Вищої Ради Юстиції України про звільнення ОСОБА_1 у відставку 14 лютого 2014 року і дуже тривалий строк (10 місяців) не приймала відповідного рішення, чим порушила Коституцію України, Закон України «Про регламент Верховної Ради України», Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Європейську конвенцію з прав людини.
На час подання позивачкою заяви про звільнення у відставку (14.01.2014р.) та на час надходження до Верховної Ради України подання Вищої Ради Юстиції України про її звільнення у відставку в лютому 2014 р., діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI (в редакції від 07.07.2010р.) статтею 136 якого передбачено право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.
27.03.2014 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 1166-YII від 20.03.2014р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена і позивачка була позбавлена можливості отримати вихідну допомогу. Цей закон вступив в силу 01.04.2014 р.
Внаслідок протиправної бездіяльності Верховної Ради України ОСОБА_1 була позбавлена права на відставку в лютому або березні 2014 року та на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, яка передбачалась ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р., та відповідно до вимог цієї статті складала 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто позивачка повинна була отримати вихідну допомогу в розмірі 227766 грн., з розрахунку того, що на час звільнення її щомісячна заробітна плата складала 22776,60 грн.
За захистом своїх порушених прав позивачка звернулась до суду з позовом до Верховної Ради України про визнання бездіяльності Верховної Ради України протиправною щодо несвоєчасного прийняття її відставки.
Постановою Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 р. визнана протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та підтверджено її право на отримання вихідної допомоги в сенсі захисту гарантії незалежності позивачки як судді. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення тобто вихідної допомоги, про що також вказано в зазначеній Постанові Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 р. та в рішенні Контитуційного Суду України від 3 червня 2013 рок № 3-рп/2013.
Таким чином, по цих спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність Верховної Ради України відносно звільнення позивачки та наявні порушені цією протиправною бездіяльністю права позивачки щодо отримання нею вихідної допомоги. Отже при умові своєчасного прийняття Верховною Радою України рішення про відставку позивачки, остання мала змогу безперешкодно отримати вихідну допомогу передбачену на той час ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010р.
Протиправна бездіяльність Верховної Ради України позбавила позивачку можливості на отримання вихідної допомоги, тобто отримання зароблених нею 32 річною працею на посаді судді коштів, тому з вказаних підстав позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Отже, слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Головного управління Державної казначейської служби України в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого нею права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки даний факт підтверджується відмовою Апеляційного суду Дніпропетровської області у нарахуванні і виплаті вказаної вихідної допомоги.
Крім того, встановлено інші правові підстави для задоволення позову позивачки з наступних підстав.
Оскільки ОСОБА_1 була прийнята на роботу судді за період дії Закону України «Про статус суддів», який діяв до 2010 року і який передбачав при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, а також продовжувала свою роботу на посаді судді на час дії Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, який також передбачав отримання вихідної допомоги (ст. 136), також подала 14 січня 2014 року, тобто під час дії Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, заяву до Вищої ради юстиції України та до Верховної Ради України про відставку і весь цей час (32 роки 6 місяців) мала законні сподівання на отримання вихідної допомоги, тому суд також вважає, що позивачка має право на її отримання і позбавлення її такого права є порушенням Конституційних прав та передбачених законом гарантій незалежності судді та її права власності у контексті ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на положення які зазначені Європейським судом з прав людини по справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 р. (набрало законної сили 8 лютого 2006 р.) поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.
Також з огляду на Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 р. зазначено, що положення ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно- правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, судам слід мати на увазі наступне:
- реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язань, судами не повинні прийматися до уваги;
- у випадках, коли набуття чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Оскільки позивачка була прийнята на роботу судді за період дії Закону України «Про статус суддів» який діяв до 2010 року і який передбачав при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, а також продовжувала свою роботу на посаді судді на час дії Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, який також передбачав отримання вихідної допомоги (ст. 136), суд вважає законним та обґрунтованим нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі 227766 грн.
Відповідно ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За загальним правилом установленим частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зважаючи на ці норми суддя, що перебуває у відставці за жодних обставин не може бути позбавлений права на отримання вихідної допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 46 та ст. 126 Конституції України незалежність суддів забезпечується, серед іншого, гарантуванням фінансування їх соціального захисту, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про статус суддів» включає право на соціальне забезпечення у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону, як слідує з офіційного тлумачення цих норм, наданого Констуційним Судом України в рішенні від 18.06.2007 року у справі № 1-23/2007 про гарантії незалежності суддів.
Питання гарантій незалежності суддів неодноразово аналізувалося Конституційним Судом України в рішеннях від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 01.12.2004р. № 19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 22.05.2008р. №10-рп/2008, від 03.07.2013р. № 3-рп/2013.
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином позбавлення позивачки виплати вихідної допомоги дією Закону України № 1166-YII від 20.03.2014 р. «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» є антиконституційним, тому при вирішенні цього спору слід також застосовувати пряму дію норм Конституції України на які суд послався та норми міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005р. та ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також саму Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка не дозволяє звуження та зменшення прав і гарантій громадян, які вже досягнуті у відповідній державі. Крім того таке положення також зазначене в Європейській Хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р.
Пункт 1.1 Європейської Хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. передбачає, що метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав…..Сучасна Хартія складається з положень, які найкращім чином гарантують досягнення таких цілей. Її положення направлені на підвищення рівню гарантій в різних європейських державах. В національні закони не можуть вноситися зміни, направлені на зниження рівню гарантій, вже досягнутих у відповідних державах.
Відповідно до вимог ст. 130 Конституції України видатки на утримання судової влади здійснюються з Державного бюджету України.
Таким чином суд вважає, що правовий захист прав позивачки буде ефективним лише за умови примусового стягнення належних їй коштів, за яким допускається безспірне списання бюджетних коштів з рахунків, на яких вони обліковуються, тобто стягнення коштів з Головного управління Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку на користь позивачки.
Присуджуючи стягнення суми, суд виходить з того, що Апеляційний суд Дніпроперовської області відноситься до бюджетних установ, яка повністю утримується за рахунок державного бюджету і не має власних коштів, а позивачка має отримати бюджетні кошти, що надаються їй через розпорядника бюджетних коштів.
Згідно діючого законодавства розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка є юридичною особою. Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 р. №12 (у редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2015 р. №50) матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів відноситься до компетенції Державної судової адміністрації України, тому суд вважає за необхідне зобов'язати Державну судову адміністрацію України передати Апеляційному суду Дніпропетровської області бюджетні асигнування на виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1, а також зобов'язати Апеляційний суд Дніпропетровської області виплатити ОСОБА_1 перераховані кошти.
Враховуючи те, що вирішується питання щодо присудження соціальної допомоги з відносин публічної служби у вигляді одноразового грошового забезпечення (утримання), суд, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 і п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України, звертає постанову до негайного виконання в частині стягнення всієї суми за вказаною державною соціальною допомогою.
Враховуючи, що Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська Хартія про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р. а також Постанова Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 р. є обов'язковими до виконання на території України, суд вважає, що порушене право позивачки на отримання вихідної допомоги повинно бути захищено.
За результатами розгляду справи, оцінивши повідомлені позивачкою та відповідачами обставини, перевіривши матеріали справи що надійшли до суду, суд вважає, що є достатньо підстав для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст.5, 9, 18, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, Європейською конвенцією з прав людини, Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 р., Європейською Хартією про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р., ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Постановою Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 13.10.2015 р. суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Дніпропетровської області про стягнення вихідної допомоги при виході у відставку - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Головного управління Державної казначейської служби України в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого нею права на відставку судді згідно з п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 227766 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України передати Апеляційному суду Дніпропетровської області бюджетні асигнування на виплату вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_1.
Зобов'язати Апеляційний суд Дніпропетровської області виплатити ОСОБА_1 перераховані кошти.
Постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 227766 грн. звернути до негайного виконання
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Е.В.Женеску