Справа: № 754/16640/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочко І.В.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
30 травня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Оксененка О.М.,
Парінова А.Б.,
при секретарі: Нікітіній А.В.
за участю позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Деснянського районного суду м.Києва від 21 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в м.Києві Вовка Віталія Володимировича, третя особа: Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати постанову інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в м.Києві Вовка Віталія Володимировича від 23.11.2015 року серії ПС2 № 957382 та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постановою Деснянського районного суду м.Києва від 21 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду представники відповідача та третьої особи до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом установлено, що відповідно до постанови про адміністративне правопорушення серії ПС2 №957382, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Як вбачається з даної постанови, 23 листопада 2015 року о 18-13 год. на 125 км автодороги Київ-Чоп Е40/М06 водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Volkswagen Polo» номерний знак НОМЕР_1, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед перестроюванням із однієї смуги руху в іншу, чим порушив п.9.2Б ПДР України (а.с.3)
Вказана постанова є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її незаконною, наголошуючи на тому, що вказаного в ній правопорушення він не скоював.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії інспектора щодо прийняття оскаржуваної постанови є правомірними.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.9.2Б Правил дорожнього руху України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. (далі - КупАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів (ч.2 ст. 122 КУпАП).
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції - ч.2 ст. 258 КУпАП.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015р. за № 1395, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п.4 Інструкції).
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору не було враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, частинами 4 та 5 зазначеної статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії розстановки сил та засобів 4 батальйону Управління патрульної поліції м.Києва ДПП Національної поліції України з 09:00 до 21:00 год. 23 листопада 2015 року, інспектор Вовк В.В. разом з інспектором ОСОБА_6. здійснювали патрулювання на автодорозі Київ-Житомир (а.с.25-30).
Також судом першої інстанції встановлено, що службовий автомобіль, на якому здійснював патрулювання інспектора УПП в м. Києві Вовк В.В. 23 листопада 2015 року відсутні прилади (відеореєстратор), які здійснюють відеофіксацію порушень водіями ПДР України.
В судовому засіданні суду першої інстанції інспектором патрульної поліції УПП ОСОБА_6 були надані пояснення, що перед тим, як подати сигнал для зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_3, він та його напарник Вовк В.В. бачили неодноразові порушення з боку позивача, який не вмикав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед перестроюванням із однієї смуги руху в іншу, однак належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини відповідачем у справі надано не було.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до пояснень інспектором патрульної поліції УПП ОСОБА_6, допитаного в якості свідка, оскільки останній є зацікавленою особою і його свідчення в даному випадку не можуть братися судом, як беззаперечний доказ законності винесення оскаржуваної постанови.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог п. 9.2Б. Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Апелянт заперечує скоєння правопорушення, в якому його звинувачують, при цьому, як пояснив він суду апеляційної інстанції, він заперечував це і під час складання інспектором спірної постанови, при цьому, свої заперечення і зауваження виклав на окремому листі, який, як його запевнив інспектор, буде приєднаний до постанови.
Колегія суддів приходить до висновку, що, не склавши при таких обставинах протокол про адміністративне правопорушення, інспектор патрульної поліції Управління патрульної поліції в м.Києві Вовк В.В. порушив вимоги ч.3 ст. 258 КУпАП .
Крім того, як зазначає апелянт, в його автомобілі знаходилась пасажирка, пояснення від якої мав відібрати інспектор, проте, цього не зробив.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 33 КУпАП , при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови не доведено, в судове засідання представник відповідача не з'явився, заперечень на апеляційну скаргу не надав, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи суду не надав, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, яка сама по собі не є доказом.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП є не доведеним.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення не відповідає бланку постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі відповідно Додатку 5 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню як протиправна.
Разом з тим, позовні вимоги в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення задоволенню не підлягають, оскільки згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Даний спір, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, являється спором фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення (акту індивідуальної дії) та не є справою про адміністративне правопорушення.
Суд не наділений повноваженнями щодо закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вирішення спору із ухваленням судового рішення по суті позовних вимог виключає можливість одночасного закриття провадження щодо тих самих вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а судове рішення ухвалено з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м.Києва від 21 квітня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в м.Києві Вовка Віталія Володимировича від 23.11.2015 року серії ПС2 № 957382 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п'ять) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Постанова у повному обсязі складена 01 червня 2016 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді О.М.Оксененко
А.Б.Парінов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Оксененко О.М.
Парінов А.Б.