Справа № 2а-48/2009р.
05 березня 2009 року м. Носівка
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Корзаченка В.М.,
за участю секретаря Прищепи С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Носівського районного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області (далі - Управління) про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
14 січня 2009 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Управління про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2006-2008 роки у сумі 4 471 гривня 20 копійок. Вказаний адміністративний позов згідно ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду був направлений для розгляду до Носівського районного суду Чернігівської області.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона належить до категорії громадян, які є дітьми війни. Стаття 6 зазначеного Закону передбачає, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач не здійснює нарахування передбаченої допомоги, тому позивачка просить суд зобов'язати Управління нарахувати на її користь недоплачену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки у сумі 4 471 гривня 20 копійок.
Позивачка у судове засідання не прибула, подавши заяву про розгляд справи без її участі та зазначивши, що позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представником відповідача через канцелярію суду надано письмові заперечення на позов, де зазначається, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачкою пропущені процесуальні строки звернення до адміністративного суду. Крім того, Управління може нараховувати соціальну допомогу лише в межах коштів, які фінансуються з бюджету, а для цього виду соціальної допомоги кошти у бюджеті на 2007 рік не були передбачені. Іншого фінансування Управління не має. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Для здійснення зазначених позивачкою виплат повинні бути внесені зміни до Державного бюджету України на 2007 рік, або прийнятий інший закон, яким би це питання було врегульовано, але жодного нормативного акту на виконання рішення Конституційного Суду України прийнято не було. Оскільки витрати для виплат, зазначених у позові, законодавством не передбачені, то Управління не може витрачати кошти на цілі не передбачені законодавством. Крім того, жоден нормативний акт прямо не передбачає мінімальний розмір пенсії, з якого може обраховуватися розмір підвищення до пенсії, а для окремих категорій населення України встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Абзацом 2 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», який рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року не був визнаний неконституційним, право визначення розміру соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються в залежності від прожиткового мінімуму, надано Кабінету Міністрів України. Тому Управління застосовувало для визначення розміру соціальних гарантій пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 544 від 15 квітня 2003 року та мінімальний розмір пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, представник відповідача наголошувала, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності, який не може бути поновлений із-за відсутності поважних причин для його поновлення, а тому просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши та вивчивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_3, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є особою, яка має статус дитини війни. Даний факт підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а. с. 4).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялася Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» та Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік».
Відповідно до підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” з 01 січня 2008 року дана норма передбачала виплату дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.
ОСОБА_3 подала адміністративний позов про визнання незаконними дій Управління, які мали місце у 2006-2008 роках, тобто з порушенням строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, строк для звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішення Конституційного Суду України, якими визначено, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, прийняті 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року. Дані Рішення Конституційного Суду України були опубліковані в Офіційному віснику України, протягом липня-серпня 2007 року та травня-червня 2008 року ці Рішення Конституційного Суду України неодноразово публікувалися також в інших періодичних виданнях, які є загальнодоступними для населення України та висвітлювалися по телебаченню. Жодних доказів, які б підтверджували неможливість позивачки ознайомитися з указаними Рішеннями Конституційного Суду України нею не надано.
Оскільки адміністративний позов надійшов до суду 14 січня 2009 року, то суду слід брати до уваги вимоги позивачки починаючи з 14 січня 2008 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2007 року сформував правову позицію, згідно якої законом про Державний бюджет України, не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Цим рішенням Конституційний Суд України визнав пункт 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним).
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року підпункт 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнано таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним).
Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Також відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», якщо акти, або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, а тому вказані норми закону втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 09 липня 2007 року.
Крім того, як пункт 5 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року так і пункт 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зазначають, що вказані рішення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Зважаючи на те, що зупинення дії законів, є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб, то втрата чинності нормативно-правовим актом, яким відбулося зупинення дій певного закону, за правовими наслідками є поновленням дії цього закону, а відповідно і поновленням прав та обов'язків осіб, які є учасниками правовідносин, що є предметом регулювання такого закону.
Це свідчить про те, що починаючи з 22 травня 2008 року, Управління продовжувало нараховувати позивачці щомісячну соціальну допомогу в розмірі, меншому ніж це передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тому, на думку суду, не заслуговують на увагу посилання Управління на те, що перерахунок виплат не проводився, оскільки на підставі рішень Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року не було внесено змін до законодавства з питань виплати згаданої соціальної допомоги громадянам, які мають статус дітей війни.
За таких обставин суд приходить до висновку, що дії Управління, які виразилися у невірному нарахуванні та виплаті позивачці сум соціальної допомоги слід визнати неправомірними і зобов'язати Управління здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком починаючи з 22 травня 2008 року та забезпечити її виплату.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
З огляду на вказане, при вирішенні даного спору, починаючи з 22 травня 2008 року необхідно застосовувати положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ».
Отже, суд приходить до висновку, що при нарахуванні належної позивачці пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, необхідно враховувати вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Враховуючи, що представник відповідача наполягала на пропущенні позивачкою строку для звернення до адміністративного суду, то, відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, в задоволенні адміністративного позову у частині нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни починаючи з 2006 року до 14 січня 2008 року слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 55, 124, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. ст. 2, 4, 6, 8, 9, 11, 19, 69, 71, 86, 94, 99, 100, 104, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни протягом 2006-2008 років задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області, які виразилися у невірному нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Носівському районі Чернігівської області, перерахувати пенсію ОСОБА_3 як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з підвищенням на 30 відсотків від мінімальної пенсії за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року та забезпечити її виплату.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через Носівський районний суд Чернігівської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.М. Корзаченко