Провадження № 22-ц/774/4605/16 Справа № 201/859/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Черновськой Г. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 25
02 червня 2016 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Григорченка Е.І., Глущенко Н.Г.
за участю секретаря - Назаренко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АІГ Україна Страхова Компанія» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «АІГ Україна Страхова Компанія» про стягнення страхового відшкодування, -
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» про стягнення страхового відшкодування - задоволені частково.
Стягнуто з ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» на користь ОСОБА_4 в якості відшкодування збитків 284 618,34 грн., з яких 271 792,02 грн. - страхове відшкодування, 2770,04 грн. - розмір 3-х% річних за прострочення виплати, 10 056,28 грн. - інфляційні втрати.
Стягнуто з ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» на користь ОСОБА_4 в рахунок повернення витрат по сплаті судового збору 2846,18 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПрАТ «АІК Україна Страхова Компанія» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» укладений договір за № DNFVTJ-148WOHM страхування майнових інтересів, що пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю страхувальника; відповідальністю страхувальника в результаті завдання ним ненавмисного тілесного ушкодження третій особі; володінням і користуванням страхувальником/застрахованою особою майном за межами України.
Під час перебування в Австрії 13 липня 2015 року з ОСОБА_4 стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач зазначала серйозної травми ноги, у зв'язку з чим потребувала негайної медичної допомоги.
Після травми, за станом здоров'я ОСОБА_4 не мала можливості повідомити страхову компанію про настання страхового випадку, тому дану функцію на себе взяли рідні ОСОБА_4 Проте, останні не змогли телефонним зв'язком зв'язатись зі страховою компанією, оскільки телефони не відповідали. Лікарня затримала прийом позивача доки рідні не надали до лікарні договір добровільного медичного страхування для подорожуючих за кордон № DNFVTJ-148WOHM від 24 вересня 2014 року. Працівники лікарні контактували з ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія».
Оскільки життю ОСОБА_4, внаслідок даного нещасного випадку загрожувала небезпека, вона особисто понесла витрати на медичний огляд, транспортування в лікарню та оперативне лікування в загальному розмірі 11 165,19 євро, а саме: 234,61 євро - за первинну допомогу, 16,00 євро - вартість диску для рентгену, 25,00 євро - вартість милиць, 216,00 євро - вартість транспортування каретою швидкої допомоги, 3000,00 євро - передоплата за операцію групи V, 3012,76 євро - оплата за операцію групи V, 69,20 євро - вартість медикаментів, 3453,60 євро - вартість перебування на стаціонарному лікуванні в лікарні, 1138,02 євро - вартість радіології, хірургії, амбулаторії. Надання позивачу вказаних медичних послуг та сплату нею за них підтверджується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи (а с. 18-47, 49-50).
На заяву ОСОБА_4 про виплату страхового відшкодування від 03 серпня 2015 року на наслідками події, що мала місце 13 липня 2015 року, ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» виплатило «виправдані медичні витрати» ОСОБА_4 544,81 євро, що становить: 234,61 євро - витрати за звернення до клініки, 25,00 євро - витрати на милиці, 69,20 євро - витрати на медикаменти, 216,00 євро - витрати на транспортування каретою швидкої допомоги (а.с. 16-17).
Щодо решти компенсації понесених позивачем витрат, пов'язаних з її лікуванням відповідач не зазначив про конкретні причини їх невиплати. Проте, в листі за вих. № 138 від 16 листопада 2015 року, адресованого ОСОБА_4, процитовані п.п. 2.4., 3.22, 4.28 укладеного між сторонами договору страхування, в яких йдеться про те, що якщо страхувальник мав можливість повідомити про настання страхового випадку, проте не зробив цього - максимальне покриття обмежується сумою в 50,00 доларів США; також йдеться про необхідність узгодження із страховиком усіх дій, пов'язаних з лікуванням та отриманням інших платних послуг в разі нещасного випадку (а.с. 16-17).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на неправомірність відмови відповідача у виплаті повної суми страхового відшкодування за страховим випадком, про який було повідомлено у строки, встановлені договором страхування. За умовами, укладеного між сторонами, договору страхування, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку письмово, як можна раніше, але у будь-якому випадку до закінчення 30 днів після настання такого випадку.
Також, суд першої інстанції зазначив, що визнавши нещасний випадок, який стався з ОСОБА_4 в Австрії 13 липня 2015 року, страховим випадком, ПрАТ «АІГ Україна Страхова Компанія» на власний розсуд визначило «виправдані витрати», понесені позивачем, у розмірі 544,81 євро, а решту понесених позивачем витрат на медичну допомогу, як невиправданих витрат та як наслідок, відмовив у їх відшкодуванні на підставі не узгодження із страховиком дій, пов'язаних з лікуванням та отриманням інших платних послуг. При цьому, відповідачем не було прийнято до уваги характер отриманої позивачем травми з можливими негативними наслідками для її здоров'я та навіть життя у разі зволікання з оперативним втручанням.
Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються ч. 1 ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Статтею 990 ЦК України, а також ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхування.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 ЦК України реальними збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення її порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту п ч. 1 ст. 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами, надав належну правову оцінку наявним доказам та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.213, 214 ЦПК.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було витребувано доказів того, що позивач телефонував до страхової компанії, однак телефонні номери не відповідали, не врахував інших можливостей зв'язку (як то факт, телеграма, повідомлення, тощо), прийняв до уваги висновок фахівця, хоча апелянт просив не робити цього, а також те, що позивачу необхідно було запобігти отриманню травми.
Однак, колегія суддів вважає, що такі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції апелянтом не заявлялось клопотань про витребування будь-яких доказів, про що свідчить журнал судового засідання. Крім того, згідно ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 27, 46 ЦПК України передбачено, що обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змісту ст. 27 ЦПК України.
Вочевидь всі заперечення апелянта полягають у незгоді з оцінкою судом першої інстанції наданих доказів, проте, відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності на власний розсуд та їх переоцінка є неприпустимою.
Суд першої інстанції надав оцінку стану позивачки після отримання травми, необхідності обраного способу лікування, які узгоджуються з висновком фахівця та можливості зв'язатися з представником страхової компанії.
Посилання апелянта на те, що позивачка повинна була запобігти отриманню травми не може прийматися, як підстава для відмови у відшкодуванні через порушення обов'язків за договором, оскільки це є нещасним випадком, від якого і здійснюється страхування, крім того, апелянтом не надано доказів, що травма позивачкою була отримана навмисно.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, передбачені ст..309 ЦПК відсутні, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АІГ Україна Страхова Компанія» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: