26 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 2 грудня 2015 року та рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно,
Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: встановлено факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в с. Гоголеве Шишацького району Полтавської області на вул. Гоголя, 14а в період з лютого 2010 року по 15 березня 2011 року, визнано об'єктом права спільної сумісної власності автомобіль марки Fiat Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Додатковим рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 514 грн 48 коп. у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1 тис. 200 грн за надання правової допомоги; в задоволенні решти вимог в цій частині відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 2 грудня 2015 року рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину автомобіля скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину автомобіля марки Fiat Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1, в решті рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року, додаткове рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 2 грудня 2015 року залишено без змін.
12 травня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 2 грудня 2015 року та рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 253, 256, 257, 261, 267 ЦК України та статей 57, 60, 61, 72 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року, 6 листопада 2012 року, 4 грудня 2013 року, 18 червня й 23 липня 2014 року, 4 лютого, 13 травня, 24 червня й 16 вересня 2015 року, постанови Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року, 11 березня й 16 грудня 2015 року, а також висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2013 року.
Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4 й залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхнім висновком, що ОСОБА_5 не пропущено трирічний строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_4 після припинення спільного поживання з нею до моменту її звернення до суду з позовом про визнання права спільної сумісної власності, дій, які б вказували на невизнання ним чи оспорювання права власності позивачки на спірний автомобіль, або дій по відчуженню спільного майна, не вживав. Факт припинення спільного проживання сторін сам по собі не свідчить про порушення права власності позивачки на спірний автомобіль, а лише підтверджує відсутність між сторонами, з даного часу, фактичних шлюбних відносин. Доводи касаційної скарги про те, що спірний автомобіль придбано ОСОБА_4 як фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності не є підставою для скасування ухвалених судових рішень, оскільки ці обставини не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій. Позовні вимоги в частині визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності не були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
У наданій для порівняння ухвалі від 27 липня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач пропустив трирічний строк звернення до суду, доказів на підтвердження поважності причин його пропуску не надав, а питання розподілу майна вирішувалось між сторонами у 2001 році в добровільному порядку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
В ухвалах від 4 лютого, 13 травня, 24 червня та 16 вересня 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що відповідно до статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Встановивши, що суди попередніх інстанцій не застосували норми сімейного права, які регулюють застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, не навели обґрунтування можливості застосування позовної давності, невірно визначились з початком перебігу строку позовної давності, не встановили момент виникнення у позивача права на позов, суд касаційної інстанції на підставі статті 338 ЦПК України рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справи направив на новий розгляд.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 6 листопада 2012 року, 4 грудня 2013 року, 18 червня й 23 липня 2014 року зазначив, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбано та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя у розумінні статей 60, 61 СК України. При цьому в ухвалах від 6 листопада 2012 року і 4 грудня 2013 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, встановивши, що спірне майно є майном фізичної особи-підприємця, відмовили у його поділі. Ухвалами від 18 червня й 23 липня 2014 року суд касаційної інстанції на підставі статті 338 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції скасував, справи направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши, що у порушення норм процесуального права залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо джерела і часу придбання спірного майна, не мотивував свого висновку.
У судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження підстав для перегляду судового рішення, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.
Постанови Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року, 11 березня й 16 грудня 2015 року не є рішеннями суду касаційної інстанції, ухваленими у порядку касаційного провадження, а прийняті у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України, тому не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, за ІІ півріччя 2013 року не є рішеннями суду касаційної інстанції, ухваленими у порядку касаційного провадження, тому також не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 2 грудня 2015 року та рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 1 липня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
А.Г. Яреми