24 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Національної акціонерної компанії «Надра України», дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія», голови правління Національної акціонерної компанії «Надра України» ОСОБА_5, прокуратури Полтавської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,
Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 30 квітня
2014 року позов задовольнив, постановив скасувати наказ про звільнення; поновити позивача на посаді та стягнути на його користь з Національної акціонерної компанії «Надра України» (далі - НАК «Надра України»)
471 тис. 159 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день поновлення на посаді, 10 тис. грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 8 тис. 200 грн витрат на правову допомогу.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня
2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким скасовано позов задоволено, постановлено скасувати наказ про звільнення; визнати ОСОБА_4 звільненим з посади на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)
з 26 лютого 2013 року; стягнуто з дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія» (далі - НАК «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія») на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з
16 вересня по 26 лютого 2013 року у розмірі 391 тис. 856 грн 40 коп. та
10 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.
26 квітня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 21, частини першої та другої статті 235 КЗпП України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України
від 26 травня 2008 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня, 1 серпня 2012 року, 30 січня 2013 року та 18 березня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.
На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 27 квітня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 21 травня 2014 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив з того, що звільнення позивача з посади проведене з порушенням вимог трудового законодавства, однак поновлення його на раніше займаній посаді не можливо внаслідок закінчення строку дії контракту, а відтак слід визнати звільнення неправомірним та зобов'язати власника виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу, а середній заробіток за час вимушеного прогулу слід нараховувати з моменту звільнення позивача
(16 вересня 2009 року) по дату припинення контракту (26 лютого 2013 року).
Також суди зазначили, що відповідно до статуту НАК «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія» не несе відповідальність за зобов'язаннями засновника (НАК «Надра України»), а засновник - за зобов'язаннями підприємства НАК «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія».
Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах судів касаційної інстанції містяться такі висновки:
- в ухвалі Верховного Суду України від 26 травня 2008 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, дійшов до висновку, що наказ про відсторонення позивача від посади та його звільнення видані безпідставно, з порушенням норм трудового права, та умов укладеного з ним контракту;
- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2012 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, вказав, що законні підстав для звільнення особи згідно з умовами контракту відсутні;
- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без рішення суду апеляційної інстанції зазначив, що позивач не займається викладацькою діяльністю, його діяльність як господарника та керівника закладу не підлягає атестації, а тому підстави для звільнення позивача з підстав невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації відсутні;
- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача з роботи у зв'язку з закінченням терміну дії контракту здійснено з порушенням трудового законодавства, оскільки дія укладеного з позивачем строкового контракту продовжена на невизначений строк;
- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, зазначив, що звільнення позивача було здійснено неправомірно, оскільки трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подана заява, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Ухвала Верховного Суду України від 27 квітня 2015 року, якою відмовлено у допуску справи до провадження, не слугує належним прикладом на підтвердження підстав перегляду, передбачених статтею 355 ЦПК України.
У наданій ОСОБА_4 для порівняння постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року суд висловив правову позицію, відповідно до якої закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Зміст наданої ОСОБА_4 для порівняння постанови Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Національної акціонерної компанії «Надра України», дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія», голови правління Національної акціонерної компанії «Надра України» ОСОБА_5, прокуратури Полтавської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема