31 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою,
у серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, в якому просила стягнути солідарно з останніх на користь банка заборгованість за договором кредитної лінії в розмірі 105 279, 09 доларів США та 1 070 474, 07 грн. посилаючись на те, що позичальник та поручитель належним чином не виконують свої зобов'язання за кредитним договором.
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_1, в якому просила визнати поруку припиненою посилаючись на те, що було збільшено розмір основного зобов'язання без згоди поручителя.
Справа № 755/15818/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/6784/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17.03.2016 року позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 60 082, 68 доларів США, що еквівалентно 1 273 541, 51 грн.; заборгованість по сплаті відсотків 45 196, 41 доларів США, що еквівалентно 958 004, 99 грн.; пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 849 459, 08 грн., а всього 105 279, 09 доларів США, що еквівалентно 2 231 546, 50 грн. та 849 459,08 грн.. В решті позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано поруку укладену 25.06.2007 року між ПАТ КБ Надра» та ОСОБА_3 припиненою. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення пені та ухвалити нове, яким стягнути пеню в розмірі 22 243, 76 доларів США, що еквівалентно 471 489, 85 грн.. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України та не зменшив розмір пені, не застосував річний строк позовної давності, не врахував, що він є споживачем та банком були включені у договір несправедливі умови, а також не перевірив розрахунок пені, наданий позивачем та не взяв до уваги зроблений ним розрахунок, згідно з яким розмір пені складає 22 243, 76 доларів США, що еквівалентно 471 489,85 грн.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2007 року між ВАТ КБ Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 215/МК/06/2007/840, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 14,4 % річних за користування кредитними коштами строком до 25.06.2012 року.
З метою забезпечення зобов'язань позичальника по кредитному договору цього ж дня між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед банком за невиконання зобов'язань ОСОБА_1 по кредитному договору.
12.08.2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору мікрокредитування від 25.06.2007 року, згідно з якою кредитний договір викладено у новій редакції.
Згідно розрахунку банку станом на 13.07.2015 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 155 781, 51 доларів США, що еквівалентно 3 302 020, 57 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом, у тому числі прострочена - 60 082, 68 доларів США, що еквівалентно 1 273 541, 51 грн.; заборгованості по сплаті відсотків, у тому числі прострочена - 45 196, 41 доларів США, що еквівалентно 958 004, 99 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 40 075, 47 доларів США, що еквівалентно 849 459, 08 грн. та штрафу за порушення умов додаткової угоди - 10 426, 97 доларів США, що еквівалентно 221 014, 99 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, а позичальник порушив умови договору.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, заборгованості по сплаті відсотків, відмови у стягнені штрафу та в частині задоволення зустрічного позову про визнання поруки припиненою не оскаржується, відтак в апеляційному порядку не перевіряється
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені суд першої інстанції будь - яких висновків у цій частині у рішенні не зазначив.
Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції щодо розміру стягнутої пені виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4.1 додаткової угоди № 1 до договору мікрокредитування від 12.08.2010 року у разі невиконання позичальником зобов'язань щодо строків та повноти сплати кредиту, процентів та/або комісій відповідно до умов цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення. Сплата неустойки (пені) здійснюється позичальником шляхом зарахування коштів на відповідні рахунки кредитора у розмірі, нарахованому банком відповідно до п. 4.1 цього договору, одночасно з погашенням відповідних сум заборгованості.
Факт порушення зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом позичальник не оспорює, відтак пеня підлягає стягненню.
Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності (а.с. 46-48).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені позовна давність застосовується в один рік.
Проте, навівши у рішенні норми ЦК України про позовну давність та порядок її обчислення, суд першої інстанції не зазначив чи застосовує він позовну давність до вимог про стягнення пені та за який період стягує пеню.
Відтак рішення в цій частині підлягає зміні.
Позивач звернувся з позовом до суду 17.08.2015 року, подавши позовну заяву через поштове відділення.
Річний строк для стягнення пені становить з 17.08.2014 року по 12.07.2015 року (в межах позовних вимог).
Розрахунок пені, здійснений представником відповідача колегія суддів не може прийняти до уваги як правильний, оскільки він суперечить положенням п. 4.1 кредитного договору. Позичальник має заборгованість не лише по сплаті кредиту, а і по сплаті відсотків за користування кредитом. Відповідно до положень п. 4.1 кредитного договору пеня нараховується на всю суму несплачених платежів, а не лише на тіло кредиту. У розрахунку ж відповідача пеня нарахована лише на тіло кредиту, без урахування заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами.
Відповідно до розрахунку пені, зробленого позивачем у межах строку позовної давності, а саме з 17.08.2014 року розмір пені складає 746 805,07 грн. При апеляційному розгляді справи представник апелянта не заперечував правильність такого розрахунку.
Відтак рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні із зменшенням розміру пені з 849 459,08 грн. до 746 805,07 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Загальний розмір заборгованості за кредитним договором, з урахування основного боргу, заборгованості по відсоткам у гривневому еквіваленті складає 2 231 546,50 грн. Розмір пені не перевищує розмір заборгованості, а про будь - які обставини, які мають істотне значення для зменшення пені відповідач не зазначає. Відтак доводи апеляційної скарги про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України колегія суддів вважає необґрунтованими.
Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року в частині стягнення пені змінити, зменшивши розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» з 849 459,08 грн. до 746 805,07 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді